Вже всьоме Характерне козацтво зібралось на Перунів тиждень на своє традиційне таборування. Цього літа воно відбулось в мальовничій місцевості Подільських Медоборів, біля села Раштівці, що на Тернопільщині, в 7 км. від священної для усіх Слов’ян гори Богит. Як і завжди табір супроводжувався вишколом, навчанням, спілкуванням та розвагами.
Але, особливим він був тим, що паралельно з основним табором діяв «малий», підкозачий. Глибоко в лісі Духовні провідники Рідної Православної Віри, волхв Твердислав та обрядодій Орій, на протязі семи днів проводили підготовку до вікової посвяти – Підперізування, одинадцятьом хлопчакам, віком від 5 до 10 років. Для когось це може нічого не означати – подумаєш, зібрали дітей в лісі… Але де там, для козачат цей табір став справжнім випробуванням на міцність і треба сказати, що майже всі пройшли його достойно. Сім днів хлопчаки знаходились в глухому лісі без мами й тата, під наглядом суворих виховників, в жорсткому режимі, який включав в себе тренування, силові вправи, муштру та навчання звичаям. Безперечно, легко говорити про це на письмі, але в Яві, це стало справжньою віхою для дітей, а ще більшим кроком для мамів, які усвідомили необхідність виховати зі своїх синів – мужів!
Хто мужньо, хто з хитринкою, а хто і зі слізьми, але хлопчаки дійшли до 20 липня, Перунового дня та дня своєї посвяти. Тут я дозволю дещо відволіктись від основної теми, аби розповісти про саме свято та його підготовку. Варто зазначити, що Тернопільщина це край де греко-католицька церква стоїть, м’яко кажучи, на досить міцних позиціях. Зважали на це організатори свята – волхви Родового Вогнища чи ні, але з села таки донеслись тривожні чутки про шалені ремствування місцевого ксьондза. Правда на моє диво, на те ніхто з Духовних провідників не звернув жодної уваги. Але чутка про «якесь свято» по селу таки рознеслась і на 15 годину до місця таборування зійшлось з півтори сотні селян. Ще зранку отцем Володимиром було проведено недільне Православлення, на завершення якого було встановлення неймовірно красивого, художньо виконаного кумира Перуна. За що особлива дяка побратимам Олександру (Тирасполь) та Зореславу (Миколаїв), майстрам, які три дні готували образ нашого Бога.
Перед початком змагів, які за звичаєм проводять на Перунів день, отець Володимир та отец Богумир розповіли гостям з села та різних міст України, про суть і значення свята, про рідновірську символіку, про святі місця Медоборів. Відверто кажучи, більшість тернополян і гадки не мали, що на їх землях стоять такі древні і величні святині як гори Богит, Дзвенигора і Говда. А вже за півгодини розпочались змагання. Такого українське село давно не виділо – ігри, забави, дужання – і все це без горілки. Було приємно бачити як сільські хлопці долучались до змагів та навіть неодноразово перемагали в перетягуванні канату. Бої голіруч, бої з умовною холодною зброєю, стрільби з лука, кидання ножів на влучність – тривали більше чотирьох годин. Найцікавішою та звичайно захоплюючою була забава «лава на лаву». Козаки сходились кілька разів і врешті визначили команду переможців… з розбитими носами, синцями та забоями…
Під час змагань було проведено випробування козачат. Вони так само як дорослі козаки виходили на двобої, вправлялись з влучності тощо. Було радісно спостерігати, як маленькі хлопчики в мить перетворювались на витязів, виборюючи своє право стати кращим. Але це відклали на вечір… Перед Славбою Перуну була зроблена перерва на відпочинок, а о десятій вечора, розпочалось величне Свято. Обрядодіяння розпочав отець Богумир, а продовжив Верховний волхв Володимир. Після пожертви та віншування Перуна, розпочались головні бої голіруч в повний дотик. Тут і козачата отримали свою останню посвяту і козаки визначили князя, яким став козак Дантур. Завершилось свято уже традиційним вогняним ходінням, яке має сакральне значення поєднаня з силою Перуна і є завершальним елементом вишколу. Вишикувавшись в лави усі рідновіри рушили до ріки, освячувати воду Перуновим топірцем… Ось таке воно було, свято Перуна в Медоборах… а 21 липня відбулось паломництво на гору Богит.
Богдан Сиверів
|
