«Зміни до закону, проголосовані у першому читанні, можуть створити умови для невиправданого знищення документів» - зазначила юрисконсульт Центру досліджень визвольного руху Віта Лошак, яка в 2009-2010 роках працювала консультантом ГДА СБУ.

      «Проектом закону передбачено, що підлягають вилученню з Національного архівного фонду документи, що втратили культурну цінність, дублетні документи та невиправно пошкоджені документи, що не підлягають відновленню. Натомість немає чіткого і зрозумілого визначення, що таке «культурна цінність», який документ вважається невиправно пошкодженим, що таке «дублетні документи». А це відкриває можливості для зловживань», – підкреслила Лошак.

      За словами історика Володимира В’ятровича, у законі міститься норма про обмеження доступу до архівних документів на 75 років.

      «Закон про Національний архівний фонд містить абсолютно застарілу і невиправдану норму, яка дозволяє обмежити доступ до будь-яких документів на 75 років під приводом наявності в них «конфіденційної інформації». Архівні установи довільно тлумачать поняття «конфіденційна інформація», невиправдано розширюючи його зміст, відтак вони мають інструмент, який дозволяє повністю закрити будь-які документи. Цей інструмент повинен бути скасований. Відкритість документів радянського періоду – вимога часу, європейської спільноти, дослідників та сотень тисяч громадян України, чиї сім'ї постраждали від тоталітаризму», – зазначив В'ятрович, який у 2008–2010 роках розсекречував архіви СБУ.

      В'ятрович також додав: «В нашій історії надзвичайно багато білих плям. Відтак навіть технічні документи репресивного режиму можуть мати надзвичайну історичну цінність. Європа зберігає і понищені документи з перспективою їх відновити. Наприклад, Німеччина розробила спеціальну комп'ютерну програму, яка дозволяє відновити документи Штазі із шматочків паперу, після того, як вони були порвані чи пропущені через знищувач».

      Як повідомлялось, 18 жовтня на саміті глав держав й урядів співдружності в Санкт-Петербурзі, низка країн СНД взяла на себе зобов’язання не розкривати радянські архіви без згоди інших держав, для яких ці документи можуть «становити загрозу національній безпеці». Зокрема, до угоди приєдналися, крім Росії, також Білорусь, Вірменія, Узбекистан і Таджикистан. Для інших країн СНД «двері залишаються відкритими».

      Українські і російські історики різко розкритикували цей документ. На думку науковців, така угода «свідчить про прагнення Москви контролювати архіви інших пострадянських країн». Йдеться, зокрема, про свідчення репресій КДБ та НКВД, а також про документи, які проливають світло на відповідальність радянської влади за Голодомор.

      Пізінше МЗС заявило, що Україна не приєднуватиметься до цієї угоди.