П`ятниця, 22.11.2024, 14:39
ЧОРНОМОРСЬКЕ ГАЙДАМАЦЬКЕ З`ЄДНАННЯГлавная страница

Регистрация

Вход
Приветствую Вас Засланий козачок | RSS
Меню сайта

Категории каталога
Мои статьи [5]
статті інших авторів [50]
«Динаміт» у дії... [2]
Статті, виконані за мотивами телевізійних передач «Динаміт».
Наш опрос
Начало » Статьи » статті інших авторів

Одеса-2007: за межею божевілля?
На його місці, за рішенням міськради, буде відновлений монумент Єкатерині ІІ, який офіційно вважається пам'ятником "засновникам міста".

Історія, прямо кажучи, за межею божевілля. Про імператрицю Єкатерину ІІ та її "подвиги" у ліквідації української автономії у XVIII столітті, закріпаченні українських селян та створенні "межі осілості" для євреїв, переповідати не випадає.

Речі загальновідомі. І не тільки "українським буржуазним націоналістам", а й росіянам.

Принаймні, нормальним, як граф Толстой, котрий писав у своїй сатиричній "Історії держави Російської":

"Madame, при вас на диво
Порядок расцветет, —
Писали ей учтиво
Вольтер и Дидерот, —

Лишь надобно народу,
Которому вы мать,
Скорее дать свободу,
Скорей свободу дать".

"Messieurs, — им возразила
Она, — vous me comblez", —
И тотчас прикрепила
Украинцев к земле".

Але вдумайтесь: рота внутрішніх військ України (тих самих, котрі наче підпорядкував собі президент Ющенко) забезпечує розчищення місця для спорудження монументу царственій дамі, котра свого часу знищила українські війська і перетворила пращурів нинішніх вояків на рабів, котрих можна було продати, пропити й забити на смерть.

Чи десь в Африці вдячне місцеве населення споруджує пам'ятники рабовласникам і работоргівцям минулого? Ні, африканці – люди розумні. На відміну від більшості городян і депутатів Одеси.

Маю сміливість упевнено це стверджувати, бо йдеться зовсім не про "боротьбу з тоталітарною символікою", як дехто твердить, і не про "відновлення історичної істини", а про зовсім інше.

Та божевілля ситуації не лише в цьому. Дуже сумніваюсь, що навіть ті, хто стояв в охороні пам'ятника потьомкінцям - а це були представники націонал-демократів, козацьких організацій та "Народної самооборони", знали, пам'ятник кому вони намагаються захистити.

Вони просто боролися "проти", конкретно – проти пам'ятника Єкатерині. І тому програли. Якби вони боролися "за", то, може, і одержали б перемогу. А тут було за що боротися.

Справа в тому, що повстання 1905 року на панцернику "Потьомкін" не мало нічого спільного з більшовизмом. І більшовики дуже добре це знали – адже 1923 року на виконання директиви Леніна, яка з'явилася за рік до цього, панцерник "Потьомкін" був розібраний на металобрухт.

І тільки за два роки, коли почав творитися міф "соціалістичної революції", ЦК ВКП(б) про повсталий корабель згадав і вписав до "вірної історії". Насправді ж ішлося про повстання українських моряків проти російського самодержавства.

Навіть у сучасних підручниках не пишеться, що початок повстання 14 за старим, а 27 червня 1905 року за новим стилем, бере відлік із фрази, вимовленої уродженцем Житомира артилерійський унтер-офіцером Григорієм Вакуленчуком українською мовою: "Та доки ж ми будемо рабами!"

І матроси-українці, котрі на тодішньому Чорноморському флоті імперії становили абсолютну більшість, перестали бути рабами "царя і отєчєства". А за ними пішли й інші "нижні чини" – росіяни, татари, білоруси, латиші...

А коли Вакуленчук був убитий, керівником повстання став "мінний машиніст" Панас Матюшенко. "Нижні чини" – матроси та унтер-офіцери, до яких добровільно приєднався один офіцер Олександр Коваленко (кілька офіцерів погодилися підтримати повсталих, так би мовити, добровільно-примусово) – взяли в свої руки корабель і на певний час перетворили його на територію, вільну від російського самодержавства.

А хто ж були Матюшенко і Коваленко?

Другий – одним із активних членів створеної 1900 року Революційної української партії, палким прихильником незалежності України, котрий він разом із іншими членами РУП агітацію на флоті; перший був другом знаного письменника і вченого Гната Хоткевича і, як тоді говорили, "щирим українцем".

