Вівторок, 24.10.2017, 05:51
ЧОРНОМОРСЬКЕ ГАЙДАМАЦЬКЕ З`ЄДНАННЯ
Українець!
Оздоровлюйся!
Роби те, що любиш!
Тримайся за своїх!
Главная страница



| RSS
Меню сайта

Наш опрос
Начало » 2011 » Лютий » 23 » Вільне місто та загроза мракобісся, або як Одесу перетворюють на антиукраїнський центр «русского духа»
Вільне місто та загроза мракобісся, або як Одесу перетворюють на антиукраїнський центр «русского духа»
Люди, пильнуйте!
Ю. ФУЧИК

 

 


Коли 2008 року в Південній Пальмірі виникла партія «Родіна», на чолі якої став місцевий олігарх із неоднозначною репутацією Ігор Марков, передбачити подальший розвиток цієї політсили було складно. Вона здавалася безумовно локальною, цікавою лише в межах окремо взятого міста, цілком аналогічною російським рухам Криму. Вона бачилася черговим штучним політпроектом, партією, створеною для відтягування голосів у лівих політсил, традиційно сильних на півдні. Але після двох із половиною років можна стверджувати, що «Родіна» стала невипадковим явищем.
 
«ПОЛІГОН» ДЛЯ УКРАЇНОФОБІВ СТВОРЕНО
 
З листопада 2010 року партія «Родіна» нарешті стала правлячою. Це твердження, звісно, відносне, адже ні сам Марков, ні хто-небудь із його соратників не посіли значимих посад в Одесі. Вони лише провели досить значну фракцію до міськради. Але для нещодавно створеної, пропагуючої відверто крайні гасла, з більш ніж суперечливою репутацією політсили цей успіх означає багато. Мало того, кон’юнктура нинішнього моменту сприяє Ігорю Маркову — він виявився фактичним головним союзником нового одеського мера Олексія Костусєва, якого вже встигли звинуватити в безвільності й нездатності зрушити з місця тягар міських проблем. «Двома головними передвиборчими обіцянками нинішнього одеського мера Олексія Костусєва були гасла — «Даєш Одесі Статут та Генплан!». Однак і три місяці після обрання Костусєва мером «статутно-генплановий» віз стоїть на місці», — пише тижневик «Коментарі». Не для кого в Одесі не є секретом, і це підтвердили перші відставки та скандали в оточенні нового міського голови, що реальної влади й впливу Костусєв у морській столиці України не має. Він і в мери не надто поривався з «теплої» посади голови Антимонопольного комітету, але Партія регіонів сказала «треба» й розчистила йому шлях від усіх можливих суперників, аж до його власного сина Андрія Гончаренка. Від такої пропозиції неможливо було відмовитися. Проте за Костусєва одесити здебільшого голосували за відомим принципом «проти», прагнучи позбутися попереднього мера, а сама чистота результатів голосування досі викликає дуже великі сумніви. Ситуацію в місті Костусєв, який 16 років бував в Одесі лише наїздами, знає не дуже добре. Місцеві «розклади» для нього — новина, взаємини й тертя між основними політичним гравцями міста — таємниця, й думку про такі домовленості він може скласти лише зі слів тих, хто подає йому інформацію. Тому він просто змушений шукати собі союзників, щодо незалежних від «регіоналів», зокрема від впливу губернатора області Едуарда Матвейчука. У цій ситуації його опора на Ігоря Маркова, гроші, люди й ЗМІ якого дуже допомогли в поваленні попередньої влади в місті, виглядає більш ніж логічною. У самого глави партії «Родина» напевне є політичні види на парламентські вибори 2012 року. Справа, як завжди, за фінансуванням. Чи знайдуться спонсори, готові вкласти в подібний специфічний проект кошти? Можуть знайтися. Причому як із подачі влади, так і через бажання створити опозиційний їй центр тяжіння з невдоволених ПР, але при цьому проросійських сил півдня України.
 
«ЗРУЧНИЙ» ПОЛІТПРОЕКТ
 
Чому партія «Родіна» та її лідер бачаться настільки зручними для створення широкоформатного ідеологічного проекту під умовним маркером «крайні русофіли-федералісти»? Перш за все тому, що партія вже має деяку популярність у межах півдня країни. Її одеське походження в нинішній ситуації може бути лише на користь. За час існування незалежної України Південна Пальміра так і не висунула свого клану, тим паче такого, що має власне ідеологічне обличчя. Групи впливу в місті «заточені» й до сьогодні, в більшості своїй на місцевих олігархів і на декілька персон із всеукраїнською популярністю (наприклад, Сергія Ківалова), але з недостатньою «критичною масою» для формування окремого клану зі спільними інтересами. Проте зараз часи змінилися, й на цьому тлі «Родіна» стає одним із потенційно активних гравців на південноукраїнському політичному полі, маючи при цьому статус всеукраїнської партії. Тепер вона має можливість регулярно піарити себе та свої ідеї в ЗМІ — добре, що одіозний за поданням матеріалу телеканал АТВ, що вже фактично став одним із головних рупорів свого інтересу в Одесі, належить Маркову. Друга причина можливого успіху політпроекту на основі «Родіни» — агресивність і радикальність ідеологічних постулатів і гасел партії. Марков і його прибічники активно висловлюються на тему федералізації України, вимагають державного статусу російської мови, постулюють ідею про єдиний слов’янський народ, постійно декларують непереборну відмінність менталітетів «двох Україн», заявляють про даремність і ворожість західних цінностей для російсько-слов’янсько-радянського світу й так далі. По суті, вони говорять те саме, що й Тягнибок із товаришами, лише з іншим знаком. У риториці обох політиків спостерігається майже повна тотожність — обидва сходяться на ідеях про кардинальні відмінності українського Заходу й Сходу, про ключову роль центральноукраїнського електорату в подальшій долі України, про необхідність максимально радикальними акціями відстоювати свої ідеї й правоту. При цьому і Тягнибок, і Марков мають істотну вождистську харизму. Мало того, Ігор Марков в очах його прибічників має істотну перевагу — за Ющенка його переслідували з боку СБУ, його партію знімали з реєстрації, а сам він деякий час перебував у вимушеній еміграції на території Росії. Імідж «страждальника за ідею» — саме те, що треба такому політику, й чого так бракує тому ж таки Тягнибоку, якого всюди вже звинувачують у співпраці з владою, що «ліпить» із нього «спаринг-партнера» Януковича на виборах 2015 року. Третя причина ймовірної майбутньої популярності нового політпроекту — фактична відсутність серйозних конкурентів. На Донбасі інших політсил русофільського спрямування, альтернативних ПР, ніколи особливо й не було (рух за Донецько-Криворізьку республіку серйозно розглядати не можна). У Криму, навпаки, спостерігалося «затоварювання» на ринку «російських партій», проте перед останніми місцевими виборами всіх їх «зачистили під одну гребінку», й нині ці партії перебувають у «напівкоматозному» стані, чекаючи милостей від влади: чи то їм прихильно дадуть якось «ожити» під вибори 2012 року, чи то остаточно маргіналізують. Ліві політсили також практично дискредитовані або виведені на узбіччя політикуму: комуністи остаточно втратили обличчя, ПСПУ перебуває в маргінальному стані й повсюдно витиснена з органів влади Партією регіонів, інші «червоні» й «рожеві» взагалі не мають на південному сході якоїсь значимої підтримки. Тобто створюється нібито спеціальна ситуація для того, щоб на світ Божий з’явився якийсь крайній «слов’яно-федералістський» проект. І «Родіна» як готова структура з відповідними іміджем, що довела свою агресивність, може бути цілком реальною основою такого проекту. Нарешті, Марков на відміну від Тягнибока, Вітренко або якого-небудь іще «чистого політика « (у яких якщо і є бізнес-доходи, то вони ніяк не афішуються), в першу чергу, все ж таки — бізнесмен. Він власник будівельного бізнесу, з недавніх пір — монополіст на ринку вивезення та утилізації сміття в мільйонній Одесі. Тому, близькість до влади лише додає йому можливостей, як і його політичній структурі. Звичайно, бізнес-складова в діяльності Маркова може бути інтерпретована і на шкоду йому. Коріння бізнесу лідера «Родіни» — у відважних 1990-х. Звісно, зараз він має (і в силі) право оспорювати в усі можливі способи неприємні твердження про своє минуле. Але й без цих чуток для опонентів Марков його бізнесове минуле та сьогодення — однозначний негатив, тоді як для прибічників — доказ класичної історії про бідного хлопця з околиці, що пробився «нагору».
 
