Чи доводилось вам бувати на фестивалях, на яких не продають горілки, співають суто українських пісень. Де молодь вчать копати криївку, плести солом’яних птахів та дискутувати на тему майбутнього України. Якщо ні, значить ви не були на фестивалі в Унежі.

Інформацію про те що в Унежі буде фестиваль до Дня Незалежності свідомо розповсюджували тільки в Інтернеті. Як сказав в одному інтерв’ю директор фестиваль Влад Кириченко: «Нам не потрібна біомаса, яка бухає, блює та б’ється, десятків тисяч народу принципово не буде. Нам потрібна тисяча молодих цікавих просунутих людей, які претендують стати завтрашньою елітою нації».

На жаль чи на щастя тисячі не було, але близько 800 людей все ж приїхало. Їх не налякало, що Уніж – це така собі прикарпатська глухомань, село, в якому проживає не більше 100 мешканців, немає нормальної дороги і як в анекдоті – сільради. Зате Уніж розташований на території Дністровського каньйону. Тому багато хто не відмовив собі у задоволенні в останні літні дні покупатись у Дністрі, а декому пощастило спуститись стрімкою рікою на байдарках чи катамаранах.

Правду кажучи розгледіти в окремих учасниках фестивалю майбутню еліту було тяжко, але публіка в основному зібралась потрібного формату. Більшість була в українських вишиванках і спілкувалась рідною мовою.

Фестиваль був розрахований на два дні – 23 і 24 серпня. Колишній колгосп, на території якого його проводили, на цей час перетворився на таку собі молодіжну республіку, яка між іншим мала свою валюту – бофони (торгівля здійснювалась виключно за ці гроші, поміняти їх можна було в обміннику 1:1, – авт.).

Ще одна відмінність від інших фестивалів – за участь треба було заплатити. Загалом два дні перебування коштувало 60 гривень, якщо людина попередньо реєструвалась на сайті фесту то 50, а якщо мала з собою державний прапор то ще мінус 10 гривень. Про проживання треба було подумати заздалегідь. Для тих, хто мав намет в колишньому колгоспному саду спеціально обладнали територію, інший варіант – можна було переночувати у когось з місцевих за 20 гривень.

Після реєстрації і сплати внеску гостям фестивалю урочисто одягали на руку малиновий паперовий браслет (щоб відрізняти від «зальотних» гостей, – авт.), програму святкування і три пакети для сміття.

Приємно вразив і «сервіс» – в колишніх господарських спорудах обладнали туалети і душові кабіни (як це фантастично не звучить, але в душі була гаряча вода, – авт.) під навісом облаштували велику їдальню.

Мінімальні зручності були, тому можна було повністю зосередитись на дозвіллі. Чесно кажучи вибрати було з чого. Всі два дні працювали майстерні. Дівчата з Івано-Франківської громадської організації «Осмомисл» вчили робити з сіна пташок та тварин. Але фантазія, одного з «учнів», пішла так далеко що він виплів солом’яний тризуб.

Голова Івано-Франківської організації політв’язнів та репресованих Орест Дичківський, керував спорудженням справжньої повстанської криївки. Йому цю справу довірили не випадкового. В часи радянської окупації він з товаришами по службі в УПА збудував не один сховок. Не можна сказати, що хлопці ставали в чергу, щоб покопати землю, але охочих вистачало.

Мабуть для більшого епатажу, в напівзруйнованій будівлі, прямо на підлозі, влаштували дискусійний клуб для молодих літераторів. Марися Никитюк, Богдан-Олег Горобчук, Вано Крюгер, Остап Сливинський, Карина Тумаєва та Ірена Шувалова читали присутніми свої твори і розмірковували над змістом і формою сучасної української літератури.

Біля майстерні патріотичного боді-арту можна було побачити «натурників» на спинах яких поряд з українським символами красувались грузинські прапори.

У імпровізованому кіноклубі транслювали найкращі стрічки кінофестивалю «Молодість» та «Відкрита Ніч». Любителям кіно презентували 3D-анімаційну стрічку Микити Ратнікова «На грані» (переможець Міжнародного кінофестивалю «Молодість» у 2007 році в номінації «Кращий короткометражний фільм», – авт.).

Просто неба на траві відбулась дискусія з приводу української музики під назвою «УКР-РОК – УНІЖ-КРОК» з лідерами гуртів, які виступали на фестивалі. Музиканти скаржились на низький рівень продажу їхніх дисків, на недостатню увагу з боку держави на нерівні умови в шоубізнесі. Розповіли, як не солодко живеться справжнім українським рок-гуртам.

Проте найбільший резонанс викликала дискусія про майбутнє України, яка точилась більше двох годин і зібрала навколо себе чи не найбільше учасників, які представляли 12 областей нашої держави. Письменник Тарас Прохасько і викладач філософії Галина Дичковська намагались окреслити майбутню модель існування нашої держави – бути їй єдиною, чи федеративною, на яких ідеалах потрібно об’єднуватись і що робити з двомовністю. Моделі як такої не вдалось намалювати, але всі погодились, що місія об’єднання лежить на молодому поколінні, і саме воно має консолідувати наше суспільство.

І в перший, і в другий день фестивалю після 18.00 розпочиналась музична частина. Присутніх розважали: Транс-Формер, Кораллі, Тінь Сонця, Тарас Житинський, Гуцул Каліпсо, Брем Стокер, От Вінта та інші. Музика була на різні смаки – рок, фольк, готика. Гурту з Полтави Транс-Формер навіть довелось виконати пару пісень в акустичному варіанті – несподівано зникло світло і доки його лагодили, хлопці в такий спосіб розважали слухачів, які за вдалу імпровізацію віддячили бурхливими оплесками.

Славнозвісний Сергій Архипчук, який був режисером Дня Незалежності в Унежі (режисер «Мазепа-фест», – авт.) позитивно оцінив те що відбувалось на фестивалі, жалкував правда, що мало часу йому дали для організації, адже його запросили за декілька тижнів до проведення. А коментуючи виступи гуртів, дорікнув деяким у недостатній професійній і технічній підготовці. Радувало його те, що на фестивалі заборонили продавати горілку. «Якби я міг, я б заборонив і продаж пива», – підсумував Сергій Архипчук.