Змаги нового покоління козаків

   Часто доводиться чути від літніх людей, незадоволених життям, що от як зникли піонерські табори, то й не було їм альтернативи, а молодь стає розбещеною, деградує тощо. У чому полягають причини таких суджень – це вже інша тема, а саме твердження, на щастя, тепер можна з чистим сумлінням спростувати.

   Не так багато ще людей знають спільне дітище Міністерства освіти і науки України, Ради Українського козацтва при Президентові України, МБУ «Центр Національного Відродження», а також за сприяння Міністерства оборони України – дитячо-юнацьку військово-спортивну патріотичну гру Українського козацтва «Сокіл» («Джура»). Вона вже декілька років проводилася на обласному рівні, але тільки зараз вдалося влаштувати її на Всеукраїнському рівні.

   Так 22 травня 2009 року у Биківнянський сосновий бор під Києвом з`їхалися хлопці та дівчата з усієї України – молоді козаки та козачки. Всі вони були переможцями цьогорічного обласного етапу гри і тепер впевнено крокували до найвищої сходинки. За віком учасники не сильно відрізнялися один від одного – загалом всім було по 15-16 років (10 клас). Команди звалися роями і кожен рій налічував 6 хлопців, враховуючи ройового, і 2 дівчини. Всього у таборі перебувало 37 роїв, але змагалися 34: 24 обласних та 10 київських.

   Одеську область представляв Балтський курінь імені Івана Гонти, разом з яким до Києва приїхали представники Одеського оргкомітета Гри: керівництво Чорноморського Гайдамацького З`єднання та Одеського Гуманітарного центру позашкільної освіти та виховання (Ольга Василівна Проданова – керівник туристичного гуртку) та, звісно ж, отаман куреню – Петро Остапович Ткач.

    У Балту ми приїхали близько десятої години вечора. Петро Остапович люб`язно запросив нас до своєї хати, де ми повечеряли. В кімнаті володарювала атмосфера якоїсь утаємниченості, схожа на ту, яка буває у штабі змовників перед початком дії. Короткий сон завершився о пів на третю ранку, і, зібравши дітей біля місцевої школи, «гайдамацький курінь рушив на Київ», як у далекому 1918 році.

   По дорозі, окрім дивовижного світанку, нічого особливого не трапилося, і правий берег Дніпра лишився позаду. Шлях до табору через лісопаркову смугу був означений маркуванням – щоб не заблукали. Як виявилось, площу під гру виділили величезну: намети учасників стали на кшталт січових куренів посеред широкої галявини, а організатори, батьки та спостерігачі зайняли смугу довжиною близько 300 метрів. Більш того, після пожеж вхід до цього лісу зазвичай заборонений будь-яким людям, окрім лісничих. Можна було зробити логічний висновок, що в змагання були вкладені значні ресурси. Значить, й цілі мають бути виправдані…

   О 12 годині ті команди, що встигли приїхати та розміститися поїхали до військової частини, де вони мали змогу спробувати постріляти зі справжнього автомату Калашникова та подивитися на умови життя сучасного українського війська. Тим часом у таборі тривала підготовка до урочистого відкриття гри. За козацьким звичаєм збори на площі мали скликати боєм литавр – великих барабанів зі специфічним звуком. При чому серед усього товариства не знайшлося нікого, хто робив це раніше. Врешті-решт, до литавр поставили мене й наказали навчитися грати на них за 5 годин. Враховуючи те, що гра на литаврах – це монотонний бій з невеличким ритмічним прискоренням, зробити це було не так вже й важко.

   Під палючим сонцем о 18 годині розпочалася церемонія відкриття гри. Керував цим дійством речник Ради Українського козацтва при Президенті України пан Грива. Також слово мали представники Міністерств оборони та освіти, Українського Вільного козацтва, організації «Пласт», а також Почесний гетьман Українського козацтва Володимир Савович Мулява – вже сивоусий старик, але з ясним розумом і справжнім козацьким гумором («Все, що здорове – то українське, а все, що нездорове – то не українське і навіть не козацьке»). Молоді козаки мали змогу послухати живий спів кобзаря, подивитися показові виступи Київської та Львівської шкіл бойового гопака.