У ПЕРЕДЧУТТІ ВЕЛИКОГО ВИБУХУ
 
Чи свідомо влада розчищає електоральне поле південного сходу для виведення на нього нового радикального політпроекту? Можливо, наразі конкретних планів у Банкової з цього приводу немає. Але вибори до парламенту на осінь 2012 року вже призначені, а рейтинг Партії регіонів у «синьо-білому поясі» неухильно падає. Для величезної частини жителів сходу й півдня України Партія регіонів вже припинила бути виразником їхніх інтересів. Але в яку сторони вони підуть? Уже зрозуміло, що в базових для влади регіонах електорат або проголосує «ногами», або спробує знайти альтернативи ПР у традиційному сегменті лівих або «російських патріотів» (дехто, як Вітренко, намагаються обидва ці тренди об’єднати). Податковий кодекс, безперервне підвищення тарифів, повернення дефіциту продуктів, пенсійна реформа, закриття шкіл, відверта хамська поведінка нового начальства, що прикривається партквитком ПР, — усе це вже не врівноважується показовими гуманітарними акціями на кшталт «двічі позбавлення» Степана Бандери звання Героя України, факту харківських угод, регулярних поцілунків із Патріархом Кирилом і навіть діяльності Табачника. До того ж, теми російської мови та федералізації країни, як головних невиконаних обіцянок Партії регіонів, продовжують активно експлуатуватися її конкурентами на кшталт ПСПУ і «Родіни». Вони звинувачують «регіоналів» у пристосуванстві, лавіруванні, роботі «на дві України», відході від відстоювання інтересів виключно російськомовного та «російськоцентричного» електорату. І для приведення цих протестних настроїв у контрольоване русло, для обслуговування електоральних запитів цих розчарованих у ПР «совкових» виборців створення або розкручування партії в стилі «русского мира» бачиться найлогічнішим кроком. З погляду влади, а також політичної сегментації українського суспільства, така партія урівноважить «Свободу» Олега Тягнибока. Найімовірніше, влада вважає, що таким чином протестні настрої в своїй електоральній вотчині можна каналізувати й стримати.
 
Але чи не почне в такому разі сама партія «крайніх» вимагати для себе реальних преференцій, особливо в разі проходження до парламенту?
 
Чим узагалі може завершитися подібний проект, особливо зважаючи на те, що до Верховної Ради фактично зі стовідсотковою ймовірністю потрапить і «Свобода»?
 
Чи не настане момент розколу України тоді, коли дві ідеологічно ворожі сили раптом досягнуть зворушливої єдності в поглядах на ліквідацію унітарного устрою України зважаючи на «непримиренні протиріччя» між «українським проектом» і «радянською спадщиною», між європейським вектором і «русским миром», між двома менталітетами, що існують в одній державі?


