 Мабуть, кожен сьогодні не раз чув високі слова політиків про «відсутність мовної проблеми» у нашій державі. І в більшій мірі я з цими словами згодна. Проте не можна не помітити й те, що неіснуючу проблему роздули самі ж політики (є у PR-менеджменті і такий інструмент).
За всіма законами управління суспільною думкою, непомічена досі іскра спалахнула, і полум’я це - цілюще для «вождів» партійних (не одна політична партія спекулює сьогодні мовним питанням), але руйнівне для українців, більше того, це – тупик у розвитку української національності.
Так склалося, що кілька років тому мені пощастило осісти у місті-герої Одесі. Мені довелося на собі доводити, що країна наша єдина і неподільна і всі ми діти України. Змінивши місце проживання, я і не думала змінювати мову спілкування – не китайська ж все-таки, державну мову розуміють всюди. Та, мене часто не розуміли, не помічали, а я все списувала на «одеський колорит».
Та один випадок, все-таки, зумів вибити з колії на деякий час. «Пора вже зайнятися власним здоров’ям»,- подумала я і вирішила податися на модні заняття з йоги. Знайти координати Одеського клубу «Аштанга-Йога» (назва та анотації зіграли свою роль) виявилося не важко. Набираю номер телефону: «Доброго дня! Скажіть будь-ласка, чи можу я записатися до вашої групи?» «Можете, если будете говорить по-русски!». Я продовжую з’ясовувати, чи людина є іноземцем і не розуміє української, чому така принципова позиція і чую відповідь: «Я живу в Одессе и разговариваю по-русски?! А вы меня не поймете!!!»
Мене не взяли в місті Одеса до групи занять з йоги тільки тому, що я розмовляю українською!!!
І все це у місті, куди запрошуються депутати Думи РФ для знаходження шляхів підтримання і розвитку попраної російської культури, у місті де створюються «Російські клуби» та ініціюються «Русские центры»!
І тут утиски російськомовних?
Як на мене, носієві української мови тут доводиться захищатися: захищати своє право їхати у міському транспорті і вийти на потрібній тобі зупинці, захищати право організовувати своє дозвілля…
Залишається мовчки спостерігати чи може таки сказати своє слово? Я обираю методи тактовні. Тому щиру переможну посмішку викликає наліпка в одеському міському автобусі: «Я говорю по-русски!», з приписом кульковою ручкою: «Розмовляй, будь-ласка!»
Віра Кольякова
| 
