Росія напевне ж у цьому році в черговий раз буде "трубити на весь світ про перемогу руського оружия" замовчуючи величезний внесок у перемогу у цій війні українських козаків і простих українців, які складали переважаючий відсоток рядового складу і нижчого офіцерського складу регулярних полків російської царської армії.
12 червня 1812 р. французькі війська переправилися через річку Німан і розпочали бойові дії проти царської Росії.
30-31 липня 1812 р. розпочався наступ австрійсько-саксонсько-польських військ на Україну, які захопили частину Волинської губернії.
Так почалася війна, яку в радянський час називали французько-російською війною, а фактично це була війна коаліції європейських держав на чолі з Францією проти Росії.
Росія напевне ж у цьому році в черговий раз буде "трубити на весь світ про перемогу руського оружия" замовчуючи величезний внесок у перемогу у цій війні українських козаків і простих українців, які складали переважаючий відсоток рядового складу і нижчого офіцерського складу регулярних полків російської царської армії.
Напередодні цієї війни на території України діяло лише Бузьке козацьке військо. Інші козацькі формування були витіснені за межі України силою, або передислоковані директивними рішеннями російського уряду. На території європейських країн тоді існували: Задунайська, Банатська і Рейнська Січі, а на території самої Росії подалі від рідного українського краю діяли: Чорноморське, Донське, Кубанське, Астраханське та Оренбурзьке козацькі війська. Крім цього козаки проходили службу в регулярних полках російської армії.
З метою збільшення своєї армії для ведення бойових дій проти армії Наполеона російський уряд вирішив вже вкотре використати для цього військовий потенціал українського козацтва. Козакам урочисто оголосили волю російського царя Олександра I про те, що тим козакам, які візьмуть участь у війні, "будуть повернуті права і вольності, які мали їх батьки". А тим козакам, хто вже попав у кріпацтво, обіцяли "визволення від кріпацтва і рекрутчини та повернення до устрою старих часів".
Для участі у цій війні на території України були сформовані величезні угрупування військ, до складу яких входили як чисто козацькі полки (козацький полк складався із шести сотень з відповідним обозом, загальним числом більше 1 тис. козаків при 25 штаб- і обер-офіцерах) так і полки ополчення (близько 70 тис. чол.). Вже в червні 1812 р. були сформовані:
- у Полтавській губернії – 13 кінних козацьких полків, 7 піших полків і шестисотенна команда для нестройової служби (більше 21 тис. чол.);
- в Чернігівській губернії – 6 кінних і 10 піших полків (більше 16 тис. чол.);
- у Київській та Подільській губерніях – 4 Українські козацькі полки (3600 козаків);
- ескадрон херсонських козаків (180 чол.) під командуванням В.П.Старжинського – сина першого отамана бузьких козаків П.Старжинського.
У серпні 1812 р. відомий український письменник Іван Котляревський також взяв участь у формуванні український козацьких полків, а саме у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині ним було сформовано 5-й український козацький полк. Котляревському і козакам обіцяли, що після закінчення війни полк буде збережено як постійне козацьке військо.
Іван Котляревський формує козацький полк
26 серпня 1812 р. відбулася Бородинська битва, в якій взяли участь українські полки: Малоросійський, Полтавський, Харківський, Сумський, Ізюмський, Охтирський, Глухівський, Чугуївський, Катеринославський, Єлисаветградський, Новоросійський, Волинський, Таврійський та ін., піхотні (зокрема, Чернігівський) й кінні полки (зокрема, Київський драгунський).
6 вересня 1812 р. було закінчено формування Українського козацького війська, яке було направлене на фронт у район м. Луцька в 3-ю запасну армію російського царського генерала від кавалерії Олександра Тормасова, яка протидіяла двом корпусам ворога під командуванням Шварценберга (австрійці) і Реньє (саксонці).
16 листопада 1812 р. полки Українського козацького війська взяли участь у розгромі французьких військ на переправі через р. Березину.
