Світ легенд, казок та історій Параталасії
Південно-західна частина Одеської області – особливий, унікальний регіон. В різні часи він входив до складу понад двох десятків держав, носив такі назви, як Тірогетія, Мала Скіфія, Нижня Мезія, Параталасия, Візиготія, Оглос, Бессарабія, Нижня Молдавія, Аккерманщина або Білгородщина, Буджак, Ізмаїльська область тощо. Знаходячись в нижній течії Дунаю та Дністра, цей регіон виконував роль контактної зони між морськими цивілізаціями Середземномор’я та континентальними цивілізаціями Східної Європи. Дунай – найбільша річка Центральної Європи – розмежовував тут світ античних держав та світ варварів, край середньовічних землеробів та безмежне кочове Дике поле. Саме Буджак історично був межею Великого Степу, що простягнувся від Маньчжурії до Європи. Цей регіон – кордон, межа, і одночасно міст, брама із Заходу на Схід, з Півдня на Північ.
Розмаїтий світ диких тварин та унікальних рослин Південної Бессарабії, величезна її роль в збереженні європейської екологічної безпеки. Дністро-Дунайське межиріччя є багатим на природні ресурси. З давніх-давен цей прекрасний край був заселений десятками народів, які переважно мирно уживались на одній землі, переймали різнонаціональний досвід, творили в цьому багатоетнічному котлі нові національні ідентичності. Саме тут, у сонячному Буджаку, вже створено Театр культур Параталасія.
Що таке ТКП?
Театр культур Параталасія – це комплекс освітніх, наукових та туристичних ресурсів, які мають задовольняти потреби місцевого населення та гостей краю у інформації щодо багатого минулого регіону. Тут вже створено музейну експозицію, яка розкриває особливості стародавнього побуту параталасців, ілюстровані стенди розкажуть про численні народи, які жили в Параталасії, а окрема кімната присвячена рибальству та чудовому місту Вилково. Адже саме тут, на березі Дунаю розміщуються ТКП.
Чим ТКП відрізняється від інших музеїв?
По перше, тематикою експозицій. Вперше в одному приміщенні ви можете познайомитись з усіма народами, які мешкали чи мешкають в Параталасії-Буджаку-Бесарабії.
По друге, інтерактивним підходом до екскурсії по приміщенню. Передбачається декілька видів заходів в ТКП –
• відео-екскурсія (велика зала обладнана устаткуванням, посадочними місцями; відео-фільм розказує про найцікавіші епізоди з історії народів Параталасії);
• театралізовані історичні вистави (на підлозі для цього намальована карта регіону, яка в перспективі оживе – з’являться макети замків, фігурки місцевих жителів в національному одязі тощо);
• самостійний огляд експозицій;
• робота з банком даних ТКП;
• проведення концертів, конференцій, симпозіумів та інших громадських заходів.
Хто виконує підготовку відкриття ТКП?
Театр культур Параталасія – спільний проект восьми громадських організацій. Провідною установою виступила екологічна громадська організація «Агрікола», головним спонсором – туристична фірма «Салікс», наукове обґрунтування проекту здійснили фахівці Відділу історії козацтва на Півдні України НДІ козацтва при Інституті історії НАН України. Вагомий внесок у всі сфери організації театру культур здійснило Чорноморське Гайдамацьке З’єднання. Підтримали проект інші громадські організації, Одеський національний університет імені І.І.Мечникова, Одеський державний історико-краєзнавчий музей та інші установи.
Як потрапити до ТКП?
На даний момент ТКП працює в обмеженому режимі. Отримати докладнішу інформацію, завчасно замовити екскурсію в Вилково ви можете за телефоном:
8093.562.36.55 8039.790.97.61
Довідка про народи, які проживали в Параталасії
Німці в Параталасії
Німецька громада відіграла визначну роль у заселенні та розвитку південної частини Бессарабії у ХІХ-ХХ століттях. Перші німецькі колоністи потрапили в південноукраїнські степи у 1814 році. Однак ще у ІІІ столітті нашої ери германські племена вестготів, остготів та гепідів переселились з холодної Балтики до теплого Причорномор’я. Тут вони заснували свої легендарні королівства, що згадуються у сагах «Старшої Едди». Півторасотлітнє перебування готів в райській країні Ойюм перервалось у 375 році з приходом гуннів і початком великого переселення народів.