«Крайні» вже наступають на уявну стабільність. Ситуація лише загострюється, й влада сама — через дурість чи в захваті від своєї всемогутності — сприяє цьому своєю жорсткою й цинічною політикою, своїм настроєм на те, що вона правитиме вічно. Епоха маніпуляції електоральними настроями українців триває, але тепер уже в максимально небезпечній формі: до влади рухаються сили, що можуть кумулятивно розвалити країну. Звісно, є люди, які бачать саме в такому закінченні новітньої історії України єдиний вихід із українського цивілізаційного розколу. Але цей шлях веде до дуже великих загроз, аж до громадянської війни. Мирне розділення навряд чи вийде. Адже країну тоді «різатимуть по живому». І в подібному фатальному катаклізмі будуть винні виключно політики, котрі працювали на загострення ситуації замість її згладжування та підвищення рівня життя населення. Більше ніж неприємно, що саме Одесу, яка традиційно вважається «вільним містом», можуть зробити колискою одного з найнебезпечніших політпроектів сьогоднішнього дня. Хоча, можливо, для цих цілей оберуть іншу структуру або створять подібну партію з нуля. У будь-якому разі, процес детонації запущено. «Вибух» може статися вже дуже скоро — 2012-го, але, швидше за все, це буде серія громадсько-політичних вибухів, які стрясатимуть Україну аж до 2020 року. Ми дуже близько підходимо до межі, за якою знаходиться точка неповернення.
 
ПОРТРЕТ «КУМИРА».
 
З ОФІЦІЙНОЇ ХРОНІКИ
Ігор Олегович Марков — голова Всеукраїнської партії «Родіна». Засновник компанії «Слов’янський альянс» та підприємства «Союз». Депутат Одеської міської ради. Народився 18 січня 1973 року в сім’ї одеського інженера. У 1990-му закінчив школу № 29 в Одесі. Вищу освіту здобув у Одеському інституті інженерів морського флоту та Одеському державному економічному університеті (за спеціальностями «Економіка підприємств» і «Банківська справа»). 1991 року його обрано головою наглядової ради підприємства «Геліос». Із лютого по серпень 1998 року обіймав посаду директора компанії «Геліос Ойл», що спеціалізувалася на нафтовому бізнесі. У 1998-му став президентом інвестиційної компанії «Група Геліос», що займалася просуванням та фінансуванням проектів, пов’язаних з будівництвом житлових і комерційних об’єктів. Із 2002-го по 2009 рік очолював групу компаній «Слов’янський альянс» (будівництво і проектування житла). Політичну діяльність починав у складі партії «Трудова Україна». Із 1998 року обирався депутатом Одеської міської ради III, IV, V і VI скликань. Працював у складі постійних комісій міськради з питань законності й правопорядку та з планування, бюджету й фінансів. Створив у міськраді депутатську групу «Родіна». 20 серпня 2008 року обраний керівником політичної партії «Родіна». Співзасновник і керівник громадських організацій «Патриоты Отчизны» і «Русский клуб» (почесним президентом «Русского клуба» став Михайло Пореченков, перший секретар Спілки кінематографістів Росії). 2008 року супроводжував до Риги мощі святого апостола Андрія Первозванного, за що отримав вдячність архіпастиря Кафедрального собору Різдва Христового. 2009-го його обирали делегатом Помісного Собору Російської православної церкви. У січні 2009 року Собор обрав нового патріарха Московського і всієї Русі Кирила. Ігор Марков як титар або, говорячи світською мовою, меценат будівництва храму Святителя Спірідона, був єдиним із мирян Одеси, хто удостоївся честі голосувати за нового главу Православної церкви. Автор ідеї й ініціатор громадянських акцій «Я говорю по-русски» і «Одесская Георгиевская лента». Ініціатор заборони Одеською міською радою розміщення гральних автоматів на вулицях міста. Виступив із пропозицією проведення акції зі збору та доставки гуманітарної допомоги жителям Південної Осетії. Нагороджений трьома орденами: орденом Святого Рівноапостольного Великого Князя Володимира II ступеня, орденом Української Православної Церкви Різдва Христового II ступеня й орденом Святого Священномученика Іоанна, який вручав Ризький архієпископ. Партія «Родіна», згідно з її офіційним позиціонуванням, «захищає інтереси російськомовного населення України, виступає за надання російській мові статусу другої державної». Крім того, партія виступає за федеральний устрій України. ДО РЕЧI Історико-топонімічна комісія Одеської міськради, очолювана в.о. заступника голови Світланою Фабрикант («Сильна Україна»), прийняла ухвалу про перейменування вулиці Івана і Юрія Лип у мікрорайоні Ближні Млини на вулицю Федора Пишеніна, повідомляє УНІАН. Члени оновленої комісії, яку затвердив міський голова-«регіонал» Олексій Костусєв, мотивували таку ухвалу тим, що від групи городян надійшло «звернення про повернення вулиці Івана і Юрія Лип колишньої назви — вулиця Радянська». Проте, як повідомили в Управлінні інформації міськради, комісія вирішила не відновлювати вулицю Радянську, а присвоїти їй, керуючись принципом історизму, ім’я Пишеніна, виходячи з того, що в ХІХ сторіччі тут розташовувалися три млини цього одеського міщанина. Нагадаємо, Одеська міськрада увічнила в назві вулиці імена одеситів Івана та Юрія Лип за їхні видатні заслуги перед країною: Іван Липа був відомим українським державником, міністром Української Народної Республіки і створив разом із сином Юрієм, відомим у Одесі лікарем і поетом, поліклініку для незаможних, що досі діє на північній околиці міста. Окрім того, комісія ініціювала перейменування вулиці Затишної на Уютну, а вулиці Скісної — на Косвенну. Повідомляючи про цю ініціативу, газета «Вільна Одеса» розцінила цю ухвалу «як початок повзучої насильницької русифікації Одеси і спробу небагатьох проросійськи налаштованих ділків одеської влади, яка волею випадку опинилася біля керма, витравити з Одеси її українське коріння».
 