У грудні 1812 р. лейб-гвардії Чорноморська сотня на чолі з отаманом Безкровним Олексієм Даниловичем взяла участь у захопленні м. Юрбург (нині м. Юрбаркас, Литва).
У січні 1813 р. 40-тисячне з'єднання українського ополчення, набраного з добровольців Чернігівської й Полтавської губерній, відзначилося в боях на території Польщі і зокрема при штурмі фортеці Замостя.
6 жовтня 1813 р. 8 українських козацьких полків взяли участь у битві під Лейпцигом, у якій наполеонівська армія отримала ще одну нищівну поразку. У цій битві протистояли одні одному два угрупування військ. З одного боку війська Росії, Прусії, Австрія і Швеція, а з іншого – Франції, Польщі, Бельгії, Голландії та Італії. Всього у цій битві брали участь понад 500 тис. вояків.
У березні 1814 р. 6 українських полків у складі російської армії вступили в Париж. 18 березня 1914 р. Франція капітулювала – війна закінчилася.
Але як тільки війна була переможно завершена, то почалося термінове розформування українських козацьких полків без дотримання обіцянок, які щедро роздавалися перед війною.
Всі козацькі полки, які перебували на території України, було розформовано чи реорганізовано в уланські регулярні полки російської армії. Ці заходи проводилися жорстоко і безцеремонно. Тих, хто наважувався протистояти таким діям, жорстоко карали не дивлячись на бойові заслуги. Такі акції призвели до повстання бузьких козаків, яке було жорстоко і безжально придушено за допомогою близько 10 тис. солдатів російської армії.
Таке безправне становище козаків та свавільне ставлення російського уряду до українців призвели до виникнення багатьох козацько-селянських повстань та повстань в українських полках російської царської армії. Ці повстання жорстоко придушувалися, а їх ватажків страчували.
Перемога в цій війні обійшлася для українських козаків великими жертвами.
Можемо легко уявити враження козацьких офіцерів, які пройшовши всі трудності війни і отримавши за свої "ратне подвиги" повного георгіївського кавалера, що стали свідками розстрілу їхніх бойових побратимів – козаків, які не хотіли ставати кріпаками.
Всі покоління офіцерів-українців, які пройшли службу в російській армії як до 1812 року, так і після аж до 1991 року, мали такі самі враження. Ні їхні подвиги, ні рясні нагороди на їхніх грудях не убезпечували ні їх ні їхніх підлеглих від свавілля російських чиновників.
У 1917 році один з таких сивих козацьких генералів, прийшовши на засідання Центральної Ради, сказав: "Приходить до Вас стара Україна. Цілий свій вік на війнах Росії, почавши від турецької, організовував я військо. Я робив це чесно, бо вірив у фантом Росії. Але я – із старої козацької родини. Тепер жаль гнітить моє серце. Дайте мені можливість окупити мою вину щодо України. Всі сили, всі відомості, що так цінувалися чужинцями, хочу віддати своїм".
Будь які заслуги українців перед Росією є пустим для них самих і злочином проти України.
У 1917-1920 рр. "хитання" офіцерів-українців між українською, білою і червоною арміями призвели їх до безславного кінця. Під час більшовицьких репресій їм "припомнили все – и "заслуги" царского офицера, и дворянское происхождение, и белогвардейщину, и украинский национализм...". З іншого боку, українські державні та військові кадри, які свідомо стали на захист Української держави у надзвичайно складних умовах початку 20 ст., уславилися своїми подвигами у боях, а пізніше вели збройну повстанську боротьбу проти окупантів по всій території Україні, що сприяло визнанню світом української державності. У пізніші роки ці офіцери-українці продовжили боротьбу у складі Української військової організації, Українського Вільного Козацтва, Організації народної оборони "Карпатська Січ", Організації українських націоналістів, Української Повстанської Армії, Української Національної Армії та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності.
Указом Президента України від 20.01.2010 N46/2010 українському політичному діячу, ідеологу українського націоналістичного руху ХХ століття, голові Проводу ОУН-Б Степану Бандері "за незламність духу
у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу" присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (посмертно).
