Дорогі співвітчизники,

Сьогодні - День народження Тараса Шевченка.

Я хочу сказати про нас.

     Ми - великий, різний, непростий, щирий народ, який уміє сильно любити. Але часто і особливо переконливо - любити не себе. Ми - українці. Боремося за правду і найдужче - один з одним. Ми - українці. Титул цієї землі. «Великі самодержці». І вправні шукачі себе в чужому слові і в чужому житті. Досвідчені прохачі чужої ласки по чужих столицях.

«Великих слів велика сила...»

Це - ми. І, втім, це - також ми:

Здатні на зміни.

Здатні стати нацією.

     Вже сповнені цією ідеєю. Не розвіяні. Не розміняні. Не розкуплені. Здатні на вчинок.

     Якщо у вічності є дух, що не втрачає сили вести з Господом розмову за Україну і за нас, то, я вірю, що цей дух - Шевченко.

     Не ідол. Не божество. Не ікона. Дух. Наш вічний, праведний дух. Його день - це наше народження. Ми здатні цінувати Його день без фальшу, з природною людською шаною, за якою - повага до себе.

     Зараз складно. Зараз дуже непросто. Але все стане на свої місця. Я не маю жодного, найменшого сумніву, і цю впевненість хочу передати вам.

«Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду,
І не стане на путь злого
І з лютим не сяде...»

     Треба вірити у нашу силу. Треба бути собою. Треба намагатися діяти разом - особливо нині. Без корисливості, продажності, захланності. Допомагаючи один одному і добре усвідомлюючи вагу тієї мети, що перед нами. І ми все зуміємо зробити.

     Саме про це я хотів сказати сьогодні. У День Шевченка. У наш День.

     Сказане Ним - правдиве: