П`ятниця, 23.06.2017, 12:27
ЧОРНОМОРСЬКЕ ГАЙДАМАЦЬКЕ З`ЄДНАННЯ
Українець!
Оздоровлюйся!
Роби те, що любиш!
Тримайся за своїх!
Главная страница



| RSS
Меню сайта

Наш опрос
Начало » 2010 » Листопад » 29 » Олексій Толкачов: Що потрібно Україні?
Олексій Толкачов: Що потрібно Україні?

Людина часто потребує зовсім не того, чого вона хоче. Це можуть підтвердити практикуючі психологи. Навіть якщо людина хоче дуже сильно - всім серцем. Насправді ж вона потребує зовсім іншого.

На диво, це правило поширюється і на суспільства, на цілі народи.
Чого хоче українське суспільство?

Це питання виявляється особливо актуальним, коли у Києві та й по всій Україні вирують протестні майдани та з епідемічною швидкістю поширюються революційні настрої. Чого хочуть люди?
 
Наші бажання

Колись давно хотіли державної незалежності та усунення комуністів від влади. Отримали, та ще й розруху на додачу.
Порівняно недавно на Майдані мерзли за чесні й справедливі вибори та обмеження влади президента. Збулося - розчарувалися.
Тепер підприємці вимагають збереження єдиного податку, ветування Податкового кодексу. Чого ще? Можливо, відставки урядовців та розпуску парламенту. Хтось знову хоче революцію тут і зараз.

Громадські діячі далекоглядно хочуть більше - демократії та встановлення суспільного контролю за діями влади. Численні експерти й аналітики в незліченних публікаціях агітують за боротьбу з корупцією, розширення свобод, самоорганізацію населення, за мережеву комунікацію, за прозорість та інновації.
Бажань багато, вони різноманітні. А чого ж насправді потребує Україна, суспільство та кожен з нас?
 
Наші потреби

Давайте поміркуємо разом.
 
Скільки треба демократії, щоб вода в крані стала безпечною, дороги рівними, а чиновники - люб'язними?
 
Які мають бути податки в країні, щоб приватні підприємці на ринках перестали продавати неякісне китайське барахло, видаючи його за "Італію", а супермаркети - прострочені продукти?

Яких і скільки законів треба наприймати, щоб водії маршруток перестали ставитись до пасажирів як до бидла?
 
Як розвити громадянську свідомість, щоб пасажири в метро ставилися один до одного уважно і з повагою?
Що треба зробити, щоб лікарі почали лікувати хворих і турбуватися про них, а не заробляти гроші на хворобах?
 
Що має статися, щоб ціни стали адекватними зарплатням?
 
Що потрібно, щоб ми кожного ранку могли без стресу виходити з дому на вулицю, а ввечері так само без стресу дивитися випуск вечірніх новин?
Може, нам найперше потрібна європейська інтеграція?
 
Найбільший дефіцит

Насправді, найбільший дефіцит в Україні - не на демократію, та свободу з реформами. Це все - вторинне.

Найбільшим дефіцитом в Україні на сьогодні є Любов.

Наша влада нас не любить. Вона дбає лише про себе. Лише з такою мотивацією можна придбати дорогий вертоліт для президента у найбіднішій країні Європи.
Податковий кодекс, проти якого протестують мільйони людей по всій країні, - це яскравий приклад того, як приймаються закони без любові до громадян, до тих, хто має потім дотримуватись цих законів.

Реформи проводяться без любові до країни, податки стягуються без любові до платника. Навіть на вибори переважна більшість політиків йде з почуттям презирства до електорату, з бажанням його якнайшвидше використати та кинути. А виборець часто, керуючись почуттям ненависті, - голосує проти, а не за.
Міністри в своїй діяльності переважно керуються власним, корпоративним чи олігархічним інтересом, але дуже зрідка - інтересом суспільним.