Указом Президента України від 12.10.2007 N965/2007 українському політичному і державному діячу, головнокомандувачу Української повстанської армії у 1942-1950 рр., голові Секретаріату Української головної визвольної ради у 1943-1950 рр. генерал-хорунжому Роману Шухевичу "за визначний особистий внесок у національно-визвольну боротьбу за свободу і незалежність України" присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (посмертно).
Про цих українських героїв в сучасній Україні знімаються фільми, пишуться книжки, складаються пісні, їм споруджуються і відновлюються пам'ятники, їхній прах перепоховається в рідній українській землі.
Слава українським героям!
Довідка:
Українське козацьке військо. Це козацьке військо (4 полки) було сформовано на території Київської та Подільської губерній. Воно формувалося для участі у війні "из людей к казачьей службе способных и издавна навыком и охотой к ней известных". Військо було організоване в дивізію, якою командував полковник І.О. де Вітта.
Козаки вступали до війська з великою охотою, що значно прискорило його формування. Поставка одного козака зараховувалася поселенню за два рекрути. Військо формувалося на період війни і повинно було бути розпущено по її закінченні, але всі козаки, які входили до складу війська, мали залишитися приписаними до своїх полків. Вони повинні були мати напоготові коня, зброю і військове спорядження (все це за власний кошт), знаходитись у постійній бойовій готовності і за наказом відразу ж прибувати до свого полку. За це козаки пожиттєво звільнялися від усіх податків і державних повинностей. Своєрідною була і структура війська: полки поділялися не на сотні, а на ескадрони (по вісім у полку), весь особовий склад комплектувався за козацькими звичаями із добровольців включаючи і командирів (з якостями відмінних кіннотників).
Це величезне на той час кінне військо (4700 козаків) формувалося за територіальною ознакою, тобто кожний уїзд повністю формував і озброював два ескадрони (300 козаків).
Українське козацьке військо було сформовано за два місяці і вже 6 вересня 1812 року направлено на фронт у район Луцька, в 3-ю запасну армію російського царського генерала від кавалерії Олександра Тормасова, яка протидіяла двом корпусам Шварценберга (австрійці) і Реньє (саксонці). Це була лівофлангова армія російської царської армії, яка прикривала південно-західну частину Російської імперії. 3-я армія Тормасова після прибуття поповнення, зокрема Українського козацького війська, стала великою бойовою силою.
Українське козацьке військо діяло на широкому фронті від Острога до Борисова, здійснюючи бойові рейди як "летучие отряды" на території Варшавського герцогства. Бойовий шлях військо пройшло, штурмувавши міста Брест, Мінськ, Борисов і далі до Вісли, Одера, де дивізія також відзначилася певними перемогами.
У жовтні 1812 року 3-я Армія була об'єднана з Дунайською армією під загальним командуванням генерала Чичагова. Група військ Чичагова витримала натиск відступаючих корпусів Наполеона на Березині.
У подальшому полки українських козаків у складі корпусу генерала Сакена переслідували відступаючі залишки "Великої армії", а потім після боїв з новими силами Наполеона уже за межами Російської імперії, в тому числі під Варшавою, Лейпцигом, увійшли в Париж.
У 1814 році козаки Українського козацького війська, успішно завершивши бойові дії, повернулися в рідні місця і користувалися своїми завойованими правами. Хоча, як передбачалося, військо було розпущено, але воно все ж таки залишалося постійним формуванням. Козаків відпустили додому із зобов'язанням "по первому требованию" з'явитися в полк. Офіцери Українського козацького війська вважалися такими, що перебували на діючій службі і повинні були мати "полные сведения о состоянии и занятиях подчиненных казаков" у мирний час.
Так було до 1817 року, до моменту, коли це козацтво було ліквідовано. Частина козаків була включена до складу "воєнних поселенців", частина – стала основою формування Української уланської дивизії, яка потім була реформована в корпус "поселенной конницы", а інші увійшли до складу Бузької уланської дивізії.
