Наприкінці грудня, на історичному факультеті Одеського національного університету імені І.І.Мечникова та Відділу історії козацтва на Півдні України Інституту історії України НАНУ, Міжрегіональної громадської організації «Козацтво Запорозьке», Чорноморського Гайдамацького з’єднання відбувся Круглий стіл “Методики визначення віку міст Півдня України”.
Тема вельми актуальна, особливо для Одеси, дата заснування якої не відповідає історичній дійсності. Визнається, що вона є дискусійною, хоча власне дискусій на цю тему не було, оскільки існуючу, офіційно визнану точку зору, особливо ніхто і не відстоював з двох причин. По-перше, аргументи, що наводяться, не тільки не є переконливими, вони суперечать реальним подіям і фактам. По-друге, влада за часів Російської імперії і Радянського Союзу не переймалася дотриманням відповідності запроваджених свят до історичних реалій. Тому надумані, а точніше підігнані, з точки зору політичної доцільності рік заснування (1794) (хоча до цього принаймні рік функціонувала суднобудівельна верф, інфраструктура міста), і день (2 вересня – день коронації царя) заснування міста не мають ніякого відношення до рескрипту Катерини ІІ, підисаного у травні 1794 року (та й Хаджибей стали називати Одесою з 1795 року).
Вони не тільки суперечать історичним фактам, але й здоровому глузду. Про таку невідповідність і абсурдність писали ще у ХІХ ст. відомі одеські історики Маркевич О., Надлєр В., Яковлєв В., однак, за зрозумілих причин, наведені ними докази до уваги не брали.
Однак, проблема визначення віку Одеси не була основною для учасників семінару. Більш того, вона не відносилась навіть до числа пріоритетних, хоча за результатами обговорення трьох, причетних до Одеси доповідей, учасниками визнано – 1794 рік як дата заснування Одеси не має переконливої наукової аргументації.
На засіданні обговорювались більш важливі і складні проблеми – методики визначення віку міст. Адже питання часу заснування є актуальними для Дніпропетровська, Запоріжжя, інших міст Півдня України і навіть віддаленого від нашого регіону Чернігова. Стає цілком очевидним, що не заяви політиків і журналістів, а тільки фаховий підхід незаангажованих істориків виправлять існуючі невідповідності. Тому й приїхали до Одеси провідні науковці Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Чернігова, які досліджують історію міст і сіл, починаючи від епохи Київської Русі до новітнього часу, обізнані зі світовим досвідом.
Тому, у більшості з 12 прочитаних і обговорених доповідей ключовими були питання аналізу і удосконалення існуючих відповідних методик, з урахуванням європейського і світового досвіду. Наголошувалось на обов’язковості дотримання об’єктивності і використання достовірної джерельної бази. Значний інтерес викликали повідомлення про історію нашого краю з турецьких архівів.
Серед інших розглядались різні підходи до визначення початку відліку історії міста – від першої письмової фіксації, чи від заснування поселення ще до письмової згадки. Чимало уваги було приділено обговоренню суті і змісту такого поняття як тяглість історії села, міста, як безперервному процесу розвитку. Тяглість, як аргумент, використовують опоненти удревлення Хаджибею-Одеси. Вони посилаються саме на наявність в його історії періоду запустіння. У світі таких прикладів чимало. В одних випадках перерву розглядають як завершення історії поселення (як це пропонують у випадку з Хаджибеєм), в інших не завжди перерву вважають припиненням розвитку історичного процесу. Виникає питання, яка ж тривалість запустіння є фатальною для поселення, міста?
У ході обговорення і дискусій доктором історичних наук з Чернігова Сергієм Леп’явком висловлена думка, підтримана й іншими учасниками зібрання. Йдеться про мікротопоніми, існування яких засвідчує наявність спадкоємності, що можливо за умов постійної присутності населення, або наявності безпосереднього контакту переселенців з місцевим населенням. У цьому контексті збереження назви Хаджибей, навіть за умови визнання наявності в його історії слабо аргументованого періоду запустіння, явно не співвідноситься з датою заснування міста у 1794 році.
Хаджибей, до його падіння у 1789 році, функціонував не тільки як укріплення. За останні роки в турецьких архівах у Стамбулі виявлено біля двох тисяч документів, пов’язаних з Хаджибеєм XVII – XVIII століть. І ця робота тільки розпочалась. Вона буде продовжена і ми ще дізнаємось про Хаджибей більш ранніх століть. Тому, саме з цих міркувань, учасники семінару однозначно висловились щодо дати 1794 як такої, що не відповідає дійсності, і дали згоду офіційно підтвердити свою позицію відповідним документом.
Щодо визначення дати заснування поселення, що стало згодом Одесою, зазначено, що є всі підстави для залучення джерел, які стануть підґрунтям для однозначних висновків. Це завдання цілком реальне. Його виконання максимально прискориться, якщо знайдуться фінансові можливості для вивчення відповідних архівних матеріалів у Стамбулі. Якщо не на всі, то на більшість дискусійних питань середньовічної історії міста та знайдуться відповіді. Доцільним тоді стане проведення спеціального семінару за участю провідних істориків і не тільки Одеси щодо, можливо, остаточного встановлення віку нашого міста. Принаймні воно матиме, на відміну від існуючого, обґрунтування, яке базуватиметься на однозначному тлумаченні історичних джерел.
Важливим підсумком є рішення учасників продовжити роботу, розпочату в Одесі.
Рекомендації Одеського семінару будуть оприлюднені і стануть основою для подальшої роботи. Наступне зібрання, можливо, відбудеться у Дніпропетровську, де накопичено чималий досвід і ведеться конкретна робота щодо перегляду дати заснування міста на Дніпрі.
В’ячеслав Кушнір
декан історичного факультету
Одеського національного університету
імені І.І.Мечникова
| 
