До цих 10 тисяч додають ще 4 тисячі українського морського і сухопутного спецназу – вони, власне, і повинні зустріти перший удар в Криму.

З цих чотирьох тисяч одними з перших у бій вступлять кількасот бійців окремого батальйону морської піхоти, який базується у Феодосії. Я поїхав туди, щоб побачити на власні очі цих лютих бандерівців.

Бетонкою повз КПП у частину заїздить старенький, але доглянутий "москвич" блакитного кольору. Усі машини у морпіхів скромні – це іномарки, яким за 20 років, "лади" або спадщина радянського автопрому.

О шостій, коли ще темно, матроси шикуються на плацу. Спершу бігають – не менше трьох кілометрів. Коли пробігають повз штаб, радують офіцерів кричалками, які придумані ще в морській піхоті СРСР:
"Словно пуля пролетает, пробегает волчья стая...".

При цьому у батальйоні знають і поважають іншу спадщину – йдеться про 1-й та 2-й гуцульські полки, які входили до кладу бригади морської піхоти УНР.

Туди брали фізично витривалих уродженців Карпат – з числа тих, що сплавляли ліс Прутом і Черемошем.

Зараз ліс уже давно не сплавляють річками, але я цікавлюся: чи правда, що служити в Крим беруть виключно хлопців із Західної України? Мовляв, бачив про це по російському ТБ.

Посміхнувшись, майор Юрій Єрьоменко – мій гід по частині – розповідає, що останні роки строковиків набирають з шести областей. Це Львівська, Івано-Франківська, Волинська, Луганська, Донецька області та Крим.

 

 

 

 

 

 

 

Два роки тому створили роту на честь гуцульських морських піхотинців: близько 70 чоловік набрали з Прикарпаття. Експеримент сподобався як в частині, так і в області, де до служби в армії традиційно ставляться з повагою – вже є попередня домовленість, що подібна рота (одна з трьох, на які ділиться батальйон) буде набрана і в цьому році.

Я цікавлюсь у офіцера-інструктора, капітана із помітно збільшеними кісточками на кулаках (сто відсотків, боксер або рукопашник), чи припускає він можливість конфлікту з Росією.

"Не вірю, що вони будуть з нами воювати, – каже капітан. – Ми знаємо один одного, тренуємося на одних полігонах, вони нам навіть методичну літературу дають. З досвіду в Чечні, наприклад". Взагалі ж на такі теми тут не дуже люблять говорити.

Після перевдягання матроси виходять на плац перед приміщенням штабу. Сержанти ретельно, з усіх боків, обдивляються у бійців черевики. Потім марширують до їдальні.


З харчуванням за останні роки стало набагато краще. Це один із небагатьох прикладів вдалих реформ у армії. Усім процесом готування їжі – завезенням продуктів, прибиранням їдальні тощо – займаються працівники місцевої приватної фірми, яка виграла тендер. Денний бюджет на матроса – 36 гривень. По дев'ять на сніданок та вечерю, і 18 на обід з трьох блюд.

Якість їжі цілком пристойна, страви різноманітні. Дають і печінку, котлети, і навіть м'ясо.

У приміщенні, де живуть морпіхів, парко. "Казарма як казарма, тут навіть запах не дуже сильний", – каже супроводжуючий офіцер. Навколо ідеально заправлені матроські ліжка, стелажі з касками та протигазами, у сусідній збройовій кімнаті автомати.


Коли до приміщення входить офіцер, черговий командує "шикуйсь!". Команди віддають українською, але говорять між собою і матроси і офіцери як вийде – переважно суржиком або кримським варіантом російської.

На стінах багато фотографій з навчань в Україні та за кордоном: тут бійці висаджуються на БТРах з десантного корабля "Костянтин Ольшанський" (названого, до речі, не на честь бандерівця, а на честь радянського десантника, який загинув під час визволення Миколаєва), а там – беруть участь у "бою в місті", яке збудоване на території військової бази у Данії.

 

Всі офіцери, що побували на подібних навчаннях за кордоном, переконані у їхній користі. Принаймні можна відчути різницю між нашою технікою з 60-80 років минулого сторіччя, і сучасною зброєю та обладнанням у країнах-членах НАТО.