ДУМКИ ЕКСПЕРТIВ
 
«ЗАМІСТЬ ВИРІШЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ, ЕКОНОМІЧНИХ ПИТАНЬ
— РОЗПАЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОТИСТОЯННЯ»

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор, заступник директора Інституту історії України НАН України: — Я зустрічаюся зі своїми колегами, молодими людьми, які працюють, навчаються в Одесі. Дійсно, їм стало важко працювати, навчатися, тому що в місті кампанія українофобії. Я не думаю, що саме Одеса вибрана центром антиукраїнських настроїв (задіяно весь Південь і Схід), просто вона виділяється в цьому плані. Одеса завжди була центром так званої Новоросії, тобто краю, який освоювався з кін. XVII — поч. XVIII ст. і росіянами, і українцями, багато було арнаутів (албанців), євреїв, болгар, греків... В Одесі російська культура розвивалася набагато серйозніше, ніж українська, тому що цьому сприяли з центру. Навіть сьогодні там є осередки, які створюються в Москві. Крім того, всім відомо, що зараз в Одесу прийшов мер, який хоче вислужитися перед своїми київськими начальниками. Незважаючи на те, що в Одесі є багато проблем — хоча б комунальних, які треба вирішувати, він надто ревно взявся саме за цю справу. На жаль, міським головою розпалюється протистояння між українцями і росіянами, між українцями і російськомовними українцями. Тобто підігрівається розкол по національній лінії. І це робиться навмисно. Замість вирішення соціальних, економічних проблем створюється штучне протистояння за національною ознакою. Я не думаю, що це матиме тривалий ефект, але поки ситуація саме така.
 
«Я БОЮСЯ, ЩО ОДЕСУ ОБРАНО ДЛЯ ПОЛІТИЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ»

Володимир ПАНЧЕНКО, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»: — Одеса завжди була самодостатньою. Вона дуже дорожить своїми традиціями, культурою, історією, суто одеським шармом. На відміну того ж Донбасу, який достатньо аморфний. Якраз з цієї точки зору політиканська публіка і хоче використати Одесу. На її майданчику, де люди почувають себе самодостатньо, вони хочуть вибудувати якийсь свій проект, що зрештою може призвести до федералізації або чогось іншого. У мене таке відчуття, що є сили в Україні та за її межами, які дотримуються політичного плану розсипання України на фрагменти. Якраз Одеса й може бути своєрідним полігоном з урахуванням тієї традиції, про яку я вже казав. Тим більше, там до влади прийшов товариш Костусєв, якого я запам’ятав не тільки як голову Антимонопольного комітету, а й одного з тих, хто висував свою політичну рекламу з формулою «С нами Россия и Бог». Зараз, наскільки мені відомо, він відмінив українську мову в офіційному діловодстві. Таким чином, ми бачимо, що знову працює ідея «Русского мира». Я боюсь, що Одеса обрана для якогось політичного експерименту. Щоправда, Одеса мені завжди подобалася своєю толерантністю. Внаслідок своєї історії вона ніколи не була схильна до радикалізму. Можливо, саме тому цей експеримент не буде успішним. Інша річ, що в місті існують певні організації, які спрямовуються, «підгодовуються» ззовні для того, щоб радикалізувати суспільство. Всі ми пам’ятаємо, коли кілька років тому один із емісарів дипломатичного корпусу покінчив із собою, тому що там були замішані великі гроші, які він привозив для фінансування неурядових організацій політичного спрямування.
 
