Україну, як попіл, забуття засипає

І не чути уголос їхніх звань та імен.

Ех, стрільці січовії, хто вас нині згадає,

Хто устами торкнеться шовку ваших знамен ?

Ех, стрільці січовії, хто вас нині згадає,

Хто устами торкнеться шовку ваших знамен ?

Ви носили в петлицях ясносині блавати,

Ви плекали у серці до Вкраїни любов.

Ех, стрільці січовії, є за що помирати,

Є за що проливати ворогів наших кров.

Ех, стрільці січовії, є за що помирати,

Є за що проливати ворогів наших кров.

Вже Господь не відверне наших втрат і поразок,

Вас усіх памятають Соловки й Колима.

Ех, стрільці січовії, нині мусимо разом

Повертатись додому, жде нас мати сама.

Ех, стрільці січовії, нині мусимо разом

Повертатись додому, жде нас мати сама.

І для кожного сина шлях нелегкий проляже.

Та яка б ця дорога те терниста була.

Ех, стрільці січовії, і ніщо вже не важить,

Тільки щоб Україна нас усіх прийняла.

Ех, стрільці січовії, і ніщо вже не важить,

Тільки щоб Україна нас усіх прийняла.