Після завоювання Російською імперією Бессарабії у 1812 року виникла необхідність заселити край взамін виселеним з Буджаку крицям, османам та ногайцям. У 1814 році на заклик російського уряду відкликаються німці переважно з королівств Вюртемберг та Баварія.
Засновані німцями селища в Бесарабії отримують назви видатних перемог у війні з Наполеоном – Фаршемпануаз, Арсі, Тарутино, Красне, Бородіно, Березіно, Париж, Лейпціг тощо. Проте починаючи з 1870-х років бессарабські німці починають емігрувати до США, з початком Першої світової війни цей процес пришвидшився, а у 1940 році більшість німецького населення повернулось на історичну Батьківщину, проте й досі в численних буджацьких селах можна знайти не тільки хати німецьких колоністів, але й нащадків їхніх колишніх мешканців.
Греки в Параталасії
Грецька громада відіграла визначну роль у заселенні та розвитку південної частини Бессарабії в античні та середньовічні часи. Нижнє подністров’я та подунав’я називали греки ПАРАТАЛАСІЄЮ – приморською землею. Тут знаходилась антична колонія Тіра (тепер Білгород-Дністровський). Сюди в Параталасію після спаленні тіла на вогнищі прилетіла душа героя троянської війни Ахіллеса – на острові Левкас (тепер Зміїний) елліни побудували відомий на все Середземномор’я храм на честь переможця Іліона. На руїнах Тіри виникло середньовічне візантійське місто Левкополіс. Захоплений монголами цей вузловий економічний пункт перетворився на перевалочну базу в торгівлі Заходу і Сходу. До сьогодні в Білгороді збереглася середньовічна православна церква, яку в народі називають Грецькою.
Румуни в Параталасії
Бессарабія відігравала визначну роль в історії румунського народу. Одна з версій походження назви краю пов’язується з іменем господаря Валахії Басараба. Придунайські землі входили до Цари Роминяски в часи середньовіччя. За Паризькою мирною угодою 1856 року Ізмаїл, Кілія та Болград відійшли до Молдовського князівства, яке у наступному році об’єдналось з Волощиною у Румунське королівство. У 1878 році придунайські цинути відійшли до Росії, проте вже у 1918 році влада в краї знов опинилась в руках румунів. Остаточно Румунія втратила край у 1944 році (за мирною угодою – 1947), проте й досі в краї збереглися свідчення румунського панування.
Молдовани в Параталасії
Історія Молдови нерозривно пов’язана з історією Буджака. Намагаючись отримати вихід до Чорного моря, молдавські господарі наполегливо боролись за придунайські та придністровські землі. В 15 столітті тут були побудовані фортеці Білгорода та Кілії, молдовське населення заселило край. Проте ненадовго – у 1484 році османи заволоділи фортецями, а у 1518 – усім Буджаком. Проте молдавське населення залишилось в Бессарабії, Кілія була одним з центрів молдавської торгівлі та культури. Також цей край увійшов частково до складу Молдавського князівства 1856 року. Нарешті і досі молдавани є однією з найчисельніших етнічних громад Буджаку.