Рядовий уланського полку
Бузьке козацьке військо. Його виникнення пов'язано з полком, сформованим з українських козаків під час російсько-турецької війни 1768-1774 років генералом О.Прозоровським. 12 лютого 1785 р. за наказом імператриці Катерини ІІ було сформовано Бузький козацький полк. До його складу увійшло понад 1500 козаків та поселян з селищ по річках Буг та Інгул. Пізніше, 6 червня 1786 р., полк було поділено на 1-й та 2-й Бузькі полки, на чолі яких стояли призначені козацькими полковниками майори І.Каспєров і П.Старжинський.
По закінченні війни козаків полку було поселено на прикордонних землях по Південному Бугу. У 1803 році отаманом війська було призначено генерал-майора І.Краснова.
У ході війни 1812-1814 рр. три козацькі полки Бузького козацького війська вели активні бойові дії.
Влітку 1817 р. відбулося повстання бузьких козаків, очолене Панасом Бабиченком і Герасимом Гетьманенком – козаками головної станиці Бузького козацького війська Вознесенська, проти сваволі російських чиновників і намагання ліквідувати козацьке військо. Для придушення цього повстання російським урядом було направлено понад 10 тис. російських солдатів. Після придушення повстання козацькі полки були реорганізовані в три уланські регулярні полки російської царської армії.
Українські козацькі полки й ополчення. Ці кінні й піші полки (майже 70 тис. козаків) були сформовані для участі у війні.
До складу цього козацького війська входило:
- 13 кінних козацьких полків, 7 піших полків і шестисотенна команда для нестройової служби, що були сформовані в Полтавській губернії;
-6 кінних і 10 піших полків, що були сформовані в Чернігівській губернії;
-ескадрон херсонських козаків (180 козаків) під командою В.П.Старжинського;
-корпус із лівобережного козацтва (12 тис. козаків);
-добровільний козацький корпус із жителів Правобережжя.
13 серпня 1814 р. вийшов наказ російського царя Олександра I про розпуск чернігівсько-полтавського ополчення. Жодна обіцянка царя про визволення козаків від рекрутчини та повернення до устрою старих часів не була виконана, селяни знову опинилися у кріпацькій неволі.
Регулярні полки російської царської армії, які брали активну участь у бойових діях під час війни 1812-1814 рр., і які були сформовані з козацьких полків чи сформовані окремо з козаків:
-чотири гусарські полки: Острозький – 1-й гусарський, Охтирський – 11-й гусарський, Сумський – 12-й гусарський та Ізюмський – 4-й уланський, які були реорганізовані з слобідських козацьких полків у 1765 році. Ці полки були реорганізовані у вісім уланських полків: Український, Новомиргородський, Новоархангельський, Єлисаветградський, Бузький, Одеський, Вознесенський, Ольвіопольський. Склад восьми уланських полків став змішаним українсько-козацьким, а до цього часу в чотирьох попередніх полках мали право служити тільки козаки;
-гусарські, пікінерські та інші полки, які були сформовані для участі в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. і які так і залишилися у складі російської армії;
-10 кінних карабінерських полків, які були реорганізовані з 10 козацьких і 3 компанійських полків лівобережного козацтва (ці полки формувалися з українців – казенних селян, які не були кріпаками, але повинні були відслужити в армії 6 років);
-лейб-гвардії Чорноморська сотня, сформована з українських чорноморських козаків, брала участь у боях з французькими військами влітку 1812 року, особливо відзначившись у Бородинській битві. У грудні 1812 року отаманом Чорноморської сотні було призначено хорунжого Безкровного Олексія Даниловича, який проходив службу у цій сотні з перших днів її формування. Сотня взяла участь у захопленні м. Юрбург (нині м. Юрбаркас, Литва), 8 і 9 травня 1813 року – у битві під м. Баутцен (Німеччина), 6 жовтня 1813 року – у Битві народів під Лейпцигом.
-три уланські полки, які були сформовані після реорганізації трьох козацьких полків Бузького козацького війська.
