Незважаючи на доволі великий відрізок часу у 70 років, що віддаляє нас від тих подій, ми все ще продовжуємо стикатися із свідомими викривленням та замовчуванням фактів про першопричини війни. Останнім, доволі гучним, прикладом переписування історії «на свій смак» стала стаття, опублікована на офіційному сайті Міністерства оборони Росії в розділі «Історія проти брехні та фальсифікацій», під назвою «Вигадки та фальсифікації в оцінках ролі СРСР напередодні й з початком Другої світової війни». ЇЇ автор - Сергій Ковальов - наразі очолює науково-дослідний відділ військової історії в цій владній московській установі. Сам текст статті практично наскрізь просякнутий кремлівською пропагандою, яка вже вкотре намагається замовчати злочинні дії радянської влади перед світовою спільнотою. Всі провини за розпочату війну Сергій Ковальов покладає на Польщу, яка відмовилася «задовольнити німецькі претензії».

     Така позиція Міністерства оборони ще раз підтверджує, що сьогоднішній курс російської влади залишається практично таким самим, що і радянської влади, - і не лише в політичному, а й історичному аспектах. Впродовж кількох десятиліть виживання в СРСР, ми фактично завжди були позбавлені правди. Правди про те, що Європа була розділена між Гітлером і Сталіним ще задовго до 22 червня 1941 року, як це трактувала радянська пропаганда. Сфери взаємних інтересів Третього Рейху та Радянського Союзу були визначені вже 23 серпня 1939 року, коли був підписаний пакт Молотова-Ріббентропа. Другий пункт цього таємного протоколу порушував «польське питання»: «У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять у склад Польської держави, границя сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії рік Нарев, Вісла і Сян».

     Однак нинішня російська влада подає інше тлумачення з приводу порушення територіальної цілісності польського кордону. Згадуваний вже «історик» С. Ковальов пише: «Поміж тим вимоги Німеччини були вельми поміркованими: включити вільне місто Данціг у склад Третього Рейху, дозволити побудову екстериторіальних шосейної дороги та залізниці, які б зв'язали Східну Пруссію з основною частиною Німеччини». Згідно з цим твердженням, виходить так: ніякої війни не було б, якби Польща задовольнила мрію життя Адольфа Гітлера - проїхатись потягом з Німеччини в Східну Пруссію. Те, що населення Данцига (тепер Гданська) складалося переважно з німців, які дійсно хотіли возз'єднатися з історичною батьківщиною, ні для кого не новина. Історична практика показує, що територіальні претензії практично завжди аргументуються історичними причинами.

     Варто додати, що це не перший приклад відбілювання злочинних дій радянської влади сучасною Росією. Сьогоднішні політики в Кремлі, закономірно, продовжують т.зв. радянську традицію управління. Прикладом цього є святкування радянських свят, коли замість червоного прапора майорить російський триколор. Триколор, під яким у роки Другої світової війни на боці Німеччини воювало антирадянське військове з'єднання - Русская Освободительная Армия (РОА) під проводом генерала Власова. Цікаво, як би відреагував Ізраїль, якби на його вулицях Голокост вшановували з німецькою свастикою?..

     Те, що Росія намагається зіграти на долях мільйонів людей, які в силу певних обставин потрапили в лещата історії, - є загальновизнаним фактом. Кремль і надалі пропагує у своїй зовнішній політиці одне з передових гасел радянської армії - «Ніхто не забутий, ніщо не забуто». Тисячі могил невідомим українським солдатам, яких в роки Другої світової війни Москва використовувала в якості «гарматного м'яса», сьогодні відіграють роль трибун - для чергових антиукраїнських виступів депутатів Держдуми Росії. Червоні зірки та російські прапори на цих військових кладовищах символізують, радше, зневагу до померлих, а не пам'ять про «Велику Вітчизняну».
      Вже більше, як 300 років, в Московщині історія залишається все ще повією при владі. Фактичною забороною будь-якого відхилення від курсу «общности и дружбы» на всьому пострадянському просторі можна вважати створення 15 травня цього року Комісії при президенті РФ з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії. Кремль вкотре намагається переписати історію під свої імперські фантазії. Серед основних завдань, які ставить перед собою ця новостворена комісія, - є вироблення рекомендацій із адекватного реагування на спроби фальсифікації історичних фактів та подій, а також з нейтралізації їх можливих негативних наслідків.
     Останнім, доволі гучним, прикладом імперської політики Москви є телезвернення президента РФ Дмитра Медведєва до Президента України. У своїй заяві, яка пролунала 11 серпня цього року, російський керманич заявив: «те, що ми спостерігаємо в роки Вашого президентства, не можна сприймати інакше, як відхід української сторони від принципів дружби і партнерства з Росією». Виступ Д. Медведєва невипадково пролунав саме в першу річницю від часу вторгнення російських військ у Грузію. «Бачу ціль, не бачу перешкод» - цей крилатий вислів Сталіна не покидає стін Кремля і донині. «Держава, що не відбулася» - ось як свого часу висловлювався екс-президент В. Путін про Україну. Чим ближче до наших президентських виборів, тим Москва інтенсивніше пропонує свою підтримку в обмін на лобіювання її інтересів.
     Коментарі депутатів від Партії Регіонів, комуністів та БЮТу на антиукраїнські заяви російського президента демонструють, що потенційних добровольців, які в найближчому майбутньому готові здати українські національні інтереси в обмін на владне «корито», вистачає. За останні 18 років «українська еліта» так і не доросла до Незалежності. Черговий обраний нами президент чи прем'єр-міністр свої перші візити робить до Кремля, на поклін «царю». Прикладом такої малоросійської політики став останній коментар Ю. Тимошенко на телезвернення Д. Медведєва: «Як прем'єр-міністр я робила і роблю все можливе для поглиблення взаємовигідної співпраці між Україною і Росією, в першу чергу, в економічній сфері, за яку відповідає уряд. Так само я робитиму і далі на будь-якій посаді, яку довірить мені український народ».
     Минулорічні військові події на Кавказі є яскравим прикладом того, як не потрібно у своїй зовнішній політиці розбивати голову об пороги Заходу та кланятись США. Цьогорічні самовари та балалайки в душевному колі президента Медведєва та Обами знову повертають нас до історії, коли в такій же теплій обстановці був підписаний пакт Молотова-Ріббентропа про перерозподіл Європи. Тісні економічні стосунки між китами світової політики не розпадуться лиш через те, що хтось із них, під гаслом «боротьби з тероризмом» чи «історичної справедливості», спробує вкотре придушити чиюсь незалежність.
     Ймовірність майбутніх військових вторгнень на території інших держав Кремль уже навіть затвердив у своєму законодавстві. 10 серпня президент РФ Дмитро Медвєдєв повідомив, що вніс до Держдуми законопроект про порядок застосування Збройних сил РФ за межами країни. Цей документ передбачає доповнити ст. 10 закону «Про оборону» пунктом 21. В ньому вказано, що Збройні Сили Росії можуть оперативно використовуватися за межами Росії, зокрема, «для відбиття нападів на російські війська, дислоковані за кордоном, відбиття або відвернення агресії проти іншої держави, захисту громадян РФ, боротьби з піратством і забезпечення безпеки судноплавства».
     Не виключено, якщо в найближчому майбутньому ми і надалі обиратимемо лібералів та комуністів, то повторення грузинського сценарію слід очікувати ще задовго до 2017 року (останній термін для виведення російського флоту з території України)...