Можна було б почати з того, що перша у світовій історії наддержава була розгромлена саме на території України.

Свого часу Перська імперія простяглася від Єгипту до Індії. Античні джерела повідомляли про армію завойовників, що перевищувала півтора мільйона. На території Півдня України ця армія була розгромлена. Скіфи, переслідуючи ворога, дійшли Дарданелл. Про цю поразку знали всі античні історики.

Варто нагадати, що територія Великої Скіфії практично збігалася із сучасною територією України, включаючи й прабатьківщину слов’ян, які за цих умов теж не могли не входити до скіфського війська.

На думку Грушевського та більшості українських істориків, українці як народ виникли в результаті змішування слов’ян із скіфами і сарматами.

Після цього розгрому грецький історик Фукідід дав таку характеристику скіфам: "За військовою потужністю й чисельністю війська зі скіфами взагалі не може зрівнятися жоден народ. І не лише в Європі, але навіть і в Азії немає народу, який сам по собі міг би встояти проти скіфів, якби вони були в єдності. Однак у сенсі здорового глузду та розуміння життєвих потреб скіфи не піднімаються до рівня інших народів".

В українських козацьких літописах ще XVII-XVIII століть зафіксовані назви "Дарієвого броду", "Дарієвого мосту" до конкретних географічних назв Південної України, названі так за іменем перського царя.

Другий епізод. Саме на території України перший і єдиний раз було розбито війська Олександра Македонського. Підчас його знаменитого східного походу Олександрів намісник у Фракії (нині Болгарія) Зопіріон отримав наказ виступити на допомогу в обхід – північним узбережжям Чорного моря.

У похід під проводом Зопіріона проти скіфів виступило 30 тисяч македонських вояків та фракійців. Варто відзначити, що сам Олександр Македонський здійснив свої грандіозні завоювання в Азії та взяв найбільші міста континенту силами усього лише 32 тисяч бійців. Однак поблизу Дністровського лиману македонці вперше зазнали нищівної поразки від тих же скіфів.

Інша історія. Римська імперія, крім захоплення кількох плацдармів у Криму, так і не наважилася просуватися вглиб території України. Ба більше, Римська імперія виступала стороною, що захищалася. У Наддністрянщині й Причорномор’ї акуратно, майже по кордонах України, римляни звели масштабні земляні укріплення – "Траянові вали" – з метою протистояти наступові "варварів".

Сліди цих валів збереглися досі. Нижній Траянів вал розташований на території сучасної Одеської області й тягнеться від села Затока до Білгорода-Дністровського, Верхній Траянів вал – від Бендер у Молдові до ріки Прут та Чорноморських лиманів.

Римська імперія захищалася й від слов’ян, які вже прямо згадуються у Пониззі Дністра з середини ІІІ столітті нашої ери.

Закінчилося все тим, що вигнанці з України зруйнували тисячолітню Римську імперію. Хто забув, або не вчив – трапилося це так.

У ІІІ столітті нашої ери в Південну Україну зі Скандинавії прийшли племена готів. Після одного з конфліктів зі слов’яно-сарматськими племенами, ті закликали на допомогу гунів, і разом вигнали вестготів аж у межі Римської імперії.

Величезні натовпи готів переправилися через Дунай і осіли на придунайській території, побродили кількадесят років між Балканами та Італією і врешті 410 року захопили Рим.

Таким чином, готи, яких слов’яни та їхні союзники вигнали з території України, зруйнували найбільшу імперію. Це здійснило колосальний переворот, змінивши увесь порядок речей, що існував протягом семи століть, і закривши цілу епоху в історії людства.

Іноземні кінематографісти дорого дали б, щоб хоча б одна з цих історій, яких у нас чимало, трапилася у них в країні. Між тим, в Україні коштує колосальних зусиль переконати "українських" бізнесменів виділити на фільм хоча б пару мільйонів. Про те, щоб випросити щось у держави, і мови нема.

Про Київську Русь громадськість знає трішки більше. Хоча теж не досить. Мстислав Великий, Ізяслав Мстиславич, Мстислав Хоробрий, брати Ростиславичі, Роман Великий й десятки інших володарів за п’ять століть середньовічної великодержавності Києва – ці імена, критичні для свого часу й української історії, були "усунуті" з нашої історії, оскільки не вписувалися в імперську концепцію "переїзду" столиці з Києва до Москви.

На українських землях було започатковано досвід організованого опору монгольським завойовникам. Опір Галицько-Волинської держави монголо-татарам у той час, коли жодна інша країна не наважувалася на це, почав розвіювання слави "непереможних" монголів. Зрештою, Україна першою звільнилася від монголо-татарської навали вже у 1320-21 роках, на 160 років раніше Московії.

