Елеонора Сергіївна Шапкіна, лауреат міжнародних фолькльорних фестивалів у Києві, Кам’янець-Подільському, Луцьку, Польщі, Словаччині, Румунії, Німеччині, Туреччині. В 2001 р. нагороджена премією «Люди дела» газети «Вечерняя Одесса» пам’яті Бориса Деревянко.

                Шапкіна Е. С. народилася у 1945 р. у м. Берлін. Після закінчення музичної школи ім. Столярського, вступила і в 1968 р. закінчіла Одеську державну консерваторію ім. А. В. Нежданової. Елеонора Сергіївна саме в етнографії, фолькльористиці побачила невичерпні джерела духовності, художньо-естетичної досконалості. Так на основі керованного нею фолькльорного ансаблю «Джерела» (у подальшому «народного» фолькльорного театру) та дитячого ансамблю «Струмочок» в Одеському Палаці моряків у 1987 р. було створено фолькльорно-етнографічний Центр «БЕРЕГІНЯ». Фахівці Центру співпрацювали з кафедрою етнографією ім. Ушинського. В Центрі проводилися семінари, творчі зустрічі керівників фокльорних колективів.

                Матеріали експедицій Центру «БЕРЕГІНЯ» та колекція старожитностей стала фундаментом для відкриття у Південноукраїнському педагогічному універсітеті ім. К. Д. Ушинского кабінету народознавства, що пізніше переріс у справжній музей старожитностей «СПАДЩИНА». На базі музею впродовж багатьох років ведеться масштабна методична робота: сюди запрошуються учні одеських шкіл для знайомства з українською культурою народів Одещини, тут отримують методичну допомогу вчителі шкіл, керівники самодіяльних колективів.

                Колекція старожитностей демонструвалася у краєзнавчому музеї, музеї «Степова Україна», виставкових залах управління внутрішньої політики Одеського міськвиконкому, Будинку вчених, «Українська скарбниця», на міжнародних фолькльорних фестивалях.

                Тематична виставка рушників сформована вперше на основі особистої колекції пані Елеонори та експонатів кабінету народознавства ПДПУ ім. К. Д. Ушинського, які збирали студенти та педагоги університету.

                Рушники - це відбиття культурної пам’яті народу. В їх узорах збереглися прадавні магічні знаки, образи «Дерева життя», Землі-Берегині. Рушники окраса селянського життя, предмет домашнього побуту і святкової обрядовості, яка має і декоративне значення і символічний зміст.

                Рушник супроводжував людину протягом усього життя: на них приймали новонародженного, на ньому підносили хліб-сіль дорогим гостям, під час будівництва рушниками підіймали сволоки, а потім дарували їх майстрам. Ними огортали ікони, родинні світлини, з рушниками проводжали в дорогу, з ним проводжали і в останню путь.

                Окреме велике значення мали рушники у весильній обрядовості.

                Рушники збиралися тільки на Одещині, але можна побачити в них всю Україну і географію заселення нашого краю, бо кожний регіон України має свої особливості в композиції, техниці вишивання, у колірній гаммі.

                В останні десятиліття активно відроджується роль рушників, вони продовжують своє життя в сучасних обрядах, прикрашають домівки, офіційні установи. У виготовленні рушників склалося два напрямки: творчість широкого загалу селянства, яке вишиває для власних потреб, за своїми смаками і малюнками, і творчість майстрів та художників, що спирається на відновлювану традиційну спадщину минулого, і переосмислюючи відомі форми орнаментики та гаптування, прагнуть в образній формі відтворити наше сьогодення.

                Рушники представлені у пропонованій виставці тільки від населення Одеської області і з свідченням духовного багатства, таланту, містецького смаку, прагнення краси, притаманних українському народові.