Серед майже тридцяти козацьких товариств та об’єд­нань Одеси лише кілька вирізняються активною громадянською позицією, дієвістю, головно — результативністю роботи, себто своєю внутрішньою сутністю, але аж ніяк не зовнішнім лиском — генеральськими штаньми та погонами з великими золотими зірками.

      До таких можна цілком підставово віднести Чорноморське гайдамацьке з’єднання. Для нормальної країни було б парадоксально, а в Україні нинішній — цілком уже звично: показником громадської активності, пат­ріотичної діяльності є тривалі судові тяганини за позовами громадських організацій, нападки на них у підконтрольних теперішній владі ЗМІ, навіть прямі погрози, а нерідко й практичне їх здійснення. Згадаймо хоча б спроби залякати отамана цього козацького товариства Сергія Гуцалюка та його родину. Всі одеські медіа повідомляли про спалення його авто безпосередньо біля будинку.
      Та чи направду вже так насолили комусь ці козаки?

— Основний напрямок нашої роботи — охорона довкілля. Хто більш-менш цікавиться громадськими справами — той знає про нашу діяльність.
Друга лінія — дослідницька робота, співпраця з відділом історії козацтва на Півдні України в ОНУ ім. І.І. Мечникова. Це, передусім, видання записок цього відділу під назвою «Чорноморська минувшина». Вже вийшло друком два таких випуски, плануємо третій, якщо знайдемо фінансування. Місяць тому в рамках цього проекту ми провели презентацію книжки професора Тараса Гончарука «Петро Калнишевський та Хаджибей — Одеса». У контексті антиукраїнської політики нинішньої одеської влади ця книга зараз дуже актуальна. До слова сказати, цими днями деякі громадські організації, що є підконтрольними депутатам міськради, розтрубили про наміри перейменування парку ім. Т.Г. Шевченка в Олександрівський — на честь російського царя. Цього не можна допустити. Закликаю українську громадськість, та й усіх одеситів, захистити місто від посягань на все питомо українське тут.

Ще один цікавий напрямок нашої роботи — відродження традиційних козацьких мистецтв, і не лише бойових. Не так давно у наше товариство дуже гарно вписався фахівець з кобзарського середовища Олексій Губський. Ми з ним давно знайомі, обидва — історики за освітою. При­йняли його навіть без іспитового терміну, бо одразу побачили: наша людина. Він добре грає на бандурі і сам майструє ці інструменти, знає глибинну традицію, багато може розповісти про бандуру. Кажу йому: це все треба людям розказувати. Зараз він веде такий важливий напрямок, як популяризація і козацтва, і кобзарства. Ще хочу сказати про Максима Трубнікова, котрий володіє кобзою і сам змайстрував собі інструмент. Вони один одного доповнюють.

Крім того, наше товариство бере участь у наукових експедиціях, конференціях, досліджували козацькі поховання навколо Одеси, про що писала й ваша — властиво, наша — газета.

— Принагідно хочу спитати про те, як вступити до вашого козацького товариства.
— Вступити може будь-який громадянин України, який досяг 18 років, погоджується зі статутними вимогами організації, без обмеження національності, віри та віку. Головне — щоби людина обстоювала українську національну ідею.

— Один із звичаїв козаків — це зобов’язання перед дітьми: передавати знання, щоб рід зберігся, традиція не загубилась. Щоби виростали вони українськими патріотами, знали правдиву історію свого народу, яка вже майже вилучена зі шкільних підручників. Як у вас із цим?
— Наше козацьке товариство співпрацює з багатьма навчальними закладами. Добрі стосунки склалися, зокрема, з Одеським юридичним ліцеєм. Уже три роки ми щоліта організовуємо для дітей спільно з батьківським комітетом екскурсійні маршрути Одещиною — козацькими шляхами. Наприклад, їздили у Петрівку, Вилкове — цей маршрут розробив історик Володимир Полторак, він також у нашому товаристві. Є маршрут Куяльницьким лиманом — Чумацький шлях називається. Дітям це дуже цікаво, вони бачать, де відбувалися історичні події.

— А педагоги охоче йдуть на це?
— Так, вчителі не проти.

— Не так давно Чорноморське гайдамацьке з’єднання подало позов до суду стосовно відміни рішення попередньої міської влади про спорудження в Одесі пам’ятника Петру Калнишевському, останньому кошовому отаману Запорозької Січі. На якій стадії зараз ця справа?
— Перший розгляд було призначено на 22 серпня, але ніхто з представників міської влади не з’явився на суд. Розгляд усе-таки відбувся. На друге судове засідання прийшла молода дівчина, котра, за її словами, не встигла ознайомитися зі справою. 12 жовтня відбулося ще одне слухання. (Про нього ми розкажемо у наступному числі газети. — Авт.). За нашим позовом триває ще один процес — щодо долі реліктового козацького дуба на проспекті Тараса Шевченка. Справа дуже затягнулася, тому що там зачеплено майнові питання. Якщо прийняти рішення відповідно до закону, то треба буде зносити забудови навколо дуба.

— Ще ось таке несподіване, можливо, запитання. Кажуть, що де двоє українців (козаків, ми ж бо козацька нація), там троє гетьманів...
— Якби я не перебував в екологічному русі, не був трохи знайомий з політичними справами тут, в Одесі, можливо, думав би так само. До слова сказати, є приповідки й інші: де двоє євреїв, там три партії, де два татарина — там три хани... і так далі. Насправді у багатьох громадських організаціях, політичних партіях по­дібна ситуація. Хоча, як на мене, це один з тих штампів, які накидали і накидають нам недруги. Хоча... Для росіян актуальним є батюшка-цар, хоч би як він називався, а в українців зовсім інша філософія — вони по­стійно хочуть бути вільними, бо до­ста перебували під чужинцями. Отой генокод волелюбності, закладений у крові українців, якраз він говорить: де два українці, там три гетьмани. Але тут є й друга частина: не допускай зверхності над іншими.

— У вашого товариства — наступальний характер, хоч в основі діяльності й лежать питання екології, певні наукові пошуки... А от чи є якісь конкретні перемоги?
— Завжди сподіваємося на перемогу, на успіх... Хоча розуміємо всю складність проблеми. Але важливо те, що ми не мовчимо — пишемо звернення, заяви до всіх інстанцій, співпрацюємо зі ЗМІ, звертаємося навіть до міжнародної спільноти. Наприклад, ми з Олександром Музичком, доцентом історичного факультету ОНУ, виступали на секційному засіданні Всесвітнього конгресу українців. Я, зокрема, говорив про українофобську політику нинішньої міської влади. Будь-яке кричуще порушення прав українців в Одесі прагнемо одразу ж зробити надбанням громадськості, міжнародної спільноти. Я завжди закликаю: фіксуйте всі порушення у будь-якій сфері, щоби потім можна було притягнути до відповідальності. Ситуація зміниться: немає нічого більш постійного, ніж постійність змін. Хотів би ще сказати, що наше товариство було одним із засновників Комітету оборони Одеси, й особисто я його очолював, зараз ця організація теж існує. Це протидія різним проро­сійським екстремістським організаціям махрових шовіністів.

— Нещодавно ухвалено закон про виняткове право носіння одностроїв. Але ж козацтво без цього, здається, не уявляє свого існування...
— Ми відмовилися від одностроїв, лише коли виїздимо в степ, одягаємо так званий камуфляж. У законі йдеться лише про відзнаки та шеврони, та ще про заборону носити армійські строї. Але хто буде визначати? Як на мене, козацький однострій — це вишита сорочка, однозначно! Це основна ознака українського козака.

Розмовляв
Роман КРАКАЛІЯ