В курсі історії КПСС нам розповідали, як дбав про повсталих Ленін з Женеви, як він звідтіля намагався керувати "Потьомкіним", як високо він оцінив Матюшенка, з яким мав ряд зустрічей у Швейцарії в 1906-07 роках і так далі, але ніхто не говорив, як низько оцінив Леніна та більшовиків Панас Матюшенко.

Загалом за своєю суттю це було, за висловом письменника і політика Івана Багряного, "повстання української стихії".

І впадає в око, що матроси, привівши панцерник до Одеси, навіть не захотіли говорити з посланцем емігрантського політика Ульянова-Леніна: хто такий цей Ленін і що він знає про біди і потреби народу?

Так само, як не захотіли говорити вони і з представниками місцевих більшовиків...

До речі: Ленін вимагав від матросів "Потьомкіна" бомбардувати місто, висадити десант, зав'язати бої. Матроси не захотіли його слухати і порятували місто.

Вдячні одесити вирішили пам'ятник цим матросам з центру міста перемістити. Чи варто щось коментувати?

Не меншим божевіллям виглядає і пам'ятник "засновникам міста". Усюди в світі намагаються якомога далі у глибину віків відсунути дату заснування того чи іншого міста. І не має значення, що це місто мало інший етнічний склад населення і звалося по-іншому.

Скажімо, Париж веде походження від кельтського селища Лютеція (ІІІ ст. до Р.Х.), де жило плем'я паризіїв. Після захоплення римлянами (52 рік) населений пункт одержав назву "міста паризіїв", і тільки у середині ІІІ ст. він одержав сучасну назву, хоч етнічний склад населення його був далеким від сьогоднішнього.

А Лондон? Спершу у середині І ст. з'явилося римське селище Лондоніум, після падіння Римської імперії воно майже знелюдніло, і тільки з VII ст. містечко почало відроджуватися.

А іспанські міста? Засновувалися в часи іберів, переходили до рук карфагенян та римлян, потім – варварів, потім – маврів, змінювали назви та склад населення – але ніхто в сучасній Іспанії не вважає, що ці міста засновані, скажімо, у добу Реконкісти!

А от одесити щедро відмовляються від майже чотирьох сотень років своєї історії. Невже тільки тому, що ця історія не пов'язана із Російською імперією? Тоді нас резонно не пускають у Євросоюз...

Принаймні, інше пояснення не спадає на думку.

Не будемо надто заглиблюватися в історію. Точно відомо, що 1415 року місто і порт Кацюбії (Качибей, Коцюбеїв, Кочубей) було у складі Великого Князівства Литовського.

З 1475 року Кочубей належить Оттоманській імперії, і турки називають його Ходжибей, Хаджибей, Гаджибей. 1789 року місто беруть штурмом війська Російської імперії, далі там будується нова фортеця, заселяються слобідки, і тільки 1794 року Єкатерина ІІ... ні, не засновує, а перейменовує місто, наказуючи створити там великий порт.

Ось фрагмент із її рескрипту:

"Уважая выгодное положение Гаджибея при Черном море и сопряженные с оным многая пользы, повелеваем мы нужным устроить тамо военную гавань купно с пристанью для купеческих судов... Повелеваем открыть свободный вход в Хаджибеевскую гавань купеческим судам как наших подданных, так и чужестранных держав..."

Я розумію, що в Російській імперії, як і в пізніші часи, вистачало тих, хто намагався втілити в життя гасло: "Россия – родина слонов", але ж ми живемо у ХХІ столітті, і Одеса розташована в незалежній Українській державі, яка претендує на місце у Європі.

А чи не перша ознака європейця – це самоповага і повага до інших, якщо вони не є носіями тоталітарних та ксенофобських ідеологій.

Ну, добре, пам'ятнику матросам-потьомкінцям, котрі виступили за свободу і демократію, не місце в центрі Одеси, але чому значне число одеситів так вперто не хоче визнавати реальну історію свого міста і вважає, що їхнє місто створене з волі більшовицької партії, чи то пак, російських імператорів?

Ні, панове, це таки божевілля...

Чи ні? Бо Коцюбеїв-Гаджибей-Одеса – це місто, органічно включене у "велику" європейську історію, в іншому разі це не більше, ніж форпост Російської імперії.

І те, що в наш час в Одесі реалізується саме другий погляд на історію міста, – це вже за межею божевілля.

Це – політика. І дуже смердюча політика.

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Категория: статті інших авторів | Добавил: gaidamaky (01.07.2007) | Автор: Сергій Грабовський
Просмотров: 1067 | Рейтинг: 5.0 |

Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа
Поиск по каталогу
Друзья сайта
 


Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
 Погода в Україні
Статистика
Copyright MyCorp © 2006 Створити безкоштовний сайт на uCoz