«ОДЕСА — ПОЛІГОН ДЛЯ УКРАЇНОФОБІВ»

Михайло ГОЛУБЄВ, шаховий гросмейстер, журналіст, Одеса: — Захоплення влади в Одесі Партією регіонів відбулося, в тому числі, завдяки політичній силі «Родіна». Її голова, вже відомий Ігор Марков, який володіє місцевим каналом АТВ, під час виборів підтримав кандидатуру Костусєва. Саме цей телеканал, на якому працює, за їхнім власним визнанням, 150 осіб, щодня поливав брудом нинішнього мера Гурвиця. Партію «Родіна» і канал АТВ було використано і поки що використовують як союзників Партії регіонів. Тому що навіть із урахуванням потужного адмінресурсу, пропагандистського по суті приїзду прем’єр-міністра Азарова, контролю над виборчими комісіями усунути від влади доволі популярного в місті мера було вкрай складно. Напевно, в такій ситуації в ПР вирішили, що всі методи хороші. З іншого боку, Одеса — не те місто, де легко й просто наводити власні порядки. Тут своя специфіка. Тому, незважаючи на те, що Партія регіонів контролює міськраду, проблеми між ПР і «Родіной» поступово оголяються. Річ у тім, що в самій ПР помітні різні групи впливу. Скажімо, не секрет, що існує протистояння між губернатором Матвійчуком та мером Костусєвим. Останній близький до партії «Родіна». Є й інші сильні групи. Проте союзники ПР не в тому становищі, щоб висувати умови. До того ж ПР і «Родіна» — це аж ніяк не однакові політичні сили. Все-таки ПР — українська партія. Вони «безкоштовно» Україну не віддадуть. А от «Родіна» — може віддати Росії з великою радістю. У цьому й полягає різниця. Звісно ж, Одеса є полігоном для українофобів. Чому? Це велике, важливе й здебільшого російськомовне місто. Недаремно путінський політолог Михайло Леонтьєв постійно приїздить до Одеси — в гості до партії «Родіна», виступає на каналі АТВ. Очевидним є бажання пропутінських сил Росії провадити політику «Русского мира». Взагалі ще 2004 року при вході в головний православний храм міста на Соборній площі, безпосередньо на вхідних дверях було прикріплено портрет Януковича. Ну зауважимо, звичайно, що Росія — це не лише «путіни», там є й «нємцови», які, на жаль, перебувають нині в глибокій опозиції. Настрої Костусєва, який на певному етапі своєї кар’єри йшов на вибори з гаслом «З нами Бог і Росія», — відомі. Тому діяльність «Родіни» не викликає у Костусєва відторгнення або неприйняття. Цілком зрозуміла її ідейна основа. За великим рахунком, між силами, які тепер при владі у Придністров’ї, й одеською «Родіной» немає ідеологічної різниці. Просто у партії «Родіна», на щастя, немає поки що своїх збройних сил. Але в цілому я не став би драматизувати ситуацію. Так, «Родіне» в Одесі надали багато волі, але командувати їй у місті не дадуть. Це екстремістська сила, українофобська в усіх сенсах. Звісно, хотілося б, щоб вона не відігравала взагалі ніякої ролі, але поки що реальність така. Іван КАПСАМУН, «День»

