Відразу  хотів би  сказати, що я не вважаю іноземну військову  присутність в країнах регіону, американську чи російську, фактором стабільності. Останнім часом ми є  свідками посилення мілітаризації  регіону.  Якщо  ще  кілька років тому ми мали і маємо  сьогодні ЧФ РФ в Севастополі, російські військові об’єкти і  склади, 1.5  тис. російських миротворців  в Придністров’ї,   а також  з 2005 р.  військові  бази  США в  Румунії і Болгарії, то  після російсько-грузинського  військового конфлікту  в серпні 2008 р.  Росія  офіційно і відкрито розміщує  свої  військові   бази в Південній  Осетії і  Абхазії.  У відповідь США  посилюють   свою військову  співпрацю  з Грузією  і сьогодні  поширюється  інформація   про досягнення  домовленості між  Вашингтоном і Тбілісі  про можливе розміщення  в Грузії  трьох американських військових  баз -  двох сухопутних і однієї морської.

         У  своєму  виступі я  хотів  би торкнутися  питання   проблеми  базування ЧФ РФ у Севастополі.  Пале перед  цим одне  невеличке  критичне зауваження щодо  презентованої нам  сьогодні  книги С.Гриневецького, С. Жильцова і І. Зонна «Геополитическое  казино Причерноморья», тим більше, що  Сергій  Рафіїлович закликав нас висловлювати свої критичні  зауваження.  Хотів би процитувати  всього одне речення  з  книги на С. 184:  «Причины проводимой  украинской  стороной  политики, направленной  на обострение  двусторонних  отношений в регионе, лежат в попытках  з  счет отношений  с  Россией укрепить сотрудничество со странами ЕС и США».  На мій  погляд, це досить спрощений  підхід. Я б  сказав  певною мірою примітивізація  проблеми.

         Після відомого «послання»  Президента РФ Д. Мєдвєдєва Президенту  України В.Ющенку, яке я розглядаю як  безпрецедентне  втручання   у внутрішні  справи України,  багато говориться  про нібито антиросійський  характер політики Президента В. Ющенка. Я з цим категорично не  погоджуюсь. Достатньо  сказати, що за роки президентства В. Ющенка  товарообіг між  Україною і Росією  зріс  удвічі – з  20  млрд.  у  2004 році, до 40  млрд. у 2008 р. За підсумками 2008 року, частка Росії у загальному зовнішньоторговельному обороті України перевищує 23 %. Президент В. Ющенко особисто сприяв розвитку українсько-російських  відносин.  Так, 8 травня 2005 року Президенти РФ і України підписали заяву про створення Українсько-російської міждержавної комісії «Ющенко-Путін», перше засідання  якої   відбулося  22 грудня 2006 року у Києві. З метою оптимізації конструктивної співпраці з Російською Федерацією та для розвитку партнерських взаємовигідних  відносин на початку  грудня  2008 р.  Президент України В. Ющенко ухвалив  рішення про створення Міжвідомчої стратегічної групи з українсько-російських відносин на  чолі  з  Секретарем  Ради національної безпеки і оборони України Р. Богатирьовою.

         Ми маємо чимало  претензій  до резидента  В. Ющенка, але, на мій  погляд, у відносинах з Росією В. Ющенко  послідовно відстоює національні  інтереси.

         Повертаючись до  проблеми базування  ЧФ РФ, я хотів би сказати що після  відомої  заяви В. Путіна   Бухаресті на саміті  НАТО  4  квітня  2008 року («Ты же понимаешь, Джордж, что Украина – это даже не государство! Что такое Украина? Часть ее территорий – это Восточная Европа, а часть, и значительная, подаренная нами!»)  роль  ЧФ -  цілком однозначною – це  військово-політичний  тиск  на Україну  з  метою її повернення  під  контроль Росії.   

         Тезисно я хотів би нагадати – які  проблеми ми маємо  з  Чорноморським флотом Росії:

 -  щорічні мільярдні збитки України через несплату за оренду землі, майна, баз, забруднення  отруйними  речовинами  воєнного призначення української частини прибережних  вод  Чорного  моря;

- незаконне  утримання   морською піхотою ЧФ навігаційно-гідрографічних об'єктів,  маяків  та систем  забезпечення  безпеки мореплавства, самочинне захоплення землі  і   об'єктів в Криму;

- підігрівання суспільного напруження,  сепаратистських  настроїв, інспірація українофобії, підтримка антиукраїнських організацій  на  Кримському  півострові; поширення в Криму спецпідрозділами пропаганди ЧФ РФ друкованих засобів  пропаганди  антиукраїнського  спрямування;

- недотримання  російською  стороною  базових угод між Україною та Росією  щодо  статусу   ЧФ РФ  в  Криму; 

-  незаконне перебування  на території України  російських структур судів, прокуратури та тюрем;

- неузгоджене  з  органами влади в Криму  пересування  озброєних  підрозділів  ЧФ  РФ з технікою та  озброєнням  за  межами  місць  постійної  дислокації;

- неузгоджене  з компетентними органами України  випробування новітньої морської зброї;

- зберігання сотень тисяч   тонн отруйного ракетного пального, яке загрожує екологічною катастрофою,  а також  застарілих   боєприпасів.

- незаконне втручання військовослужбовців ЧФ РФ у діяльність військовослужбовців ЗС України (неузгоджене з  командуванням ВМС  патрулювання  підрозділів  ЧФ РФ у місцях дислокації підрозділів ЗС України);

- незаконне  перебування  в українських  територіальних  водах  кораблів ЧФ, озброєних ударними ракетними комплексами, спроможними  нести  ядерні  заряди, що   суперечить  положенню про без’ядерний статус України, яким передбачено відсутність не лише ядерної зброї, а також її носіїв;

-  присутність ЧФ РФ в Севастополі і Криму стримує економічний розвиток півострова,  зокрема розвиток туристичної  інфраструктури на зайнятих  Чорноморським флотом  РФ   прибережних  територіях.

У  вищезгаданій  книзі  «Геополитическое  казино Причерноморья»

(С. 187)  стверджується, що  «платежи флота  составляют 20% бюджета  Севастополя»,  проте за даними  голови  Севастопольської міськради В. Саратова, частка податкових надходжень у бюджет міста від Чорноморського флоту з кожним роком зменшується. Якщо сім років тому  ця частка становила 25 відсотків, то нині -  менш як 15. А через п’ять років ця цифра зменшиться  до  менш  як 10 відсотків.

До  всього цього на даний  час відсутній механізм реалізації міжурядових угод в частині компенсації місцевим бюджетам Севастополя, інших населених пунктів витрат, пов'язаних з перебуванням на їх території військових формувань ЧФ РФ. Внаслідок чого, щорічні видатки на утримання інфраструктури i забезпечення соціальними, комунальними, медичними та іншими послугами військовослужбовців ЧФ РФ, членів їх сімей здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (нині це більше 47 млн.). Щорічні втрати місцевого бюджету Севастополя від використання земельних ділянок Чорноморським флотом РФ без внесення орендної плати становлять 36,4 млн. грн., а від наданих пільг -  24,813 млн. грн. за рік.