   Після закінчення урочистостей з Києва привезли вечерю (при чому, усе в її видачі було розписано до дрібниць). Тим часом на центральній галявині спеціалісти складали велике вогнище, що по формі нагадувало конус. Саме біля цього вогнища трохи пізніше почався перший етап гри – ватра «Слава Героям», зміст якої зводився до представлення команд. Хтось по черзі декламував патріотичні вірші, хтось танцював, співав, хтось показував театральні номери. Особливим артистизмом відзначилася миколаївська команда «Мудрі сіроманці», а кількістю різноманітного реквізиту – Волинь. Найбільше задоволення для очей приносили костюми учасників, адже майже кожен регіон представляв свої особливості національного одягу. Лише Донецька команда Українського Реєстрового Козацтва вийшла у простих вишиванках та спортивних штанах. Зате вони співали добре. А Балтський рій, до речі, посів 15 місце.

   Друга половина ночі на 23-є травня, суботу, відзначилася тривалою зливою, яка закінчилася лише перед світанком. Втім, ніхто з учасників гри та її організаторів на погодні умови уваги не звертав. Рої поділили на 3 групи, які мали по черзі проходити через 3 види змагань: стрільба лежачи з 10 метрів, смуга перешкод та народна боротьба «Навхрест». До смуги перешкод входило й подолання заболоченої місцевості, пересування повзком, перехід озера бродом, перестрибування через яму за допомогою канату тощо. Тобто чисто туристичні види змагань, у яких наша команда виявилась напрочуд сильною – зайняла 4-е місце. Боротьба ж «Навхрест» - єдиний елемент козацького звичаю, не враховуючи литавр, що був представлений у грі, до того ж, не зовсім вірно: за традицією, супротивники мають обхоплювати один одного за пояс, а тут вони трималися за плечі. Через брак інструктажу по техніці безпеки, один з хлопців зламав великий палець на руці. На щастя, курінь імені Івана Гонти доволі добре розібрався у подробицях боротьби, тому добрався до півфіналу та увійшов до десятки лідерів. Результати ж стрільби залишалися невідомими протягом доби.

   Після обіду в лісі розпочалась теренова гра – «класична тактично-командна гра із боротьбою за прапор та із використанням пов`язок-липучок на руки для системи “вибитий-живий”». Протікання цього етапу залишилось лише у пам`яті учасників, адже слідкувати за усіма переміщеннями по величезному плацдарму було б просто неможливо. Втім, теренова гра принесла найбільшу кількість вражень, про що можна судити з розмов «бійців», які точилися протягом усього перебування в таборі.

    Поки юнаки та дівчата вечеряли, між «начальством» та керівниками команд виник конфлікт: виявилось, що у неділю церемонія нагородження переможців може затягнутися і учасники з інших міст та областей не зможуть покинути Київ, адже їздити вночі з дітьми по трасах заборонено. Була перспектива залишитися в таборі ще на одну ніч, при чому без їжі та питної води – адже вони були замовлені лише на 3 дні. До того ж, у положенні про гру чітко було визначено, що «роз`їзд додому учасників» - ввечері 24 травня. Більшість керівників не погодилась з пропозицією «начальства» і вирішили спробувати покинути Київ до заходу сонця.

   Тим же вечором під черговою зливою відбулася інтелектуальна гра «Відун» з історії України за системою «Брейнг-ринг», «Що? Де? Коли?». Питання були відносно легкі, і, на відміну від тестування, не мали двозначних відповідей. Така розминка для голів посприяла зниженню напруги, що виникла внаслідок конфлікту.

   За «Відуном» представили себе ще 10 команд. Ніхто не побоявся дощу, усі гідно виконали свої ролі. Інші учасники тим часом грілися біля вогнища – туди хоч краплі не долітали.

   Недільне життя табору почалося з самого світанку і, слід зауважити, дуже жваво: усі збиралися, складали намети, пакували речі. Що не доїли – викидали у тліюче вогнище.

