В Овідіополі  13 червня 2009 року відбулася науково-практична конференція, присвячена Дню Овідіополя, на якій вченими була піднята тема дати заснування селища.

            Вивчення історії населених пунктів є важливою складовою частиною дослідження історичних процесів як кожного окремого регіону так і загальної території держави. Серед різних аспектів вивчення історії населеного пункту одним із центральних є визначення часу заснування поселення. За визнаною європейською практикою і традицією, дата часу заснування любого населеного пункту від маєтку/хутора до міста/фортеці визначається за першою документально підтвердженою згадкою появи чи існування на цьому місці першої будови, як-то: будинок першого поселенця, культова споруда. , поштова станція, хутір, курінь, постоялий двір чи караван-сарай, фортифікація. При цьому не має значення , скільки раз змінювалася назва населеного пункту, хто і як його перебудовував. Як і не є підставою для перейменування пізніше зведених об’єктів, що відображали подальший розвиток населеного пункту, як-то фортеця, монастир, переправа через річку, порт чи пристань. В той же час, якщо ці об’єкти будуються на  незаселеній території , початок їх зведення може вважатись часом заснування поселення, яке виникає пізніше вже навколо даного об’єкта.

            Однак в радянській і особливо російській дореволюційній практиках, датою заснування (появи) населеного пункту прийнято вважати факт отримання відповідного статусу через надання царською владою законодавчого акту чи наказу, при цьому не беручи до уваги на цьому ж місті більш давнього поселення. Використовуючи таку тактику, протягом вісімнадцятого століття російська імперська влада наказами „засновує” низку міст на зруйнованих рештках поселень північного Причорномор’я, розгромлених під час тривалих російсько-турецьких війн. Таким чином в російській історіографії є сталим ототожнювати час появи і розвитку населених пунктів , як і загалом історію заселення південного регіону, з початком включення тієї чи іншої території до складу Російської імперії. Затверджується доктрина першочерговості    російського фактора в колонізаційному і господарському освоєнні новопридбаних теренів.

             Зрештою до ситуації що склалася з висвітленням до-російського періоду історії Північно-Західного Причорномор’я долучилися і сучасні дослідники регіону. Часто, наслідуючи російську історіографію, не береться до уваги вагома джерельна база османських архівів . Науковці оперують перед усім російськими архівними даними, акцентуючи на двохсотрічній історії Причорномор’я під російською владою. Висвітлення подій щодо османського періоду домінування в регіоні, досить часто є суб’єктивним, а більш як трьохсотрічна історія перебування  цих теренів у складі Османської імперії, як правило, є недооціненою і надається досить поверхнево.

            При визначенні віку того чи іншого поселення важливим є встановлення спадкоємності поміж стародавніми та сучасними населеним пунктом чи об’єктом з якого він бере свій початок. Цьому критерію відповідає і такий населений пункт як Овідіополь. Пропонується розглянути низку ще досить рідко використовуваних джерел османсько-турецькою мовою, які відображають внутрішнє бачення ситуації в регіоні ще до російського адміністрування. В порівняльному аналізі можна залучити російські і європейські джерела, що відображають зовнішній погляд на регіон, а у конкретному випадку, спростовують встановлення офіційної дати заснування Овідіополя 15 червня 1793 року.

            Як доказ можна навести один з османських документів, який стосується господарської діяльності мешканців населеного пункту і його важливості для цієї місцевості і у середині вісімнадцятого століття . Оригінал документу знаходиться в Урядовому Османському Архіві в Стамбулі в колекції „ Державна адміністрація”. Зміст документу стосується взаємовідносин кримського хана з місцевою адміністрацією щодо господарювання на його пристані/хлібній гавані Аджидере (османська назва Овідіополя): „ Кримський хан Селім Гірай приїхавши до Хаджибею і в результаті здійсненої ним розвідки/пошуку на пристані Аджидере виявив 174 заповнених зерном погребів. Наказується це зерно відправити до Стамбулу за допомогою використання пристані Хаджибей”.

            Датується документ зимою 1764/1765 років. Саме ця пора року унеможливила використання замерзлої хлібної гавані Аджидере що і зумовило необхідність перевантаження зерна на кораблі в більш соленому незамерзаючому порту Хаджибея. Османсько-турецький текст також красномовно свідчить про існування 174 погребів, що передбачало  б існування такої ж кількості осель чи родин, що для вісімнадцятого століття є досить великим поселенням.

             Таким чином , за османськими офіційними документами селище згадується як великий населений пункт з портом  чи пристанями по перевалці пшениці. Хлібну гавань використовувало Кримське ханство для транспортування зернових до Стамбулу. Назва селища і відповідно пристані-порту османсько-турецькою мовою позначається за найменуванням навколишньої долини річки – Аджи-дере( гірка долина).

            Але крім цього османського документу існують ще декілька російських повідомлень низки картографічного матеріалу , які свідчать про існування попередника Овідіополя- Аджидере ще у 1757 році під назвою Odzider чи Гаджидере.

             Якщо до існування Аджидере за османської доби не виникає питань, то необхідно довести його безперервність існування під управлінням різних держав і спростування заснування Овідіополя на давно забутому людьми місці. Цьому нам допоможуть:

1. Подорожні описи французького інженера Лафіта-Клаве, який працював на військове відомство Османської імперії у 1780-х роках;
2. Опис регіону здійсненого російським інженером Де-Воланом у 1791 році. Вони дозволяють з’ясувати ситуацію в Аджидере по закінченню російсько-турецьких війн, які торкалися цих територій.

             Так за подорожніми оповіданнями  Лафит_-Клаве: „ Гаджи-Дере розташоване на лівому березі ріки, в її затоці чи западині напроти  Акермана. Його перетинає струмок, від якого селище отримало свою назву. Як розказують воно було більше ніж Акерман, але зруйновано російськими військами під час минулої війни (1768-1774) і не відновлено до попереднього стану.”

            В свою чергу, російський військовий інженер  Ф.П. Де-Волан надаючи характеристику Овідіополя за татарсько-османської минувшини зазначив: Місцезнаходження Аджидері вочевидь було дуже привабливим під час його розквіту... Руїни, що залишились від цього міста, мають близько трьох з половиною верст у периметрі... Молдовани, які мешкають у  Калаглеї в 5 верстах звідси, згадують Аджидері як земний рай і особливо хвалять вино, яке тут робили, вважаючи його кращим в усій Молдові та Бессарабії. Аджидері ( до війни 1787-1791) був найбільшим містом цієї провінції після Очакова та мав значний ринок вивезення пшениці і худоби (переважно баранів) до Константинополя.

             Всі вище представлені уривки з офіційної архівної документації  свідчать про існування на цьому місці досить великого населеного пункту за османської доби, яке унаслідувала російська адміністрація. У 1791 р. більшість населених пунктів Північного Причорномор’я лежали в руїнах, а регіон під час тривалих російсько-турецьких війн вісімнадцятого століття завдяки Росії перетворився  у справжнє спустошене „Дике поле”. Тому  російська адміністрація  без будь якого огляду на постійне населення в містечку, яке тут безперервно мешкало  як за османського панування так і за часів встановлення російської влади у 1793, році наполягає на своїй першочерговості у освоєнні земель навколо Дністра.

Характеризуючи містечко Аджидере як руїну і керуючись своїми імперськими амбіціями щодо „місіонерського” характеру у освоєнні регіону, царський уряд видає наказ про заснування нового міста-Овідіополь.

ст. викладач кафедри нової та новітньої історії