         На цій же  сторінці  зазначеної  книги наводиться  висловлювання  В. Литвина  щодо  ролі  ЧФ РФ:  «Как заявил председатель Верховной  Рады  Украины Владимир Литвин, пребывание ЧФ России в Украине  способствует безопасности  ее  водных территорий.  По  его  словам,  военно-морские  силы  Украины не способны  обеспечить  эффективную защиту своих водных территорий  из-за  изношенности технической базы».   (Посилання  на РБК-Украина. 2009, 5 апреля).  І це заявляє  український  державний   діяч    який,  хоче  бути президентом   України.   Ви  можете собі  уявити, щоб, наприклад, Н. Саркозі у своїй заявах напередодні  президентських  виборів  міг  сказати, що лише  німецький   або  англійський   флот   може  захистити  Францію  краще ніж її  власний. Це ж до  якого рівня  малоросійства  треба  опуститися, щоб  так  зневажати свою  державу,  свій народ  і при  цьому   претендувати  на  найвищий  пост у  цій державі!  Як  державний діяч В. Литвин  мав би знати, що  за  своєю  боєздатністю  Чорноморський флот Росії  в  три  рази  поступається  турецькому  флоту  і є не менш технічно   зношеним, ніж  український  флот.  Але  справа не в  технічних  параметрах  українського  і  російського  флотів.   Тут є  проблема  державницького мислення.  Якщо  ми  звертаємось до  якоїсь держави  з  проханням  про захист нашого суверенітету, то  ми відразу  стаємо залежними від  цієї  держави. І я переконаний,  що  Володимир Михайлович    все  це  добре розуміє,  але    бажання  стати президентом будь-якою   ціною,  навіть ціною   втрати суверенітету нашої  держави,  перемагає. У  своїх  передвиборчих роликах В. Литвин  обіцяє: «Я дам  Україні  новий курс!» Боже, борони від такого   малоросійського курсу.

З метою успішного  розв’язання    проблеми    виведення   ЧФ РФ з  території  Криму   українська  сторона  має   вжити  наступних  заходів:  

-  переговорний  процес  щодо  виведення  ЧФ   має  бути   постійним, регулярним,  конструктивним  і таким,  який  би унеможливлював   ухиляння російської  сторони  від  нього;

- українська частина відповідної підкомісії російсько-української міждержавної  комісії    має  складатися з  високопрофесійних і патріотично налаштованих експертів і дипломатів;

-  на  кожний  раунд  ведення  переговорів  Президентом України мають  затверджуватися  відповідні директиви;

- українська  делегація  на  переговорах  має  суворо дотримуватися   директив  на  ведення  переговорів, не піддаватися  на  можливий  шантаж і демарші  з боку  російської  сторони з  метою зриву  або  припинення  переговорного процесу;  

- перебіг  переговорного процесу  щодо  виведення  ЧФ  має бути  максимально  транспарентним,  контролюватися  українською   патріотичною  громадськістю   і  висвітлюватися  в   українських  та   іноземних ЗМІ;

-  українська  влада   має   здійснювати  роз’яснювальну  роботу  серед населення  щодо  проблеми  виведення  РФ з території   Криму,  проводити відповідні  публічні  дискусії на радіо і телебаченні, в  ЗМІ;

-  відповідні  компетентні  органи  (СБУ,  МВС, представник Президента України в АРК)  мають  взяти  під  контроль  можливу  антидержавну  діяльність  деяких  проросійських  організацій  Криму,  спрямовану на організацію  та  проведення  масових демонстрацій  і пікетувань   за   «довічне»  перебування  ЧФ РФ  в  Криму,  приєднання Криму до Росії,  припинення  дії  Великого українсько-російського  договору тощо.

         Проте  поки ми не маємо консолідованої влади, коли Президент говорить одне, Прем’єр-Міністр  робить інше, а Верховна Рада блокує як  ініціативи Президента, так і діяльність Кабміну,  ставити питання  про виведення  ЧФ РФ із Севастополя  -  безперспективно, оскільки Росія  постійно  гратиме  на  протиріччях  між гілками  української  влади. 

         Якщо будуть зняті  всі  проблеми, які  виникають у зв’язку  з базуванням  ЧФ  в Севастополі, що  є  досить малоймовірним,  то  тоді  очевидно  можна   розглянути   питання  про продовження  базування  ЧФ,  але за  умови сплати  оренди в розмірі не менше 1 млрд. дол.

Міжнародна  конференція 

Проблеми  безпеки  і  співпраці  в  Чорноморському  регіоні. 

Одеса,  4 листопада  2009 р. 

Виступ  О. Воловича 

«Іноземна  військова  присутність в Чорноморському регіоні – фактор стабільності  чи фактор небезпеки»