Болгари в Параталасії
Бессарабський край тісно пов'язаний з історією болгар та Болгарії. За однією з гіпотез саме Бессарабія була легендарним Оглосом хана Аспаруха – укріпленим краєм, куди тюрко-болгари переселились з приазовських земель під натиском Хазарського каганату. Базуючись на Оглосі, тюрко-болгари завоювали Фракію і заснували Болгарський каганат – перше Болгарське царство. Пізніше Буджак (тюркський переклад слов’янського Оглос – Угол – Кут) входив до сфери впливу Болгарського царства царів Симеона та Івана Асеня ІІ. За домовленістю з монголами територія Дністро-Дунайського межиріччя увійшли до складу володінь царя Федора-Святослава. Але справжнє нове життя починається у «Нової Болгарії» - так назвали болгарські колоністи південну Бессарабію – після 1812 року. Тут, між Прутом і Чорним морем румелійські болгари заснували десятки нових селищ. В Болграді було створено перший болгарський ліцей, а його випускники пізніше очолили рух за незалежність та посіли в відродженій державі найвищі посади. Перший ректор Софійського університету, прем’єр-міністри та міністри болгарського уряду – ось неповний перелік внеску «Нової Болгарії» у відродження «Старої». Визначною була також діяльність в Бессарабії Івана Вазова, Василя Априлова, Христо Ботєва. До наших днів бессарабські болгари складають за переписом 2001 року 20 відсотків населення і посідають вагоме місце в житті краю.
Росіяни в Параталасії
Дунайсько-Дністровське пониззя входило до складу територій, які замешкували східні слов’яни напередодні створення Київської Русі – саме від назви цього краю Оглос або Углос походила назва племені уличів. Пізніше князі не раз стверджували свою владу на Дунаї, доки Святослав не спробував перенести сюди свою столицю. Однак наступ кочовиків відсунув слов’янське населення далеко на північ. Лише у 18 столітті з’являються перші згадки про переселення в Буджак росіян – тоді сюди почали втікати старообрядці – козаки-некрасовці та липовани. Тут вони займались землеробством та рибальством, тут і досі проживають їхні нащадки, дбайливо оберігаючи традиції своїх предків. З 1812 року Буджак входив до складу Російської імперії – сьогодні росіяни складають п’яту частину населення краю.
Тюрки в Параталасії
Перші тюрки з’явились в гирлі Дунаю у 4-му столітті – саме тоді гунни перемогли на цій землі вестготів і вторглись в землі Східної Римської імперії. Слідом за ними сюди прийшли і замешкали на деякий час племена аварів, тюрко-болгарів, баджанаків, кипчаків, ногайських татар. У 1484 році султан Баязид ІІ захопив найбільші міста краю – Кілію та Білгород (останній було перейменовано на Аккерман). У 1518 році територія Буджака (в перекладі «кут», «угол») оформилась остаточно і включила землі між Чорним морем та Верхнім Трояновим валом. До 1812 року Буджацький санджак входив до Очаківсько-Сілістрійського ейялету Османської імперії.
Українці в Параталасії
Визначну роль в формуванні сьогоднішнього обличчя Південної Бессарабії відіграли українці – найчисельніша етнічна спільнота регіону, титульна нація держави. Проте й досі, складаючи 41% населення краю, в силу різних причин українці позбавлені можливості представити свою традиційну культуру гостям краю. Параталасія була заселена слов’янськими племенами уличів та тиверців, пізніше входила до складу середньовічної Київської держави, Галицько-Руського королівства. Історія та сучасність Буджака тісно пов’язані з українським козацтвом: Дунайське пониззя входило до теренів, в яких було поширене так зване бродництво києво-руських та галицько-руських часів – середовище можливих попередників козаків; сюди, в гирло Дунаю та Дністра були скеровані численні морські походи запорожців – неодноразово визначні козацькі гетьмани брали штурмом Аккерман, Кілію та Ізмаїл; сюди звертав свої походи син гетьмана Богдана Хмельницького Тиміш, отаман Іван Сірко, полковник Семен Палій та інші полководці; в столиці османського Буджаку – Бендерах – знайшов вічний упокій Іван Мазепа, перепохований згодом до придунайського Галацу, а спадкоємець Мазепи Пилип Орлик створив разом з козаками-вигнанцями в Бендерах свою «Конституцію»; дельта Дунаю стала новою батьківщиною для запорожців після зруйнування Січі – тут проживали задунайські козаки та їхні нащадки – козаки Усть-Дунайського та Буджацького військ. Нащадки українського козацтва проживають в цих землях понині, оберігаючи славні традиції своїх предків.
. . . . ..
.. .. . . . . . . . .
|
