 Протягом усіх років незалежності і особливо останніх місяців мовна проблема була, є і, на жаль, ще тривалий час буде, надзвичайно гострою політичною проблемою, оскільки питання - бути чи не бути українській мові в Україні - означає бути чи не бути українській державі і українській нації. Є дуже багато «доброзичливців» як в Україні, так і в Росії, які не тільки не хочуть бачити незалежну Україну, але все роблять для того, щоб її не було.
На світі
мало знайдеться таких країн, де
мовна проблема, значною мірою
інспірована зовні, мала б
таке доленосне значення, як в Україні.
Упродовж останніх 360 років, з часів Богдана Хмельницького, коли Московія
послідовно проводила колонізаторську
політику відносно України, українська мова заборонялася указами царів
та вельмож сотні разів
і планомірно витіснялася з громадського життя за радянських часів.
Проте, як не парадоксально,
сьогодні в «незалежній» Україні
русифікація значно посилилася навіть у порівнянні з радянським
періодом. Сьогодні газет і журналів
російською мовою в Україні видається
в 10 разів більше, ніж
українською. Теле- і радіоефір на 80% заповнений російськомовною продукцією.
До цього
часу наші міста, села,
вулиці, заводи і фабрики носять ім’я
большевицьких душогубів. На
площах наших міст ставлять пам’ятники Сталіну і російським царям
одночасно, оскільки і царський,
і сталінський режими були
однаково імперськими і однаково
ворожими до українського народу. І
водночас забороняють ставити пам’ятники героям українського народу -
Івану Мазепі у Полтаві,
Петру Калнишевському в Одесі та
іншим.
У статті
10 чинної Конституції
України записано, що українська
мова є єдиною державною мовою України. Проте ця
стаття нашої Конституції, як і багато інших, ігнорується, особливо на Сході і
Півдні України. І в цих умовах, коли українська мова потребує
державної підтримки, проросійські політичні
сили ведуть боротьбу за
витіснення української мови з
громадського життя і
надання російській мові спочатку статусу регіональної і згодом другої державної.
Всі
пам’ятають, що після
Євро-2012 в Україні панувало загальне патріотичне піднесення від
Львова до Харкова і від Києва до
Одеси. На багатьох авто в
усіх містах України можна
було побачити жовто-блакитні національні прапори, такі ненависні сьогодні
«українським» комуністам. Українці проявили себе перед іноземними вболівальниками як надзвичайно гостинний і доброзичливий
народ. Багато хто із
вболівальників із європейських
країн говорили про своє
бажання приїхати в Україну знову
в якості туристів. Але
деяким представникам «п’ятої
колони» і їх закордонним
кукловодам і покровителям це
не сподобалося.
І тут була
спланована акція з
шахрайським ухваленням «мовного закону», який
мав зіпсувати атмосферу єднання і патріотичного піднесення і
інспірувати ворожнечу між
україномовними і російськомовними громадянами
України. Але організатори цієї акції
ганебно прорахувалися. Цієї
ворожнечі немає і не буде. Ще у
2004 році на
помаранчевих і біло-синіх Майданах
український народ продемонстрував усьому
світові свою толерантність
і цивілізованість. Це було
помічено в Європі і в усьому
світі і викликало симпатію
до українського народу, повагу до
його демократичного вибору. Як
казали самі європейці, на Майдані
у Києві «билося серце
Європи, а столиця Європи перенеслася у столицю
України».
На жаль, 8
серпня Президент В. Янукович підписав
контраверсійний мовний закон Ківалова – Колесніченка («закон
Ка-Ка»). На заваді підписання цього закону
Президенту не стали ні його антиконституційність, ні шахрайські порушення процедури його прийняття у Верховній
Раді, ні обурення української громадськості,
ні звернення до Президента кращих
синів українського народу, ні критичні зауваження ОБСЄ та Венеціанської Комісії Ради Європи.
Схоже, що
партійні зобов’язання В. Янукович
поставив вище державницького мислення. На жаль, корпоративне і
регіональне мислення перемогло загальнодержавне. Іван Дзюба у своїй
статті «Законопроект на крові», опублікованій в
газеті «День» 4 липня ц.р.
так про це написав:
«Про що в такій драматичній ситуації
має думати державний муж? Певно ж, про те, як уникнути розколу в
доленосному для держави питанні, як дійти компромісу, зберегти злагоду. Це -
коли державний муж. А коли «муж» сугубо регіональний? Бачимо: він думає про те,
як придушити своїм електоратом решту суспільства. Задля утривалення своєї
влади, бодай і над травмованим його безоглядністю суспільством».
Але В. Янукович не
прислухався до слів
свого земляка - видатного
українського літературознавця, публіциста, громадського діяча, академіка,
автора більш як 400 наукових праць,
одного із засновників Народного руху
України та Університету українознавства,
першого президента Республіканської асоціації україністів (1989), Героя України
(2001) дисидента радянських часів Івана Дзюби. Як
відомо, у 1973 році
І. Дзюбу було засуджено на 5
років ув’язнення і 5 років заслання за «антирадянську» книгу
«Інтернаціоналізм чи русифікація?». Схоже, що на
восьмому десятку свого життя І. Дзюба змушений буде взятися за
написання нової книги з мовної проблеми під назвою «Русифікація в
псевдонезалежній Україні». Хотілося б сподіватися, що в «незалежній»
Україні Івана Михайловича
не ув’язнять за це, зважаючи на його похилий
вік. Може лише позбавлять звання
Героя України, як Степана Бандеру та
Романа Шухевича. Гірко і прикро про
це писати на 21-му році «незалежності» України.
