“Горілка — це велике зло, — сказала колись моя бабуся, — Вона ще нікого не зробила розумнішим, багатшим і здоровішим.”
З тих пір я почав придивлятися до того, що чинить із людьми оковита. Скільки сімей розбила! Скільки людей покалічила! Скільки дітей сиротами залишила! Скільки горя і зла принесла! А її п’ють і п’ють. Ніби люди з глузду з’їхали. Бо пияцтво і є різновидом божевілля та самогубства. Так його ще Аристотель характеризував.
Якось побачився із товаришем дитинства. Почали згадувати ровесників. І, звісно тих, кого уже немає. Виявилося, що усі, хто вживав спиртне, не дожили до сорока.
Зустрівся з іншим товаришем. По університету. З’ясувалося, що п’ятьох наших однокурсників теж немає серед живих. Полюбляли хильнути і не дожили до п’ятдесяти. Померли від інфарктів, інсультів, цирозів і діабетів. Їм би ще жити і жити, здоров’я мали. Добряче могли випити. Тільки не на те, що треба його потратили.
Пригадую, як однокурсника, Степана Будька, намагався врятувати, водив до нарколога. Там йому якісь ін’єкції робили. Від них він трусився під ковдрою, як у пропасниці, і два дні з темним лицем ходив. Так із організму виганяли спиртне. Але через деякий час “ друзі по чарці” втягли його в черговий запій. Був він доброзичливою, здібною людиною. Але помер у 48 років.
Двоюрідному брату, не виповнилося і 42, коли його горілка у могилу звела. Ніхто із “співпляшківців” на похорон не прийшов. Попрощатися і труну нести. Злякалися людського осуду чи совість заїла?
Пишу про це і почуваюся, ніби донесення з передової, або “похоронки” складаю. Пияцтво і алкоголізм у державі давно, перетворилися на лінію фронту. Невидимого і підлого. Ворог маскується. Його не помітно одразу. У фірмові пляшки, у барвисті етикетки з голограмами. У тости “за здоров’я”, “за сімейне благополуччя”, “за успіхи” і “за любов”. У рекламний або телевізійний сюжет, де випивка, подається, як атрибут гостинності або мужності.
А іноді трапляється так: розпізнав ворога, але пізно. Бо потрапив до нього в полон. Гірший, ніж концтабір. Там, хоч дух і душу можна було зберегти. А спиртне усе нищить. Людина перетворюється на здичавілу тварину. Немиту, перелякану і немічну. У ній навіть інстинкти плутаються так, що доводиться до психіатра водити.
Алкоголь у чистому вигляді з’явився не сам по собі. Він не є природнім продуктом. Його винайшли, як ефективний засіб для поневолення і нищення народів. Про його згубну дію знали ще у стародавньому світі. У Греції, наприклад, давали нерозведене вино тільки рабам. Аби зламати волю і запаморочити розум. Більшість релігій суворо забороняють його вживати.
Але є деякі, які стверджують, що вино — це “кров господня”, причащають ним і навіть продають його кріплене у храмах. Спробуй потім докажи людині протилежне. В історії безліч прикладів, коли цілі народи ставали жертвами алкоголю. Американські індіанці за “вогняну воду” позбулися землі. Чукчі, якути, ненці і ханти допилися до того, що опинилися за межею вимирання.
Благодушність і легковажність — ось, що передусім нам заважає, аби побороти зло.
Спиртне — це зброя масового ураження. Вона не лише нищить і калічить людей, завдає шкоди суспільству, але і викликає невідворотні зміни на генетичному рівні, негативно впливає на потомство.
Відомий судовий психіатр Чезаре Ломброзо провів у дев’ятнадцятому столітті дослідження генеалогічного дерева, яке дав один п’яниця. Здається його прізвище було Боде. По його лінії у кількох поколіннях народилося понад 250 нащадків. Серед них були винятково особи із фізичними і психічними вадами: самогубці, каліки, маніяки, душевно хворі, алкоголіки, кримінальні злочинці... Жодної нормальної людини! Вся мисляча Європа була вражена результатами цього дослідження.
Якщо один алкоголік здатний завдати таких жахливих збитків генофонду нації, то що можуть зробити сотні тисяч, а то й мільйони тих, які регулярно випивають?
У нас чомусь прийнято в усьому винуватити людей. Мовляв, варто їм взяти себе в руки і вони перестануть пити. Дійсно, з дорослих ніхто не знімає відповідальності за власні вчинки. Трапляються поодинокі випадки, коли схильні до чарки люди опановують себе. Але це не є характерним.
