Вівторок, 24.10.2017, 05:45
ЧОРНОМОРСЬКЕ ГАЙДАМАЦЬКЕ З`ЄДНАННЯ
Українець!
Оздоровлюйся!
Роби те, що любиш!
Тримайся за своїх!
Главная страница



| RSS
Меню сайта

Наш опрос
Начало » 2009 » Вересень » 19 » У музеї Івана Гончара відтворюють обряди українського весілля
У музеї Івана Гончара відтворюють обряди українського весілля
Осінь лишається традиційною порою одружень в українців як кілька століть тому, так і сьогодні. Хіба що традиції трохи змінилися і замість весільного вінка наречена одягає фату, а замість обрядових пісень гостей розважає тамада.

Щоб відродити давні традиції, в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» відкрилася виставка «Українське весілля: обрядова атрибутика», яка триватиме до 16 листопада.

Гості музею побачать, як одягали молодят у різних регіонах України, зокрема, на виставці є одяг з Середньої Наддніпрянщини, Покуття та Гуцульщини, які були весільні скрині, столи, посуд, чим пригощали гостей, а також дізнаються, яких пісень співали та якими обрядами супроводжувалося весілля.

Кому пощастило потрапити на відкриття виставки, змогли побачити на власні очі, як раніше вбирали молоду та прикрашали весільне дерево — гільце. Для цього фольклорні колективи «Роксоланія» та «Рожаниця» влаштували невелике театральне дійство.

Дотримуючись звичаїв, учасниці «Роксоланії» в ролі дружок посадили молоду у вишитій сорочці на стілець з подушкою й заспівали: «Будемо молодих женити». Так зазвичай починалося вбирання молодої — обряд, який, мабуть, в усі часи вважався найбільш трепетною частиною весілля, коли їй заплітали косу та одягали весільний вінок у знак прощання зі свободою та дівуванням. Не перериваючи співів, дівчата заплели косу, зав’язали фартух, одягли на шию нареченої намисто, перев’язали червоною стрічкою голову, а поверх — весільний вінок. Лише після цього молодий міг побачити свою майбутню дружину. Раніше це дійство могло тривати цілу ніч, але гостям свята показали тільки короткий фрагмент обряду.

— Частина звичаїв активно використовується й нині, коли молоді стають на весільний рушник, коли їх благословляють батьки перед шлюбом, використовують ікони, а також стилізують одяг під старовину, одягаючи вишиванки. Часто молодята звертаються до нашого музею за консультацією, як пошити автентичний одяг із певного регіону, як сплести вінок тощо, — розповіла завідувач відділу архівів Музею Івана Гончара Лідія Дубиківська-Кальненко. — Ніколи не переривався звичай випікати коровай, які б не були часи. Це надзвичайно символічно, бо коровай — це побажання родинного щастя, затишку, достатку, любові, миру. До сьогодні зберігся звичай краяти коровай і роздавати по шматку усім гостям, бо наші люди звикли ділитися щастям з іншими.

І хоча весільною випічкою гостей не пригощали, відчути, як пахне справжній, свіжоспечений коровай таки вдалося. Їх спеціально для виставки спекла етнограф зі Львова Олена Наливайко. За її словами, особливої рецептури у народі не було, але продукти мали бути якомога вишуканіше: свіжі яйця, власноруч змелене борошно, масло, збите у масниці, мед із власної пасіки й квасна опара (так називали заквашене у воді борошно, яке лишали бродити на цілий тиждень). Цього дотрималася і Ольга Наливайко, тільки мед замінила цукром, а квасну опару — дріжджами.

— Випікали короваї у четвер, і доручали цю важливу роботу жінці, яка досить заможна, щаслива в шлюбі та має дітей. По суті, з четверга починалося святкування весілля, коли плели вінок та пекли короваї. У цей же день могли запрошувати гостей на весілля. П’ятниця вважалася порожнім і витриманим днем, бо як-не-як піст. Уже в суботу починалося весілля і то мали гуляти до рання. Я була недавно на весіллі у Львові, то господиня скаржилася, що гості не співали. Та не було коли, бо о п’ятій розпочали, а о дванадцятій закінчили. Потім у понеділок та вівторок були закінчини, коли випивали з бочок останню горілку, зварену на меду, — додала Ольга Наливайко.

Ще один важливий обряд, відтворений на виставці, — плетіння гільця. Як показували учасники фольклорного колективу, дівчата прикрашали гілочку яблуні, груші, сосни чи вишні колосками пшениці, стрічками, квітками, іноді цукерками, щоб молодим жилось солодко. А хлопці в цей час грали музики, танцювали та співали.

— Вити гільце — це означало робити нове гніздо молодим, — розповіла учасниця «Рожаниці» Інна. — Тому до цього обряду ставилися дуже обережно та з великою повагою. Гільце символізувало молодість, красу, незайманість молодої й означало, що їй пора прощатися зі свободою та дівуванням. На самому весіллі гільце ставили на стіл молодим (у деяких регіонах встромляли його в коровай), що означало їхнє подальше щасливе життя, бо дерево — це символ життя. Також вірили, що воно має магічні властивості: відганяє зло і приносить молодим щастя. Хотілося, щоб ці весільні обряди отримали друге життя, тому вся надія на сучасних молодят...

 

НАШ ФОРМАТ

 

Адреса Музею:

Київ, вул. Івана Мазепи, 29.
Їхати: ст.м."Арсенальна", авт.№24, трол.№38 до кінцевої зупинки за Києво-Печерською лаврою.
Телефони для довідок:

(044) 362-44-62, т/ф: 280-52-10, 288-92-68;

е-mail: honchar_museum@ukr.net


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Просмотров: 1048 | Добавил: gaidamaky | Рейтинг: 5.0 |
Всего комментариев: 0
Форма входа
Календарь новостей
«  Вересень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Поиск по новостям
Друзья сайта
 


Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
 Погода в Україні
Статистика
Copyright MyCorp © 2006 Створити безкоштовний сайт на uCoz