Єдине, у чому наші солдати можуть дати сто очків вперед, це витривалість і фізичні дані – каже мій співбесідник. Не в останню чергу через те, що феодосійські морпіхи бордюри не фарбують. Окрім вранішньої зарядки, щодня заняття з рукопашки.

Матроси розказують, що часто виїздять на полігон, на бойові стрільби із кулеметів, автоматів та гранатометів. Їм вочевидь подобається таке життя.

Можна припустити, що найбільш щасливі люди у частині – це матроси-строковики. Натомість ситуація з контрактниками – далеко не така райдужна. Їхня зарплата – 1000-1500 гривень, і вони є найбільшими жертвами недореформованої армії.

Без контрактника вже неможливо обійтись, але коштів, щоб забезпечити їм нормальне життя та службу, вочевидь недостатньо.

Більшість проблем у різних військових частинах виникають, якщо підготовка ведеться лише на теоретичному рівні – через нестачу коштів і палива, кажуть тутешні офіцери. Мовляв, коли не вистачає можливостей для належної бойової підготовки, погіршується дисципліна, а за цим і все інше.

Тут позитивно сприйняли практику публічних наказів про покарання, яку запровадив Гриценко, до речі.
Болюче місце морпіхів – проблеми з уніформою. Камуфляж матроса достатньо два-три рази випрати, і він починає розлазитися на шматки.

Нестача сучасного обладнання – ще одна постійна біль. У випадку батальйону морпіхів – це десантно-висадочні засоби. Через їх відсутність штурмова рота, що входить у склад батальйону, не може, наприклад, десантуватися із вертольотів, які зависають низько над землею.

"Більше проблем я не бачу, все інше – вирішимо" – каже підполковник з якимось упертим оптимізмом.
Слухаючи комбата, я згадую про події 2006 року, коли завдяки активістам КПУ та ПСПУ морські піхотинці залишилися без сучасного, модернізованого полігону.

Військові навчання "Сі Бриз-2006" були зірвані, а розвантажити воєнно-транспортний корабель "Advantage”, який доставив в Україну транспорт, стрілецьку зброю, будівельні матеріали і спецтехніку для удосконалення тренувальної бази Старокримського полігону ВМСУ, не вдалося.

Все це мало залишитися в Україні, але корабель відчалив зі своїм вантажем назад. "Чорні берети" морпіхів програли "в'язаним беретам" прихильниць Наталії Вітренко. Міліція, яка мала навести порядок у цій ситуації, самоусунулася (міністром тоді був Юрій Луценко).

До останнього часу морпіхам гріх було жалітися на бойову підготовку: вони проводили на полігонах від 180 до 220 днів на рік. У цьому ж році ситуацію вдалося врятувати лише завдяки тактичним навчанням, які відбулися на початку жовтня в Донузлаві.

Без сумніву, батальйон, у якому я"прослужив" 5 днів – боєздатний. Проте наївно було б вважати, що за однією елітною частиною можна робити висновки щодо всієї армії.

Ех, хоч ви і в тільняшках, хлопці, але занадто вас мало. З такою довжиною морських кордонів Україні потрібна щонайменш бригада морпіхів. А це приблизно п'ять таких батальйонів, як зараз.

"За умов достатнього фінансування, бригаду можна створити за півроку", – переконаний підполковник Андрій Андрєй.
Натомість ще рік-два того мізеру, який визначений в поточному державному бюджеті на армію, і про неї можна буде забути. Цікаво, наскільки швидко новий президент і його коаліція (чи скоріше новий прем'єр) зрозуміють, що їхня справжність буде залежати від існування боєздатних збройних сил?

Цікавлюся у підполковника, чи знає він про те, що Росія останнім часом підсилює свої військові підрозділи на південному напрямку. На базі 810-го полку російської морської піхоти, що базується у Севастополі, і двох батальйонів із міста Темрюк, створюється бригада.

Чорноморський флот з вересня знаходиться під оперативним керуванням Північно-Кавказського військового округу (мають досвід військових дій у Грузії), по російським ЗМІ йде антиукраїнська пропаганда.

Розказую, що декілька опитаних мною офіцерів частини не вірять у саму можливість такого розвитку подій…