Наша мерія не любить наше місто.
Вона дозволяє нівечити його історичне обличчя та забудовувати хмарочосами його мальовничі куточки. І нас не люблять - минулої зими мерія навіть не потурбувалася про прибирання снігу, хоч це і зламало громадянам чимало рук та ніг...
Опозиція... Вона теж любити не вміє. Інакше б її представники думали як допомогти підприємцям в боротьбі, а не як попіаритись та очолити протестні настрої.
Всі політики говорять про любов до людей. Але з їх слів можна пізнати, що таке лицемірство.
 
Дзеркало

Було б все дуже просто, якби обмежилося лише тим, що влада не любить своїх громадян.

Але суспільство насправді має саме ту владу, на яку заслуговує. І ніяка демократія та реформи не зарадять ситуації.

Суспільство не вміє любити. В гонитві за збагаченням втрачається людяність.
Вас не люблять лікарі, водії маршруток, продавці товарів та послуг.

У штовханині метрополітену в час-пік придивіться до облич людей - вони красномовно виражають те, що люди відчувають одне до одного.

Вас не люблять заздрісні сусіди, співробітники, службовці ЖЕКу.
 
Навіть той, хто надряпав матюка на стінці ліфту у вашому будинку - він теж вас не любить.

Більшість думає лише про себе і плекає егоїзм, як домінуючу форму успішної індивідуальної свідомості.

Заклики до взаємоповаги, взаємодопомоги та толерантності в суспільстві безсилі, якщо вони не спираються на глибші почуття.

Приклади любові в нашому суспільстві ще зустрічаються.
 
На початку року на УП висіли банери про збір коштів для хворої Лізи Кушнірук. Чимало людей відгукнулися - необхідні кошти зібрали.
 
І чимало пожертв, великих пожертв були анонімними.
 
Люди проявляли свою любов, а не піарились.

Ще бувають такі прояви любові, коли в метро людям похилого віку поступаються місцем, а водії автівок пропускають пішоходів. Людяність ще проявляє себе, але вона поступається багатству, успішності, брутальному самоствердженню та гламуру.
До чого все це?

А до того, що суспільство, яке не вміє любити, не здатне породити люблячих політиків. Щоб з ними не робили, які б процедури й закони не запроваджували, але політики залишатимуться егоїстичними паразитами на тілі країни.

Результат закономірний: влада ненавидить свій народ, а народ проклинає владу.
І події 22 листопада цього року лише це підтвердили - багатотисячний Майдан, захоплений власною озлобленістю та ненавистю скандував владі "Проклинаємо! Проклинаємо!".
 
Революція свідомості

Можна заперечити кожне слово, написане в цій статті. Можна продовжити прагнути змін в країні, агітувати за демократію, співати пісень про свободу та права людини, закликати людей до революції та кричати "ганьба!", але Україні сьогодні потрібно зовсім не це.

Якщо в серцях порожнеча, всі найдосконаліші раціональні конструкції будуть мертвими та нічого не вартими.
 
Наступна революція, яка потрібна Україні, робитиметься не на майданах. Її місце - в головах та серцях.

Кожному з нас час знову навчитися любити. Думати не тільки про самих себе, але й про ближнього, своїх сусідів, суспільство, своє місто і так далі.

Все починається з кожного з нас. Просто посміхнутися, просто поступитися місцем, просто допомогти, просто не смітити, просто не паркувати машину на газон, просто робити свою роботу з душею, а не аби як ... Все це дуже просто, але наслідки - глобальні.

Зміни торкнуться всіх сфер життя - під'їзди та вулиці стануть чистішими, маршрутки комфортними, товари - якісними, продавці - привітними, депутати - чеснішими, а держава і суспільство - дружніми одне до одного.

От тоді вже точно відпаде потреба протестувати на Майдані! Адже ніхто навіть не додумається ухвалити закон, який порушує інтереси переважної маси громадян.
Просмотров: 516 | Добавил: gaidamaky | Рейтинг: 5.0 |
Всего комментариев: 0
Форма входа
Календарь новостей
«  Листопад 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Поиск по новостям
Друзья сайта
 


Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
 Погода в Україні
Статистика
Copyright MyCorp © 2006 Створити безкоштовний сайт на uCoz