Луганська влада – на сторожі інтересів імперії

У переддень свята Покрови керівництво Луганської обласної держадміністрації та облради урочисто нагороджувало козаків, які відзначилися під час недавнього візиту Московського патріарха Кирила до Луганська. Серед нагороджених переважали представники Донського і Слобожанського козацтв. Донські козаки (вони, в основному, живуть на території прикордонного з Росією Станично-Луганського району, який колись входив до складу Війська Донського), отримавши нагороду, вигукували: «Служу Дону и Отєчєству!».

Луганська влада має особливий пієтет до донських козаків. Чи не тому, що вони стабільно тримаються проросійської лінії – всерйоз обговорюють питання подвійного громадянства та регіональної двомовності, виступають проти «розкольника» Філарета, носяться з «георгіївською стрічкою», свого часу були прибічниками президента Криму Юрія Мєшкова і постійно підтримують русинів у їхньому прагненні визнати себе окремим народом.

Донським козакам відведені почесні місця на всіх офіційних обласних урочистостях, усі святкові концерти у Луганську починаються з виступів їхніх народних колективів. Усупереч історичній правді (яка полягає в тому, що 80 відсотків земель Луганщини були заселені запорозькими козаками та українськими селянами), місцевим мешканцям методично нав’язується міф про те, що область – суто російське утворення, засноване виключно донськими козаками.

У жовтні 2009 року голова луганської облради, відомий українофоб Валерій Голенко задіяв потужний адмінресурс у просуванні на посаду отамана Луганського округу донських козаків Павла Орлова – креатури отамана Великого війська донського, депутата Держдуми від «Єдиної Росії» Віктора Водолацького. Останній є також Верховним отаманом «Союзу козачих військ Росії та закордоння», програмовими засадами якого є «збереження російського простору за кордоном, консолідація всього козацького народу, сприяння розвитку національно-територіального устрою Єдиної і Неподільної Росії».

Водолацький брав участь у реалізації ідеї встановлення пам’ятника російській імператриці Катерині в Севастополі, й у вересні 2008 року йому було заборонено в’їзд на територію України. Коментуючи цю заборону, СБУ тоді повідомила, що існує план російських діячів створити в південно-східних областях України воєнізовані козацькі організації під егідою «Міжнародної ліги козачих миротворчих сил» з центром у Москві, які братимуть участь у військових операціях у Росії та на території інших держав.

Заступник Голенка Євген Харін, відстоюючи кандидатуру Орлова, пообіцяв донським козакам: незважаючи на те, що депутатів Луганської облради називають п’ятою колоною Кремля, вони все одно будуть «глибоко поважати» Водолацького і будуватимуть стосунки з Великим військом донським.

Що у тверезого на умі…

Стоячи на зупинці в очікуванні автобуса після відвідин літургії Кирила в Луганську, я почала розмову з урочисто вдягненим і при орденах козаком. Він був під чаркою, але  не агресивний і балакучий. Мешканець Алчевська, він розповів, що його як похідного отамана Катеринівського полку разом з іншими козаками керівництво області запросило нести варту біля Кирила. Його нарукавна емблема містила напис: «Союз казачьих войск России и зарубежья. Слобожанское казачество» (як бачимо, очолюваний Водолацьким Союз узяв під свою опіку вже й українську Слобожанщину!).

На питання, які основні обов’язки Слобожанського козацтва, мій співбесідник відповів: відбивати православні церкви від «філаретівців». Іще він розповів, які погані «бандерівці» зі своїми УПА, НАТО й націоналістичною історією, і що наш шлях – тільки з Росією, Бєларуссю і… Казахстаном, бо у нас спільна історія. Наостанок додав: «Мабуть, без крові тут не обійдеться».

Ще одне козацтво з проросійською орієнтацією

Ідеологічних братів Донського і Слобожанського козацтв у нас сьогодні – хоч греблю гати. Ось, наприклад «Вірне козацтво» (ВК) – дислокована в Києві міжнародна громадська організація, що має осередки в багатьох областях України, в тому числі «в Галіції», а також у Сербії.

Головний отаман ВК – молодий киянин Олексій Селіванов, крім того, він є головою Київського монархічного центру й очільником комітету «Рух росіян України». Селіванов – потомок донських козаків, з 2004 року відроджує «традиційне» козацтво, як він сам каже, «на Україні». Має чотири ордени УПЦ МП. Організовує охорону патріарха Кирила, ходи козаків на честь «перемоги у Полтавській битві» і православно-патріотичні табори для дітей, де їх приводять до «нормального стану» після того, як їм «загидили мозок пропагандою в школі». Захищає «канонічні» православні церкви від тих же «розкольників» (для цього у ВК є спеціальні загони – т.зв. групи швидкого реагування) та «історичну правду». Ще він виступає проти поступу України до НАТО, щоб вона таким чином не стала антиросійською державою. І доводить, що Катерина ІІ зовсім не знищила Запорозьке козацтво – навпаки, вона ощасливила його тим, що подарувала йому Кубань. Головною метою свого життя Головний отаман ВК уважає об’єднання України з Росією і рівняється на Партію регіонів і КПУ як на політичні сили, орієнтовані на такий союз.

Щодо міжнародної діяльності ВК – варто відзначити активну підтримку ним 2008 року «героя сербського народу, який береже правослов’я», «оббреханого страдника» Радована Караджича і його прихильників – «патріотів, які думають не про європейську інтеграцію, а про свій народ» (нагадаю, що саме 2008 року Міжнародний суд у Гаазі звинуватив Караджича за співучасть у геноциді й організацію масового вбивства боснійських мусульман у Сребрениці в 1995 році).

Луганській владі є на кого рівнятися

Луганська влада не поодинока у своїх симпатіях до проросійського козацтва. Воно популярне навіть у коридорах Кабміну: постанова № 885 від 1.08.2011 р. засвідчує, що при цій інституції створено Координаційну раду з питань розвитку козацтва. До складу Ради, очолюваної міністром оборони Михайлом Єжелем, окрім співробітників інших міністерств, увели представників лише однієї церкви (мабуть, найканонічнішої) – МП, і лише одного козацького об’єднання (мабуть, найправильнішого) – «Вірного козацтва».

Узагалі-то, різноманітні в тому ж таки Луганську козаки – люди не такі вже й набожні. Багато хто з них при посадах ще з радянських часів, а отже, з комуністично-атеїстично минулим. Вочевидь, що навколо так званого канонічного (російського) православ’я всіх їх об’єднали з дуже високої гори, вершина якої зовсім не в Україні. Ураховуючи ж тяжіння всіх цих антиукраїнських чоловічих об’єднань до наведення порядку та зброї, маємо в особі цих різноманітних козацтв у нашій державі передовий загін п’ятої колони, схильний до силових дій на користь сусідньої держави.

А підтримка таких козацтв владою – як на місцях, так і в Києві – зайвий раз дає підставу діагностувати саму цю владу як антиукраїнську.

Ірина Магрицька – кандидат філологічних наук, доцент Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, журналіст, громадський діяч