За сотні років боротьбі за суверенну соборну державу, українська нація, розірвана на географічні шматки сусідніми країнами, втратила мільйони кращих своїх синів, загиблими, закатованими, замореними голодом, виселеними та змушеними шукати кращої долі по світах.

     Наша історія – це історія боротьби за право жити в ефективній, конкурентній, незалежній країні без обмеження прав та свобод  людей іншої національності за умов їх лояльності до нашої держави, мови, історії, цінностей нашого народу.

     Незалежність впала на голову як жовтневий сніг. Вона не була виборена більшістю нині живих в важкій боротьбі, не була здобута ціною свідомих зусиль більшості народу.Україна сьогодні – дежавю  Ліберії, жахливої пародії на рабовласницькі сполучені Штати, створеної маргіналізованими рабами. Ми отримали зіпсовану кальку з Росії у вигляді карикатурної квазідержави, що поєднує в собі всі можливі соціоекономічні вади східного сусіда у потворно гіпертрофованому вигляді з відсутністю значних сировинних ресурсів.

     Економіка, політика, інформаційний простір, виконавча та законодавча влада знаходиться в руках збіговиська мародерів, що майже монополізували всі галузі людської діяльності  Найстрашніше, що їм не загрожує американський шлях цивілізованої еволюції в руслі загальнонаціональної прогресивної ідеї.

     За повної відсутностісті бізнесових, громадських та культурних компетенцій, притаманних хоча б частці будь-якої національної еліти, ця політикономічна псевдо еліта України зацікавлена в консервації постгеноцидарного суспільства, колоніальної економіки, подальшій соціогенетичній селекції, виштовхуванні всього чесного, конкурентного, соціально-активного і національно свідомого на соціально-економічне узбіччя або в еміграцію.

     Борня за модерну конкурентноздатну в світі Україну триває. Вона набула інших форм і змістилася в сфери економіки, законодавчої та виконавчої влади, культури, науки та, що особливо важливо сьогодні – в інформаційний простір.

     Часом здається, що наша борня безнадійна, наша війна програна, що ми є історичними лузерами, що минули часи, коли ефективні, адекватні люди, що могли робити кар’єру та бізнес за умов окупаційної влади, обирали шлях визвольних змагань, свідомо втрачаючи соціальні перспективи, жертвуючи всім заради світлих ідеалів та віртуальних цінностей.

     Проте нас, тих у кого є  не тільки ідеали  та принципи, але й бажання та готовність пожертвувати чимось для України, набагато менше, ніж цього потребує нагальна ситуація, але достатньо, щоб за умов конструктивної консолідації наших розрізнених зусиль втілити в життя те, за що загинули мільйони наших братів по вірі, крові та зброї.

     Час працює проти нас. За кілька років деградація всіх сфер життя стане незворотною і якщо ми не почнемо діяти сьогодні, то завтра вже буде пізно.
Розбіжності в наших поглядах на деталізацію Української Ідеї та інструменти досягнення наших цілей нівелюються глобальною загрозою та нашою (щиро сподіваюся) відданістю наступним базовим принципам:

Ми хочемо жити та реалізовуватись в Україні.
Інтереси держави та нації стоять вище наших особистих та бізнесових інтересів.
Ми ефективні та наполегливі.
Ми не зраджуємо своїх переконань.
Ми готові до боротьби, до щоденної важкої роботи, витрат та жертв. Ми для України, а не навпаки.
Ми несемо відповідальність за те що відбувається та буде відбуватись в нашій державі
Ми не крадемо в свого народу.
Наш бізнес соціально відповідальний.
Ми маємо прийти до влади заради того щоб змінити життя нашого народу. Ми витримаємо випробування нею, не будемо красти, брехати, торгувати голосами та лобіювати приватні інтереси.

     Першим кроком має стати ідентифікація людей, чия готовність до боротьби та відданість базовим принципам Українській Іідеї вимірюється не в позиціюванні себе, як патріота, а в реальних  ефективних діях, та реалізованих проектах, спрямованих на досягнення спільної мети.

     Вимога реальних видатків на Українську справу, що вимірюються в діях, грошах, реалізованих проектах, ефективно відсіює націонал-невдах, заангажованих та неадекватних етнокультурно збочених та націонал- божевільних, що дискредитували всі існуючі проекти націонал-патріотичного спрямування.

     Кожен з нас знає як мінімум кількох адекватних  людей, яких можна задіяти в проекті, але:

Другим кроком ми маємо вбити в собі внутрішнього ворога, що  генетично вкорінився в наших душах за століття геноциду та роки пострадянського мародерства – зневіру в можливості ідеологічного братства по зброї, в можливісті стосунків, незаплямованих клановими меркантильними інтересами, нашу споконвічну малороську впевненість, що не може людина робити щось прекрасне, не маючи прихованого зиску або дулі в кишені.

Третім кроком ми маємо узгодити концепцію та послідовність дій, виходячи з того, які активи ми маємо сьогодні і що можна залучити завтра, зформулювати наш ідеологічний месидж та систему наших цінностей та моральних стандартів для широкого загалу, щоб каталізувати до дії максимально широке коло наших потенційних прибічників та сим патиків.

     На сьогодні ми маємо коло людей, які діями та грішми підтримують українські фестивалі, молоді гурти, ювілеї ОУН та УПА, проукраїнські видання, акції та проекти в підтримку української культури та науки, тиражують українські фільми та диски, видають українську книгу, утримують недільні українські школи за кордоном, будують українські союзівки, відкрили (або мають в планах) відкрити українські клуби та книгарні, придбали площадки для молодіжних та пластових таборів.

    Задача максимум на сьогодні –об єднати зусилля для синергізації проектів.
     Ресурсів та набоїв у нас набагато менше, ніж у ворогів. Тому кожен постріл має бути влучним.

Владислав Кириченко
http://format.ua