І тому солідарну відповідальність за масовий алкоголізм та пияцтво повинна взяти на себе влада. Адже це саме вона віддала у руки приватних ділків вироблення і торгівлю спиртним. Вона допускає рекламу алкоголю по телебаченню. Вона втратила контроль у цій сфері, ліквідувала ЛТП і навіть витверезники. Із законодавства зникла стаття про примусове лікування від алкоголізму. Спиртне рекламується навіть у перерві між спортивними передачами. Дивуєшся винахідливості противника. Пиво і горілку подають з телеекранів, як улюблені напої вболівальників. Атака ведеться проти найбільш стійкої до алкоголю групи населення. Тих, хто любить спорт або займався ним. Усе продумано до дрібниць. Людей просто зомбують.
Сьогодні на алкогольному фронті йде “призов” молоді і підростаючого покоління. Для них винайдені “Ром-Коли”, “Бренді-Коли”, лонгери, цукерки з алкогольною начинкою. Юнаки і дівчата, привчені до цього, будуть воювати не на боці українського народу.
Чи б’ють з цього приводу тривогу на найвищих щаблях влади в українській державі? Не б’ють і не будуть бити. Бо чимало владоможців тісно пов’язані з горілчаним бізнесом. Він приносить багатомільярдні прибутки, має своїх “лоббістів” на різних рівнях. У існуючій соціально-економічній моделі, де головним мірилом, цінністю і ціллю є гроші, врятувати націю від алкоголізму, одним моралізаторством неможливо. Потрібні серйозні політичні, наукові, юридичні і державницькі підходи.
У середовищі спеціалістів з лікуванню алкоголізму відомий такий дослід. Групі тварин запропонували три ємності: у першій — була чиста вода, у другій — трохи розбавлена, у третій — сильно насичена алкоголем. За спокійних обставин — тварини пили з першої. Коли їх почали непокоїти, вони взялися до другої, а як тільки обстановка стала стресовою, вони пили винятково воду насичену алкоголем. Що вже говорити про людей у нашому суспільстві, де вони живуть у стані абсолютної тривоги і невизначеності. Такий соціально-психологічний фон. Як доказ на підтвердження цього ситуація у період, так званої кризи, коли лікеро-горілчані підприємства впевнено йдуть з прибутками і приростом виробництва.
Медичний аспект проблеми полягає у тому, чи знають спеціалісти як лікувати від пияцтва. Якщо так, то хай продемонструють на практиці. А, якщо не знають, то хай визнають алкоголізм невиліковною хворобою. Такою, як проказа. І тоді суспільство в ім’я свого оздоровлення повинно добиватися ізоляції алкоголіків, щоб припинити епідемію. Медицина нав’язала суспільству шкідливий стереотип, що п’яниці — це лише хворі і нещасні люди. Їм потрібно співчувати. Але вона замовчує жорстоку правду: п’яниці дають потомство, а ті теж, — і лихо зростає у геометричній прогресії. У серйозних країнах, люди перш, ніж вступити в шлюб, роблять обопільний аналіз ДНК на цю тему. Та й самі алкоголіки, перебуваючи на свободі, теж не є невинними ягнятами. Бо втягують у пиятику десятки людей, вчиняють хуліганства, бомжують, крадуть, розводять антисанітарію, показують негативний приклад дітям і, взагалі, сидять у когось на шиї. Хіба цього мало для того, аби вжити до них суворих заходів?
У нас чомусь трактують гуманізм на користь тих, хто веде антисуспільний спосіб життя, а не на користь тих, хто хоче жити по-людськи.
Той, хто пиячить багато років уже не здатен до соціальної адаптації. Йому потрібні особливі умови і особливий нагляд.
Якщо ми дійсно хочемо подолати алкоголізм і пияцтво, то ми передусім повинні мислити військовими категоріями. Бо проти України ведеться війна і на алкогольному фронті. Щоб переконатися в цьому варто оприлюднити інформацію звідки поступає в Україну спирт, і куди перекачуються прибутки від виготовлення і продажу алкогольних напоїв.
Уявіть собі, що генерали і маршали під час війни, замість того, щоб провести загальну мобілізацію сил та ресурсів, і підтягування до фронту дивізій, почали би їздити по країні і зі слізьми на очах розповідати населенню про жорстокість і потугу ворога. Чи вдалося би їм з допомогою лише агітації виграти війну? Але саме так у нас ведуться дії на алкогольному фронті. Тому гітлерівську армію наш народ переміг за чотири роки, а зі спиртним, тільки на моїй пам’яті, бореться ось уже півстоліття. І зазнав, на ній, як це не соромно визнати, значно більших втрат.
