Ой з-за гори високої,
З-під чорного гаю,
Ой крикнули козаченьки:
«Утікай, Нечаю!»
«Не бійтеся, не бійтеся,
Пани отамани, —
Поставив я стороженьку
Усіма шляхами.
Як я маю, козак Нечай,
Звідси утікати,
Славу мою козацькую
Марно потеряти?»
«А я тебе, мій Нечаю,
Не убезпечаю:
Держи собі коня в сідлі
Для свого звичаю!»
«Ой є в мене Шпак, Шпак —
Отто добрий хлопець,
Ой, той мені дає знати,
Коли утікати».
«А я тебе, мій Нечаю,
Не убезпечаю:
Держи собі шабелечку
Та під опанчаю!
Коли прийдуть тебе ляхи,
Нечаю, рубати,
Щобись мав ся, мій Нечаю,
Чим обороняти».
«Сідлай, хлопче, сідлай, малий,
Коня вороного
Та побіжи в чисте поле,
Чи йде ляхів много».
Вертається малий хлопець
Аж із Полонного:
«Їде ляшків сорок тисяч,
Тільки без одного».
А молодий козак Нечай
Та теє не дбає
Та з кумою з Хмельницькою
Мед-вино кружляє.
Бо поставив козак Нечай
Три сторожі в місті,
А сам пішов до кумоньки
Щуку-рибу з'їсти.
Ой погляне козак Нечай
За тихії води —
Їде ляхів сорок тисяч
Хорошої вроди.
Подивиться козак Нечай
В горішню кватирку, —
А вже ляхів, вражих синів,
Повнісінько в ринку.
«Гей я, козак молоденький,
Ляхів не боюся,
Маю ж бо я козаченьків
Та й оборонюся».
Ой як крикне козак Нечай
На хлопця малого:
«Сідлай, хлопче, сідлай, малий,
Коня вороного!
Сідлай мені вороного,
Собі буланого, —
Геть виріжем вражих ляхів,
Геть, що до одного!»
Ой не встиг козак Нечай
На коника спасти,
Враз ляхами, як снопами,
По два ряди класти.
Ой кинувся козак Нечай
Від дому до дому
Та зложив же ляхів тисяч
З коней, як солому.
Повернувся козак Нечай
На лівеє плече,
А вже з ляшків, вражих синів,
Кров ріками тече.
Повернувся козак Нечай
На правую руку,
Не вискочить Нечаїв кінь
Із лядського трупу.
Ой удався козак Нечай
До коня словами:
«Не доступай, кінь козацький,
До землі ногами!»
Ой як стисне козак Нечай
Коня острогами,
За ним ляхів сорок тисяч
З голими шаблями.
Пошпотався під Нечаєм
Коник на купинку;
Зловив ляшок, скурвий синок,
Його за чупринку.
Ой вдарився козак Нечай
По полах рукою:
«Ой прийдеться розлучитись
З дітьми і жінкою!
Гей, молоді козаченьки,
Котрий буде в місті,
Поклоніться матусеньці,
Нещасній невісті.
Нехай вона, нехай плаче,
А вже не виплаче, —
Ой над сином над Нечаєм
Чорний ворог кряче».
За час, за годинку,
За малу хвилинку
Качається Нечаєва
Головка на ринку.
Ой не дбали вражі ляхи
На козацьку вроду,
Рвали тіло по кавалку,
Пускали на воду.
До 1648
Данило Нечай народився на Львівщині в родині багатого міщанина. Мав двох братів. Матвій Нечай був сотником, а згодом полковником Уманського полку, Іван Нечай був могилівським полковником. Рано почав козакувати. Брав участь у козацьких повстаннях П. Павлюк-Бута і Я. Острянина. Був побратимом Івана Богуна, але 1638 р. не потрапив до реєстру (навідмінно від Богуна). До 1648 р. сидів на Запорожжі.
1648 - 1650 рр.
Нечай був гордою, незалежною людиною. З новим гетьманом, Богданом Хмельницьким, мав часті суперечки. З початком національно-визвольної війни брав участь у здобутті козаками Кодака, у битві під Жовтими Водами, у битві під Корсунем, здобув замок у Бродах. Назначений брацлавським полковником. Потім став одним з соратників Максима Кривоноса, відзначився в боях на Вінниччині, під Меджибожем, під Старокостянтиновом. Брав участь у битві під Пилявцями. Його полк облягав Збараж, відіграв значну роль в Зборівській битві. 1650 р. разом з Матвієм Гладким здобув Сороки і Ясси, цим примусивши молдавського господаря Василе Лупула до укладення союзу з Хмельницьким.
1651 р.
В лютому 1651 р. 40-тисячне польське військо на чолі з Марціном Калиновським пішло на Поділля. Нечай зі своїм полком (майже 3 тис. чоловік) кинувся йому назустріч. Під Красним на Вінничині він вирішив зупинитися. В ніч на 10 лютого Калиновський підійшов до Красного і перерізав залогу на чолі з сотником Романом Шпаченком. Сам Нечай був впевнений, що ворог далеко, і що Шпаченко в разі небезпеки повідомить його. Тому він безпечно гуляв, поки вороги обступили місто і почали штурм. Нечай героїчно бився, отримав безліч поранень і нарешті ворожа куля полегшила його муки і відправила на той світ.
Учасник тих подій, польський жовнір Станіслав Освєнцім так писав в своєму щоденнику:
«Нечай, полковник брацлавський, один з найголовніших серед повстанців бунтівник, якому самі козаки надавали перше місце після Хмельницького, скочив на коня і робив сам те, що належало робити доброму юнакові, і козаків спонукав пірначем до оборони. Але, не маючи можливості організувати належний опір, мужньо обороняючись поліг.» |