   Після цього всіх учасників на спеціальних автобусах відправили до Києва, на Михайлівську площу. Там вони спостерігали за маршовими навичками Роти Почесної варти Міністерства оборони, курсантів навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ і Державної прикордонної служби, ліцеїстів військового ліцею ім. І.Богуна, а також відпрацювали свої.

   Близько половини дванадцятого розпочалася служба Божа під «благословенним дощиком». Під ним же проходила й найбільш видовищна частина київського етапу гри – урочистий марш учасників гри від Михайлівської площі до Софійської за участю представників названих вище закладів. Біля славетного пам`ятника Богдану Хмельницькому утворився великий прямокутник людей, у середині якого маршували один за одним рої – кожен зі своєю піснею. Напевно, ті кияни та гості міста, що за волею обставин, опинилися у той час на Софійській площі були щонайменше приголомшені: вид юнаків та дівчат, що в національних костюмах маршують за всіма правилами військової муштри – тобто розмахуючи руками та високо підіймаючи ноги – може справити дуже неоднозначне враження. По мірі того, як прямокутник сам по собі розтанув, учасники почали гуртуватися коло своїх керівників в очікуванні наступного етапу. У нашої команди тим часом взяли інтерв`ю журналісти Першого Національного каналу.

   Незабаром учасникам видали сухі пайки і відправили на заключну частину гри: квест «Пластун» («інтелектуально-екстремальна гра з військово-спортивними та туристичними елементами»). Роям видали перелік завдань та запитань, запорукою успіху в яких було швидке пересування по незнайомому Києву. Втім, вигадливі мешканці Балти вдалися до дозволених у правилах хитрощів: виявилось, що в Києві живуть двоє з засновників тієї молодіжної організації, до якої входить курінь імені І.Гонти. З орієнтуванням на місцевості провідники насправді допомогли, але, на жаль, часу на квест дали відносно мало….

    О 18:30 на як завжди бурхливому Майдані Незалежності почалося нагородження переможців Всеукраїнського етапу гри «Сокіл» («Джура»). Спочатку учасників привітав рок-гурт «Воанергес», потім – той самий бандурист, що й день тому, при чому, з тими самими піснями, і, нарешті, головний суддя змагань почав виголошувати назви роїв-переможців. I місце, як і очікувалось, взяли Миколаївські «Мудрі сіроманці», II – «Волинські яструби», III – «реєстровці» з Донецька. Після них окремо нагороджували переможців у стрільбі, боротьбі «Навхрест» та смузі перешкод. За дивним збігом, як тільки стало зрозуміло, що наша команда нічого не отримає, над Майданом почали сходитися хмари. Коли ж все-таки Микола Остроухов з Балти отримав грамоту за найкращий результат у етапі «Маятник» на смузі перешкод, то гримнуло так, що в оточуючих домах задзвеніли шибки. Такі цікаві природні явища змусили учасників гри спішно вибиратися з Майдану підземними переходами і прямувати до транспорту, який вже чекав.

   На зворотному шляху ми вже не заїжджали до Балти. Подарувавши куреню імені Івана Гонти гарну картину відомого Одеського художника Павла Токмакова з підписом Чорноморського Гайдамацького З`єднання, ми розпрощалися з командою та Петром Остаповичем і рушили додому.

   Як говорить російське народне прислів`я: «первый блин – комом». Цьогорічна Всеукраїнська гра «Сокіл» («Джура») мала досить мінусів – невдачі з організацією, зацикленість на військово-туристичних елементах, майже повна відсутність на практиці справжніх козацьких звичаїв, недостатня увага моральному вихованню учасників, - але найголовніше те, що перший досвід отриманий! Будемо сподіватися, що там «нагорі» приймуть та врахують свої помилки, щоб створити дійсно потужну альтернативу піонерським таборам і навіть перевершити їх, адже за нами Україна, все її героїчне минуле, великі скарби традицій, а головне – кров наших предків. Шануймося ж, браття, і будьмо гідними нащадками!

31.05.2009.