Серед останніх ідей влади в око впадає ініціатива повернути в школи радянську військову гру "Зірниця". Військово-патріотичною – її язик не повертається назвати. Ініціатива належить міноборони та міносвіти і науки України. Гру планується ввести в школах для учнів 5-9-х класів з наступного року.
Те, що ініціативу сприймуть на "ура" у відомстві Табачника, можна було навіть не сумніватися. Саме його міністерство найбільш запопадливо намагається нав'язати нашій молоді радянську моду, абсолютно не хвилюючись про наслідки таких кроків.
Спочатку підручники історії переписали, повернувши до них термін "Велика вітчизняна війна" та ретельно підчистивши ті місця, де йшлося про Голодомор 1932-33 та український національно-визвольний рух 1930-50-х років. Тепер Дмитру Володимировичу не терпиться порадувати школярів таким рудиментом радянської епохи як "военно-патриотическая игра "Зарница".
Головне, що думку самих школярів, їхніх батьків та вчителів навіть ніхто й не питав.

Але Табачнику то все до лампочки.

Схоже, міністр освіти вирішив скільки є сил виконувати свою місію з "радянізації" українського суспільства, елементом чого обрав виховання дітей у дусі сумнозвісної "піонерії". Між іншим, ідею повернення до "Зрниці", як виявилося, підкинула Організація ветеранів України – відверто совкова й неприховано проросійська структура, яку очолює депутат від КПУ українофоб Петро Цибенко.

 

Щодо ідеологічної мотивації впровадження "Зірниці", то тут усе ясно.
А які ж практичні цілі ставлять перед собою МОН і МО? І як ця гра буде вписуватися в навчальний процес?
На перший погляд, "Зірниця" – це такий собі аналог всеукраїнської олімпіади з дисципліни "Допризовна підготовка юнаків". Відбуватиметься вона за принципом шкільних олімпіад, в 3 етапи – районний, обласний, республіканський. Та й перелік нормативів, які планують у МО й МОН ввести в гру, дуже подібний до того, що входить до навчальної програми із ДПЮ.

Тільки от невдача – Допризовна підготовка починається в школах лише з 10 класу. "Зірницю" ж хочуть проводити серед учнів 5-9 класів.

Непокоїть, у першу чергу, не стільки надмірна "мілітаризація" школярів, скільки те, що до переліку завдань гри буде введено норматив на знання військової історії.

Тож про яких "великих полководців" змусять розповідати інструктори з МОН і МО?

 

Майже немає сумніву, що в переліку будуть Олександр Невський, Суворов, Кутузов, Ворошилов, Жуков і "велічайший полковдєц всєх времьон" Сталін.

Ще одне питання: звідки будуть братися гроші на проведення гри?

Чи не з тих часом коштів, що виділяються з бюджету на потреби оборони та освіти? Замість того щоб пустити ці кошти на покращення умов служби солдатам і офіцерам, чи на стипендії студентам або закупівлю нових підручників, МОН і МО направлять їх на гру "у войнушку".

Не виключено, що деякі не в міру запопадливі чиновники схочуть завдяки "Зірниці" просто "відмити" пару сотень тисяч гривень.

 

Логіка міноборони в ситуації із "Зірницею" є також не до кінця зрозумілою у світлі того, що це відомство нещодавно патронувало, до речі, разом із тим же міносвіти, інший подібний проект – гру "Джура". Остання проходила за майже ідентичною з "Зірницею" схемою. Різниця полягала лише в тому, що методика "Джури" ґрунтувалася на козацьких звичаях і мала нести молоді який-не який, але все таки дух українського патріотизму.
Невідомо, чи відомство Михайла Єжеля взагалі в курсі, що їхні попередники проводили таку гру. У цьому випадку тоді підпадає під сумнів поінформованість про справи самого відомства з боку його очільників, що саме по собі говорить про некомпетентність керівництва міноборони.
А якщо все таки МО в курсі, то появу на обрії "Зірниці" не можна пояснити інакше ніж політичне замовлення. Наприклад, того ж Табачника, чи його московських лобістів.
Щоправда, подібна заказуха навряд чи дасть результат. Бо, як свідчить багаторічний досвід, усі ініціативи влади, які примусово нав'язувались громадянам, завершилися невдачею.