«У ПРЕЗИДЕНТА Є ДВА «ПОЛЮСИ» ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ: ПЕРШИЙ — ДМИТРО ТАБАЧНИК, ДРУГИЙ — ГАННА ГЕРМАН»

Володимир ФЕСЕНКО, політолог, голова правління Центру політичного аналізу «Пента»: — Президент зараз шукає оптимальний формат гуманітарної політики, в якій склалася парадоксальна ситуація. У Президента є два «полюси» цієї політики: перший — Дмитро Табачник, другий — Ганна Герман. Між цими «полюсами» є коливання — вони впливають і на позицію самого Президента, який чекає оптимального варіанту, який би задовольняв і його виборців, і не дратував би Росію. Янукович шукає такого змісту гуманітарної політики, який би не створював проблем, не провокував конфлікти між Заходом і Сходом України, різними етнокультурними традиціями. Крім того, сам Президент, як і його оточення, розуміє, що потрібне збереження певної державницької традиції. Попри відмови від трактування Голодомору як геноциду, що відповідало позиції Януковича, вшанування Голодомору зберігається, недавно пройшов і День пам’яті героїв Крут. Таке збереження державницької традиції — один із інструментів володіння державною владою. Неправильно критикувати все, що робить Президент. Є багато рішень, прийнятих урядом, які відповідають інтересам країни. Опозиція може висловлювати свою думку, але якщо якийсь закон відповідає інтересам країни і демократії, його потрібно підтримувати. Найбільш показовий приклад — історія законопроекту «Про доступ до публічної інформації». Спочатку опозиція не хотіла голосувати — після сутичок у парламенті. Однак ішлося про дуже важливий законопроект, і під тиском журналістів опозиційні фракції врешті-решт проголосували за цей законопроект. Можна гадати, що це було: тактичний прийом з боку Президента чи бажання сподобатися Заходу... Якщо це треба для країни, то такі дії потрібно підтримувати, навіть якщо вони йдуть від влади. Те саме стосується і реформ. Я пропонував опозиції підходити до них більш виважено та змістовно: якщо ви не згодні з якимись реформаторськими ідеями Януковича, треба не просто це критикувати, а пропонувати альтернативу. Далі потрібно підштовхувати владу до того, аби вона прислухалася до альтернативної думки. Як засвідчує історія із Податковим кодексом, якщо б тоді прислухалися до альтернативних пропозицій та зауважень, не виникло б конфлікту. Мовне питання у нас завжди є занадто заполітизованим. Як правило, тут проявляються крайнощі. Треба шукати м’яку, виважену форму розв’язання мовного питання на регіональному рівні. Потрібен підхід, який полягає у наступному: навіть у діючому законі про мови передбачена можливість надання офіційного статусу російській мові, або іншим мовам регіональних меншин у місцях компактного проживання їхніх носіїв. Ми про це забули, але така норма у законі є. Інша річ, наскільки вона відповідає положенням Конституції. Думаю, що йти на офіційний статус російської, румунської в окремих регіонах можна лише на умовах жорсткого та послідовного виконання законодавства про державний статус української мови. Тобто, якщо ти державний чиновник, то обов’язково маєш знати українську — державну мову. Тому той випадок із міліціонером показує: якщо ти публічно зневажливо ставишся до державної мови — ти не маєш права працювати на державу. Хочеш іти на державну службу? Доведи, що знаєш українську. В той же час можна дозволити в Одесі, Луганську чи Харкові російську як офіційну мову діловодства, але не замість української, а паралельно і за кошти місцевого бюджету.
 
Ігор САМОКИШ, «День»
Просмотров: 629 | Добавил: gaidamaky | Рейтинг: 5.0 |
Всего комментариев: 1
1  
"Обидва сходяться на ідеях про кардинальні відмінності українського Заходу й Сходу". Цікаво де автор це вичитав стосовно ВО "Свобода"?

Форма входа
Календарь новостей
«  Лютий 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28
Поиск по новостям
Друзья сайта
 


Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
 Погода в Україні
Статистика
Copyright MyCorp © 2006 Створити безкоштовний сайт на uCoz