У нас немає суспільної консолідації довкола цього питання. Чи виступають із заявами супроти алкоголізму численні громадські і політичні організації? Ось це і є їх турбота про долю українського народу, їх моральне обличчя!
Перший крок, який роблять в умовах початку бойових дій, —інтернують тих, хто перейшов, або потенційно готовий перейти на бік противника. В Україні негайно повинна бути відроджена практика ЛТП.
Другий крок — нещадна боротьба із самогоноварінням. У нас за ці правопорушення карають тільки штрафами і конфіскаціями. Смішно навіть говорити про їх ефективність. За самогоноваріння повинні бути такі ж покарання, як за виготовлення вибухівки і вогнепальної зброї. Нічого панькатися. Дехто скаже: навіщо така жорстокість до “милої жіночки” чи “славного дідуся”. Він не думає про те, що одна самогонниця або самогонник за своє життя відправляє на той світ людей не менше, ніж маніяки-садисти Онопрієнко і Чикотило. А скількох роблять каліками? Сиротами? Розумово неповноцінними? Скільки злочинів вчиняється напідпитку з їх подачі? До самогонників повинні бути вжиті заходи, адекватні формулюванню “ ті, які співпрацюють з ворогом ”. Тільки так!
А почати потрібно із націоналізації лікеро-горілчаної галузі. Оголосити міста і села зонами тверезості. Усі магазини, які реалізують таку “продукцію”, винести за межі населених пунктів, або у крайньому випадку розташувати поблизу смітників і звалищ. Там, куди поважаюча себе людина, не піде. На всіх пляшках має бути напис: “Обережно! Повільнодіюча отрута!” Держава і влада повинні продемонструвати своє ставлення до спиртного. Як до співучасника, який ділиться з ними здобиччю, чи як до ворога, який знищує основи суспільства.
Світова практика, зокрема у Норвегії та мусульманських країнах показала, що з пияцтвом можна впоратися у дуже стислі строки. Необхідна лише політична воля.
Ще один важливий аспект цієї проблеми: дріжджування. Я маю на увазі не лише той факт, що дріжджі є необхідним компонентом самогоноваріння. Присутність дріжджів у людському організмі спричиняє вироблення алкоголю. Наші бабусі не пекли хліб на дріжджах, вони використовували для цього хміль або закваски. Вони також не готували кефірів, а робили колотухи і простокваші. Наприклад, за даними професора Володимира Жданова, півлітра кефіру — може виробити в організмі стільки алкоголю, що він адекватний ста грамам горілки! Програма дріжджування і кефірізації, яка почалася в СРСР у часи, так званої “відлиги”, привела через двадцять років до небувалого сплеску алкоголізму. Вона була зумисною. Ті люди, які розгортали її, виїхали за кордон.
І, насамкінець, про ще один аспект: пропагандистський. В минулі часи друкували брошури про шкідливість алкоголю, читали лекції, у людних місцях були стенди “Ганьба п’яницям і дебоширам!” Куди це все поділося? Зараз розгорнута агітація навпаки. Деякі “діячі” культури не тільки знімають рекламні ролики про користь пиятики, пишуть пісні про чарочки та пляшечки на кшталт “Ллються песни, ллються вина..”, але і фальсифікують минуле українського народу.
Показують козаків такими собі гультяями-п’яницями. Чи відповідає це історичній правді? Я, наприклад, читав щоденники папського нунція Даніеля Крмана, який був у обозі шведського війська. У 1709 році він писав, що на Україні було все, окрім горілки. Її принесли пізніше царські колонізатори, а потім їх радянські імперські спадкоємці. Зараз цю підлу естафету продовжують ті, які перекачують кошти за кордони і свідомо нищать українську націю. У них є кошти і зв’язки, а також зграї добре оплачуваних демагогів, які забалакують тему і переводять серйозну розмову на манівці. Викрити і усунути алкоголізаторів може тільки загальнонаціональна кампанія за тверезість, широкий громадський рух . Він повинен мати представників на всіх депутатських рівнях. Під тиском народу повинна бути прийнята “Програма боротьба з алкоголізмом і пияцтвом”. У ній мають бути вказані конкретні заходи, строки і відповідальні за її виконання.
Валерій ГРОШКО
| 
