Після прийняття нового закону про вибори годі чекати зміни політичної системи. Вона пройшла свою точку неповернення, вважає експерт Корпорації стратегічного консалтингу "Гардарика" Костянтин Матвієнко.

Костянтин Матвієнко, експерт Корпорації стратегічного консалтингу "Гардарика"

— Українська політична еліта зацікавлена в консервуванні соціуму, де вона займає провідні позиції. Це ж створює перешкоду для модернізації суспільства та держави. 

Чому ви так думаєте? 

— Часто в світовій історії народи потрапляли до точки неповернення, коли вони не могли відступити на попередні рейки свого існування. Класичним прикладом є Франція на чолі з Людовиком ХVІ та дворянами. Її устрій не відповідав вимогам культури, розвитку виробництва, логіці суспільно-політичної динаміки. Суспільство не могло змінюватися тоді, коли життя йшло вперед, тому виникла Французька революція. 

От ми 20 років незалежні. У нас виник правлячий клас. Він витрачає свої зусилля на те, щоб максимально довго експлуатувати ресурси та населення країни, не дбаючи про відтворення. Країна відносно багата - її можна тривалий час визискувати невеликій і закритій групі. Коли ми бачимо, як деградує міська інфраструктура Одеси чи Донецька, то варто згадати лондонські та швейцарські будинки нашої еліти. Вони не вкладають нічого в тих людей, які їм створюють супер-капітали. 

У 2004 році в усіх зажевріла надія на те, що можна трансформувати владу, почати зміни. Але і після Помаранчевого майдану політична еліта пішла на консервацію. Тепер Банкова протягнула новий виборчий закон, аби консервувати еліту ще більше. Це зменшує легітимність Верховної Ради в очах виборців. Скандал із нардепом Романом Забзалюком і перекупом "тушок" — ще один штрих у картину нелегітимності парламенту та всіх державних інститутів. Не принципово — нові люди там чи старі. Нові будуть діяти за старими правилами. Ні інтелектуального, ні морального оновлення Верховної Ради не буде. 

Є способи цивілізованого виходу з такого стану? 

— Точка неповернення полягає в тому, що громадяни не можуть змінити ситуацію через вибори. Їх значення нівелюється. Ми вже бачили Податковий майдан, "цифровий" майдан. Суспільство переходить до тихого громадянського спротиву — люди об’єднуються, зростає солідарність. 

Скільки така ситуація може тривати? 

— Довго не може, бо нині час дуже стиснутий. Еліти це також розуміють. Ви бачили нового міністра Збройних Сил? З таким військовим начальником армія потрібна тільки для "освоєння ресурсу". Загнивання відбувається дуже швидко. Але спрогнозувати, коли прорве, не можу. Є просто таке відчуття, що має щось відбутись, що суспільство хоче змін, а консервативна політична модель цього не хоче, бо це не відповідає її інтересам. І цю суперечність не розв’яжеш через чергові "чесні вибори". Значить суспільство має зіштовхнутись з елітою. Як саме політична історія оформить це зіткнення — революція, переворот, бунти - не можу спрогнозувати. 

Революціям передували революції свідомості — просвітництво у Франції, соціалізм в Росії. У нас є таке бродіння свідомості? 

— Певною мірою є. Але у нас суспільство поглинає мислителів. Для прикладу: зараз є таке об’єднання "Сам". Створили його професійні грантоїди. Як сказав один мій розумний приятель у Фейсбуці: "Об’єднання "Сам", окрім власного депутатства, не може згенерувати жодної ідеї". Або є об’єднання "Ми — європейці". Але ж Європа сама в кризі — економічній, політичній, інтелектуальній. Тобто "європейці" хочуть недорого продати нам квиток на "Титанік". Тому якщо хочемо справжніх змін, то треба революція мислення — революція думки. 

У нас є такі люди? 

— Я б назвав Георгія Почепцова та Сергія Дацюка. Тобто люди є, але вони - не лідери суспільної думки, подібно до Монтеск’є чи Руссо у дореволюційній Франції. Вони перебувають на інформаційному маргінесі. Наше суспільство підлаштоване під ток-шоу. Історія із Забзалюком — один з елементів цього шоу. Революція передбачає інтелектуального та ідейного підгрунтя. А в Україні воно ледве животіє. 

Якщо не буде реформ чи революції, то що буде далі?

— Якщо не відбудуться якісні зміни в самому суспільстві, то ми не заслуговуємо на власну державність — державність інформаційного суспільства. Єдине, що нас зараз рятує від поглинання Росією та її агресії — рахунки російських чиновників та олігархів у західних банках. Страх арешту цих активів як санкція за анексію на Сході Європи лякає більше, ніж українська армія та наш військово-промисловий комплекс. Румунія є членом НАТО, тому зацікавлена лише в гуманітарній та соціальній експансії на Буковині та Бессарабії. Іншим країнам ми не цікаві. Але так завжди не буде. 

                                                               Олександр КУРИЛЕНКО, Газета.ua