Панове товариство, правнуки гордих лицарів степу Запорозьких козаків!
Козацька Спадкова Духовна Республіка на «Мамаєвій Слободі» має честь нагадати, що в державному гімні України є дуже значущі слова для кожного справжнього українця, в жилах якого ще тече горда спадкова кров давніх козацьких родів:
«…Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем що ми браття козацького роду…».
З древньої столиці «чубатих слов`ян» міста Києва, радісно сповіщаємо всю людність України про «Третю моральну перемогу козаків «Мамаєвої Слободи» над правнуками руйнівників Запорозької Січі – Всевеликим Військом Донським Російської Федерації.
Дійсно, цього року, як і в попередні 2010 та 2011 роки отамани Всевеликого Війська Донського не надіслали своїх кращих козаків на «Поєдинок честі», що мав відбутися в козацькому селищі «Мамаєва Слобода» на Покрову.Відтак Донським козакам Російської Федерації вже втретє зарахована технічна поразка за неявку на поєдинок.
Відсьогодні, тобто числа 4, місяця жовтня, року Божого 2012 триразовим переможцем у «Поєдинку честі» достроково був названий кращий на євроазійському континенті підрозділ українських козаків з «Мамаєвої Слободи» під орудою Наказного отамана Олега Юрчишина.
«Ой вийди, вийди, московський царю, нехай ми собі поговоримо, свої коники випробуємо, а ясні мечики вимоцуємо: Чий коник швидший і мечик твердший? Ой виїдь, виїдь, ти, московський царю, на ту толоку, та на мураву, покажи славу, ти, московський царю!" (Давня українська колядка).
Господь Бог любе Трійцю. Тож Козацька Спадкова Духовна Республіка на «Мамаєвій Слободі» щиро вітає правнуків лицарства Запорозького Низового – сучасних українських козаків Левушківського, Кущівського, Платнирівського, Пластунівського, Батуринського, Щербаківського, Менського та Корсунського куренів славного Війська Запорозького Низового з триразовою перемогою у «Поєдинку честі»!
А Донським козакам Російської Федерації, що втретє отримали моральну поразку в «Поєдинку честі», сповіщаємо, що дарма вони не приїхали до нас «скуштувати білого козацького тіла», а відтак «нагороджуємо їх» «Орденом козацької неслави» першого ступеня.
У 2010 році Донські козаки за неявку на поєдинок були нагороджені «Орденом козацької неслави Третього ступеня»; у 2011 році росіяни були удостоєні «Ордена козацької неслави Другого ступеня». Таким чином з 4 жовтня 2012 року Всевелике Військо Донське віднині і повіки стало повним кавалером «Ордену козацької неслави» трьох ступенів, з чим ми їх і вітаємо!
Отамани Російського козацтва нехтуючи своїм «Кодексом честі» козака, котрий опублікований на головній сторінці офіційного сайту Всевеликого Війська Донського тричі: в 2010, 2011 та 2012 роках так і не надіслали кращих Донських козаків на «Поєдинок честі».
Така принизлива для лицарської честі та гідності, тобто відверто антикозацька поведінка Отаманів Всевеликого Війська Донського є, на превеликий сором, ганебною традицією для козаків Російської імперії.
Мало хто з сучасників здогадується, що саме Донське козацтво взяло найжвавішу участь в руйнуванні у 1775 році «гнізда золотої вольності» - Запорозької Січі.
В тій огидній та брудній військовій кампанії з ліквідації "Матері-Січі" брало участь дванадцять полків та одинадцять ескадронів Донського козацтва.