Охтирський гусарський полк. У 1812 році 8 діючих ескадронів Охтирського гусарського полку були виділені в 7-й піхотний корпус генерал-лейтенанта М.М.Раєвського (2-а Західна армія), 2 запасних ескадрона входили до складу 2-го резервного корпусу генерал-лейтенанта Ф.Ф.Ертеля. Командував Охтирським гусарським полком Д.В.Васильчиков. "Ахтырские гусары, О храбрые друзья!" – писав Денис Давидов, який у 1812 році був підполковником цього полку. Напередодні Бородинської битви "Давыдов испросил у фельдмаршала отряд для налетов в тылу французов и получил под свое начальство 50 гусаров и 80 казаков". З цим загоном він діяв у районі Вязьми. У Бородинській битві полк брав участь у складі 4-го кавалерійського корпусу біля Багратіонових флешей.
У квітні 1813 року Охтирський гусарський полк був нагороджений срібними трубами з написом "За отличие при поражении и изгнании неприятеля из пределов России 1812 г.". За участь у битві біля Кацбахе йому було присвоєні знаки на ківери з написом "За отличие 14 августа 1813 г.".
У травні 1814 року полк був нагороджений Георгіївськими штандартами з написом "За отличные подвиги, оказанные в достопамятную кампанію, благополучно оконченную в 1814 г.".
Обер-офіцер Охтирського козацького полку
Ізюмський гусарський полк. У 1812 році 8 діючих ескадронів полку входили до складу 4-го піхотного корпусу генерала П.А.Шувалова (наприкінці війни командиром цього корпусу було призначено генерал-лейтенанта А.І.Остерман-Толстого) 1-ї Західної армії; 2 запасних ексадрони входили до складу корпусу генерал-лейтенанта П.Х.Вітгенштейна у зведеному гусарському полку в м.Динабурзі. Командував ізюмськими гусарами полковник О.Ф.Долон.
7 серпня 1812 року 2 ескадрони полку брали участь у битві біля Лубина, згодом вони відзначились у бою біля Полоцького монастиря. У Бородинській битві полк у складі 2-го кавалерійського корпусу генерал-майора Ф.К.Корфа вів бойові дії біля батареї Раєвського.
У вересні 1814 року Ізюмський гусарський полк був нагороджений Георгіївськими штандартами з написом "За отличие при поражении и изгнании неприятеля из пределов России 1812 г.". У листопаді полку були присвоєні знаки на ківера з написом "За отличие".
Унтер-офіцер Ізюмського козацького полку
Сумський гусарський полк. У 1812 році 8 діючих ескадронів полку входили до складу 6-го піхотного корпусу генерала від інфантерії Д.С.Дохтурова 1-ї Західної армії; 2 запасних ексадрони входили до складу 2-го резервного корпусу генерал-лейтенанта Ф.Ф.Ергеля в м.Дозирь. У Бородинській битві полк у складі бригади генерал-майора І.С.Дорохова (3-й кавалерійський корпус) вів бойові дії біля Багратіонових флешей і батареї Раєвського. У квітні 1813 року полк був нагороджений Георгіївськими трубами з написом назви полку. 2 жовтня 1813 року відбувся бій під Лібертвольквіцем: "Мюрат, построив колонны, состоящие из старой конницы, приведенной Ожеро из Испании, двинул их вперед. Граф Пален предупредил нападение, встретив французов Сумским полком". 2 години тягнувся кавалерійський бій, "неоднократно враждующие полки в полном налете одни на других останавливались в нескольких шагах и потом бросались в рубку...". Чисельна перевага французької кінноти, її досвід боїв в Іспанії не принесли французам перемоги. Мюрат змушений був відвести свої війська назад. А наступного дня сумські гусари взяли участь у Лейпцігській битві, за що 30 травня 1814 року полку були присвоєні знаки на ківери з написом "За отличие".
Як видно з цього опису, царська влада Росії знову вдало використала у своїх інтересах героїзм і бойову майстерність українських козаків.
Рядовий Сумського гусарського полку
Анатолій Грива
|