Говорили,
балакали, а потім заплакали…
Не похитнула
Президента у його намірі підписати
«закон Ка-Ка» і його зустріч 7 серпня з представниками інтелігенції у Форосі
(Крим). На розмову з Януковичем у Крим полетіли Леонід Кравчук, Іван Драч,
Павло Мовчан, Микола Жулинський, Леонід Губерський, Лариса Скорик та інші. У складі
делегації не було ні Дмитра Павличка, ні Ліни Костенко, ні Івана Дзюби, ні інших уславлених
представників української
інтелігенції, яких називають совістю
нації. Не виключено, що їх запрошували, але вони відмовилися від такої честі.
На зустрічі
першим виступив Леонід Кравчук, який сказав про зрадницьку позицію Верховної
Ради, про порушення регламенту під час голосування за «закон Ка-Ка», про те, що
його прийняття не можна допустити.
Потім виступили І. Драч, П. Мовчан, М. Жулинський, Л. Скорик та
інші. Більшість виступаючих просила
Президента накласти вето на
«закон Ка-Ка». Проте на запитання до Президента
- накладе він вето на закон чи ні, той так і не відповів…
Учасники наради у Форосі роз’їхалися з надією, що Президент прислухається до їх рекомендацій, зробить необхідні
висновки, які спонукають його заветувати
недолугий «закон Ка-Ка». Вони
ще встигли дати інтерв’ю і зробити обнадійливі заяви. Проте,
на другий день, після того як Президент все ж підписав
«закон Ка-Ка», багатьох учасників наради охопив розпач. Тональність
їх коментарів змінилася
з обережно оптимістичної на вкрай
песимістичну. М. Жулинський: «З початку зустрічі було зрозуміло - цей
закон Президент підпише. Президент хотів хоч
якось закамуфлювати ситуацію, що склалась». І. Драч: «Я вважаю,
що в особі Януковича почесний голова Партії регіонів переміг Президента
України. На нього натиснула його власна партія й оточення, яке ним керує». П. Мовчан:
«Президент запевняє, що сформує робочу групу для доопрацювання
закону, дає доручення в Кабміні, обіцяє, що всі зауваження будуть враховані і
наступного ж дня візує закон… Навіщо тоді
була ця зустріч, якщо Президент і так знав, що підпише його? Це просто ошуканство!»…
«Соломонове
рішення» Президента
Мільйони українців
сподівалися, що В. Янукович, як
глава держави, не підпише цей закон,
повернувши його на доопрацювання,
оскільки він сам неодноразово визнавав його недосконалість і обіцяв розібратися. Зокрема В. Янукович заявив, що
він прийме рішення відносно закону «Про
засади державної мовної політики» лише
після його ретельної експертизи і відповідних висновків фахівців. Цікаво було б знати, які саме
українські фахівці провели «ретельну експертизу», що змогли
переконати Президента в необхідності
підписання цього руйнівного закону? Принаймні радниця Президента
Ганна Герман, назвала
закон про мови «поспішним,
дуже сирим і таким, що суперечить багатьом нормам законодавства країни». На
її думку, відсоток носіїв
тієї чи іншої
мови потрібно піднімати з 10% до
20-30%. Г. Герман наголосила також на тому, що мови в Україні повинні співіснувати, а не
виключати одна одну.
Можливо були й інші
чинники, про які ми не знаємо,
які спонукали Президента прийняти
непопулярне і важке рішення підписати
антиконституційний закон,
пообіцявши його покращити і виправити
після набуття ним чинності. Втім багато
людей запитують: чому відразу його не доопрацювати до
більш-менш прийнятного формату, а потім вже й підписувати? Як справедливо
зауважив професор Києво-Могилянської академії Олексій Гарань, «підписання
закону без внесення до нього поправок виглядає, як знущання над здоровим
глуздом». Навіть самі автори «закону Ка-Ка» по блюзнірські
стверджують, що буцімто не встигли внести 49
своїх поправок через
дуже швидку (шахрайську)
процедуру ухвалення цього
закону, проведену першим
віце-спікером Адамом Мартинюком, за що на нього образився
спікер В. Литвин і навіть нібито подав
у відставку, але нардепи його
«не відпустили». Незамінний він,
як майстер політичних
спектаклів.
Звісно,
Президентові було нелегко прийняти те рішення, яке він
прийняв, оскільки за останніми даними населення
України розділилося майже
порівно щодо оцінки
цього закону. Так відповідно до
соціологічних досліджень, які були
проведені компанією R&B Group з 9 по
14 серпня щодо закону «Про основи державної мовної політики», думки українців
розділилися наступним чином: 36% опитаних респондентів висловили позитивне
ставлення до цього закону і 35%
громадян України
поставились негативно до нього.
В цій
ситуації Президент В. Янукович
прийняв «Соломонове рішення»:
російськомовна частина населення отримала обіцяний Партією регіонів мовний закон, а україномовне населення -
обіцянки внести поправки в
нього вже у вересні ц.р., а також створити Робочу групу
у Кабінеті міністрів для доопрацювання
закону і розробки цільової Програми розвитку української мови.
Крім того, в дорученні Уряду
йдеться про створення Наглядової
ради, яка спостерігатиме за реалізацією цієї Програми. Що ж, поживемо -
побачимо – що з цього вийде,
хоча, як
відомо, попередній президент В.
Ющенко своїм Указом № 161/2010 від 15 лютого 2010 р. затвердив «Концепцію
державної мовної політики». Президент В.
Янукович цей Указ
не відміняв, але
хтось чув щось про його реалізацію? ...
ВСЮ СТАТТЮ МОЖНА СКАЧАТИ ТУТ http://haidamaky.org.ua/nasha_mova-nasha_zbroja-ch_n.doc
|