Православні Донські козаки так захопилися, що за свідченнями сучасників сокирами рубали царські врата в козацькій січовій церкві в ім`я Покрова Пресвятої Богородиці, котрі були виготовлені з масивного литого золота, обдирали святі образи, випалювали золототкані ризи. Жоден дорогоцінний камінчик не сховався від «христолюбивого» православного воїнства. За «подвиги», здійснені в цій військовій кампанії, тоді ще підполковник (а пізніше Наказной Атаман Донского казачьего Войска, генерал от кавалерии, граф Российской империи) Денисов Федор Петрович стає Георгіївським кавалером, тобто нагороджується Орденом Святого Георгія IV ступеня, Указом імператриці Катерини ІІ від 10.07.1775 р.
Один із цих дванадцяти полків Донського козацтва ще дуже довго стояв гарнізоном на попелищі Запорозької Січі і, як «цепний пес» німкені Катерини ІІ, стеріг, аби «чубаті слов`яни» знову не повернулись до свого вільного гнізда…
Царів немає, імперії немає, зате традиції ігнорування Отаманами Всевеликого Війська Донського «кодексу честі» козака залишаються незмінними навіть через 237 років після підлого руйнування Запорозької Січі.
Донські козаки мають великий гріх перед «Матір`ю Січчю», яка їх породила. Адже саме православне українське лицарство з сучасної Черкащини та Київщини стояло біля витоків утворення перших козацьких форпостів на Дону, Кубані, Тереку, Уралу та Сибіру.
Для істориків є загальновідомим факт, що перші сто років існування козаків на Дону були тісно пов`язані з Запорозькою Січчю. У цей період всі отамани на Дону, як і більшість козаків, були вихідцями з України. І навіть ще до ліквідації Запорозької Січі у 1775 році в ряду інших 38 куренів існував курінь вихідців із річки Дон, так званий Дінський курінь Війська Запорозького Низового.
Тож як же ж великі Отамани Донського козацтва могли приїхати до нас на «Двобій честі» та відзначати спільно свято Покрови Пресвятої Богородиці, якщо вони підсвідомо розуміють, що є великими грішниками. Адже ж перед тим, як приїжджати до нас, нащадків Війська Запорозького Низового, на «Двобій честі» треба було б, по-перше, мати її, оту гонорову «козацьку честь», а по-друге, варто було б офіційно вибачитись за руйнування колиски козацтва та пограбунок Січової Покровської церкви, аналог якої і відтворено у нас в козацькому селищі «Мамаєва Слобода» в серці столиці України місті Києві.
В XVI-XVIII ст.. на Запорозькій Січі кожен, хто вважав себе козаком, входив до одного з 38 куренів. Курені на Запорозькій Січі становили осередок своєрідного земляцтва і мали назву областей чи поселень України, вихідці з яких первісно їх сформували. Тому чимало куренів Запорозької Січі мали назву українських міст та сіл або ж місцевостей.
До відома Верховного Отамана Союзу козацьких військ Росії та закордоння, головного Отамана Всевеликого Війська Донського пана ВОДОЛАЦЬКОГО В.П. нижче публікуємо прізвища з реєстру козаків «Нової Січі» Війська Запорозького Низового, який був укладений у 1756 році. Починаємо саме з реєстру козаків Донського куреня (козаки вихідці зі Слобожанщини, Сіверського Донця, Середнього та Нижнього Дону). Хочемо також звернути увагу, що в ньому немає жодного російського прізвища, а це своєрідний «паспорт» населення Дону того часу.
Адже ж Донське козацтво, «не знаючи» власної історії, продовжує вважати наші споконвічні українські козацькі землі своїми. Російське козацтво за останні 237 років, цебто з часу руйнування у 1775 році Донськими полками Запорозької Січі, так і не втямило, що козацький кодекс честі і поліцейсько-жандармські функції є речами діаметрально протилежними, а відтак неприйнятними для вільних людей, які називають себе козаками. Або ти вільна людина – козак, або ж ти цепний пес – поліцай.
Саме тому, щиро по-козацьки, ще раз просимо всіх бажаючих, в тому числі й козаків Всевеликого Війська Донського знайти в реєстрі Донського куреня Війська Запорозького Низового хоча б одне російське прізвище.