Очевидно, так буде й з "Зірницею". Адже цій грі існує багато якісніших і цікавіших альтернатив. Які, щонайважливіше, ніким і ні в який спосіб не нав'язуються людям.
У цьому світлі можна згадати й пластові табори, і вишколи, які для молоді проводить СУМ, Спілка Української Молоді. І, звичайно ж, найбільшу за масштабами на теренах СНД спортивно-патріотичну гру з елементами військової тактики "Гурби-Антонівці", яку вже протягом 9 років успішно проводить Молодіжний Націоналістичний Конгрес.

На користь цієї гри говорить те, що протягом усіх років у ній взяло участь більше 1500 осіб з усієї України, а також із Білорусі, Польщі й Росії. Школу Гурбів пройшли десятки відомих у країні громадсько-політичних діячів, журналістів, працівників сфери освіти тощо.

У гри сформувався перелік усталених поважних партнерів і серед ЗМІ, і серед органів влади, і серед бізнесменів. Останні роки гра підтримувалася на державному рівні мінмолоді і спорту, була частиною комплексної міністерської програми з виховання молоді.

Але при цьому ніхто нікому цю гру силоміць не нав'язував!

"Гурби-Антонівці" відбувалися навіть тоді, коли держава не давала на неї ані копійки, а іноді навіть намагалася чинити перепони її проведенню.
До речі, до досвіду Гурбів намагалися звернутися й втілювачі "Зірниці".

 

Нещодавно до офісу Молодіжного Націоналістичного Конгресу подзвонили з міноборони з метою перейняти досвід проведення подібних заходів. У МНК ввічливо відповіли, що про "обмін досвіду" йтися не може, бо Гурби й "Зірниця" мають різний формат і різне ідейно-програмове навантаження.
Але у свою чергу, організатори заходу запросили Єжеля на гру, для того щоб він на реальному прикладі міг побачити вираження національно-патріотичного виховання, яке відповідає об'єктивним потребам й інтересам українського суспільства. "Зірниця" підвищенню престижу військової служби не сприятиме
Знову хочу запитати: навіщо? Яку практичну ціль переслідує Міністерство оборони, просуваючи "Зірницю" "в маси"? Повернути "піонерію", чи все таки відродити престиж військової служби?
Припустимо, на учнів 5-6, хай навіть 7 і 8 класів гра справить якесь враження, допоможе розвинути практичні навички.

 

А далі дитина підросте, можливо, задумається про майбутню службу, почне цікавитися ситуацію...
І про що вона дізнається?
Про напівголодних військових, які замість виконання прямих обов'язків будують генералам дачі? Про багаторазові випадки каліцтва солдат-строковиків, які постраждали від рук чергового "дєда" чи сержанта-садиста? Як потенційному призовникові пояснити, що дідівщина в армії – це, виявляється, норма для нинішніх Збройних сил?

Бо для цього потрібно докорінно міняти її, служби, умови. Збільшувати фінансування потреб оборони. Вирішувати питання з житлом для військовослужбовців.
Бо армійська дійсність – це не байки про "Іллю Муромця і богатирів руських", які призовник міг колись слухати, граючись в "Зірницю".
Замість того щоб впроваджувати непотрібні проекти, аби лиш потішити серце чергового табачника, міністерство мало б займатися вирішенням глибинної проблеми переходу ЗСУ на професійну основу. У такій армії контрактники отримували б заробітну платню як у інженерів чи програмістів, а призовники за той рік, який вони мають відслужити, поповнювали би свій багаж практичними навичками, які б допомогли їм або на цивільній роботі, або під час контрактної служби.
Втім, цю проблему відомство Єжеля вирішувати не поспішає.

Перехід на контрактну армію відкладено на 10 років, попри те, що Партія регіонів, яка делегувала пана Михайла на його посаду, обіцяла, що вже цього року ми матимемо військо, що буде формуватися на контрактній основі.

Але, зрозумівши свою неспроможність виконати це завдання, "прорегіональні чинуші" вирішили вдатися до чергового "окозамилювання", відволікаючи увагу українців від ганебного стану справ у вітчизняній армії всілякого роду "зарніцамі".

Сергій Пархоменко-Багряний, спеціально для УП