У XVI-XVII століттях Османська імперія була приблизно тим самим за впливом, що сьогодні США. Султан, що контролював землі від Магрибу до Персії, не напружуючись залякував найпотужніші європейські монархії.

Тим часом, українські козаки в майже щорічних походах завдавали безпрецедентних атак по самому Стамбулу. А на погрози султана козаки відповідали своїми "листами".

До українсько-польського конфлікту Польща була в Європі державою, як кажуть в Одесі, "якщо не першою, то й не другою". Поляки регулярно перемагали своїх потужних конкурентів – німецькі держави, Туреччину тощо.

Польща завдала поразки Московії у низці воєн – у 1569-83, 1605-10, 1618, 1632-34 роках. Після українських антипольських повстань і особливо Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, Польща стала "кривою качкою" Європи, яку за сто років по тому розібрали й поділили її вороги.

Не менший слід України і в новітні часи.

Під час Визвольних змагань 1917-1923 років, Україна змушена була боротися одночасно на кілька фронтів по периметру своїх кордонів, фактично без тилу. Ця боротьба точилася без зброї та боєзапасів, не маючи жодної підтримки ззовні.

Попри ці надскладні умови, сотні тисяч мешканців України взяли участь у цій боротьбі. Організована повстанська боротьба українського народу тривала чи не найдовше в СРСР (поряд із Кубанню і Середньою Азією) до 1923 року. Один з лідерів більшовиків Лев Троцький заявив, що українські повстанці відтягнули на себе втричі більше сил більшовиків, ніж уся Антанта.

У результаті діяльності ОУН-УПА український народ понад десятиліття протистояв одній з наймогутніших країн світу. Це відбувалося в той час, коли боролася лише частина українців, а інші народи СРСР і Європи, починаючи від східних німців і закінчуючи чехами й угорцями, аж до початку лібералізації в СРСР у середині 1950-тих років не наважувалися на будь-який серйозний опір радянському тоталітаризму.

Саме українці поклали найбільше жертв у боротьбі з тоталітаризмом – починаючи з півторамільйонних жертв антибільшовицької боротьби 1917–1923 роках, і закінчуючи заповненими українцями таборами "ГУЛАГу".

І коли сьогодні окремі пострадянські політики заявляють, що треба не визнавати тих чи інших героїв України, то напрошуються на просте запитання: невже вони експерти в героїзмі?

Нарешті, проголошення незалежності України в 1991 році мало колосальний вплив на геополітичні процеси у світі.

Як бачимо з переліченого, Україні найкраще вдавалося розвалювати імперії. У цьому українці, можна сказати, "профі".

Любителям дат могло б бути цікаво, що крах Римської імперії, здійснений вигнанцями з території України, відбувся того ж таки 24 серпня.

Висновок: Україні не потрібні історичні міфи. В історії України можна без жодних пересмикувань знайти абсолютно все, ще й залишиться.

У цьому Україна вирізняється від чималої кількості інших держав, іноді змушених вдаватися до відвертих фальсифікацій.

Так, у 1817 році чеські просвітники Вацлав Ганка і Йозеф Лінда, щоб поглибити чеську історію, фальсифікували "Краледворський рукопис" нібито ХІІІ століття. У XVI столітті московські царі рубали голови підданим, які наважувалися засумніватися в тому, що ті походять від самого римського імператора Августа. Іноземці з цих претензій веселилися, а московітам було не до сміху.

У XVIII столітті російський історик Татищев "переказав" літописи, а оригінали, судячи з усього, знищив. Довго (а подекуди й досі) російська історіографія раділа словам, сказаним київським князем Олегом про Київ – "Се буде мати городів Руських". При цьому нехтувався елементарний факт, що під руськими містами київський князь мав на увазі лише фортеці Русі – тобто землі полян у Середній Наддніпрянщині.

Елементарний факт: коли Олег говорив ці слова, територія сучасної Центральної Росії ще не була під владою Києва, а відійшла під неї лише через сто років, із походами на в’ятичів Святослава Хороброго.

Саме через такі пересмикування Карл Маркс сказав відому фразу про те, що історія Московії прив’язана до історії середньовічної Київської держави «"білими нитками".

Звичайно, в нашій історії є й менш почесні сторінки. Одна з них – нездатність суспільства позбутися постгеноцидного політичного класу, вкрай деградованого й не спроможного майже ні до чого конструктивного.

Але це завдання, треба зізнатися, значно простіше, ніж ті, що їх вирішували наші предки.