Начало » 2008»Січень»29 » Світлана Коновалова: Крути. Про що варто згадати
Світлана Коновалова: Крути. Про що варто згадати
23:30
Поховали їх — Тридцять мучнів-українців, Славних молодих...
На Аскольдовій могилі Український цвіт! — По кривавій по дорозі Нам іти у світ.
На кого посміла знятись Зрадницька рука? Квітне сонце, — грає вітер І Дніпро-ріка...
На кого завзявся воїн? Боже, покарай! Понад все вони любили Свій коханий край.
Ці слова лишив нам у спадок Павло Тичина, наказавши берегти світлу пам'ять героїв-крутян, що в холодному січні вісімнадцятого року власним прикладом вказали нам єдиноправильний шлях до омріяної свободи. Це шлях мужності та жертовності.
Нині маємо 90 років відтоді, коли 300 молодих українців, студентів і школярів, вступили в бій з чотирьохтисячною добре озброєною більшовицькою армією. Ця битва не мала вирішального значення, не стала вона і переможною для українського війська, але у свідомості багатьох набула особливого змісту. День 16 (29) січня 1918 року увійшов в історію як апогей слави та доблесті українства, він вписав навіки в книгу пам'яті три сотні імен нових Героїв, героїв Нової України. Битва під Крутами символізувала початок нового етапу боротьби, боротьби зі зброєю в руках та вірою в серці, боротьби, яка не стихала все ХХ сторіччя.
Символічно, що саме Молодий Українець прийняв на себе головний удар ворога. Коли в військах, вірних УНР, панував розбрат та духовна слабкість, коли на Україну потягнулись сотні революційних агітаторів, які сіяли примарні ідеї комунізму серед військових, робітників, селян, коли то там, то тут спалахували більшовицькі повстання, єдиною опорою Центральної Ради лишилась патріотично налаштована студентська молодь Києва.
Переважна більшість студентів, що 29 січня прийняли свій перший та останній бій, не мала жодної військової підготовки, дві нашвидкуруч сформовані сотні були погано озброєні: мали лише 16 кулеметів та саморобний бронепоїзд у вигляді артилерійської гармати на залізничній платформі.
В той день в бою від куль та багнетів московських загарбників загинули кращі з кращих з молодого покоління патріотів-українців, а двадцять сім із них після жорстоких тортур в більшовицькому полоні були розстріляні. Перед розстрілом учень 7-го класу Пипський перший почав співати “Ще не вмерла Україна” і всі інші студенти підтримали спів.
Десятиліттями історія битви під Крутами обростала міфами та вигадками. Радянські історики зі зрозумілих причин паплюжили історичну пам'ять, замовчуючи, перекручуючи факти: в імперії нема місця національним героям. Не знаходила історія битви об'єктивного висвітлення і в закордонній історіографії... З різних причин... Та й зараз, вже за часів Незалежності, можна почути різні її трактування.
Ми ж кажемо: Крути – не “найбільша з трагедій”, це найбільший злет українського духу, приклад незламності віри в Україну, це джерело, з котрого черпаємо натхнення донині! джерело: http://ukrnationalism.org.ua історія: http://uk.wikipedia.org/wiki/Битва_під_Крутами
