Незабаром в українських містах Сімферополі та Одесі може з’явитися пам’ятник російській цариці Катерині ІІ. У Сімферополі для цього уже закладено символічний камінь, а міська рада не пожаліла на майбутній монумент сто тисяч гривень.
В Одесі майже аналогічна ситуація. Нещодавно міська рада ухвалила рішення №1401-V про спорудження на Катерининській площі міста пам’ятника «Засновникам Одеси», а фактично - російській імператриці Катерині II, яка на проектних документах зображена у повний зріст та займає більшу частину скульптурної композиції.
Проте є одна відмінність між тим як намагаються догодити російській цариці в українських містах Сімферополі та Одесі. Зокрема в Одесі особисту зацікавленість у встановленні пам’ятника Катерині II продемонстрував Одеський міський голова, член політради «Народного союзу «Наша Україна» Едуард Гурвіц. Його фракція у Одеській міській раді «Наша Одеса» голосувала за відповідне рішення майже у повному складі – з 28 депутатів лише двоє голосували «проти». Таким чином, якщо в Одесі незабаром буде встановлено пам’ятник російській цариці Катерині ІІ, то це виключно завдяки зусиллям Гурвіца та місцевої партії влади – «Народного Союзу «Наша Україна». Більше того, зважаючи, що НСНУ є центральною політичною силою у блоці «Наша Україна – Народна Самооборона», відповідальність за спорудження цього пам’ятника також нестимуть й інші суб’єкти цього блоку, в тому числі «Українська правиця». У цьому зв’язку треба віддати належне лише Конгресу українських націоналістів, який різко відмежувався від дій «соратників» та звернувся до органів прокуратури опротестувати зазначене рішення Одеської міської ради.
Принагідно нагадаємо, що підтримка «Нашою Україною», цього, без сумніву, ганебного для України рішення, не є чимось несподіваним для цієї партії. Скажімо, зовсім недавно з ініціативи НСНУ та при підтримці Партії регіонів й усіх москвофільських організацій Закарпаття місцева обласна рада надала так званим «русинам» статус національної меншини, що уже призвело до ескалації напруженості у регіоні, оскільки «русини» одразу ж зайняли різку проросійську позицію й домагаються узаконення на території області прапору, кольорові гами якого повністю співпадають із російським державним прапором.
Та повернемося до пам’ятника російській цариці Катерині ІІ. Якщо у випадку із «русинами» ще можна було виправдовуватися псевдонауковими теоріями про походження і проживання «русинів» на Закарпатті, то намір спорудити в Україні пам’ятник людині, яку однозначно можна назвати катом українського народу не витримує жодної критики.
Уся діяльність Катерини ІІ в Україні нагадує хроніку окупації Російською імперією українських земель. Судіть самі. Продовжуючи справу Пера І, Катерина ІІ ніколи не приховувала того, що її політика стосовно України, спрямована на повну ліквідацію української автономії. З цією метою у 1764 році нею був відмінений інститут Гетьманства, що стало першим ударом по козацькому суверенітету. Вже через рік було розформовано усі козацькі полки на Слобожанщині, а в 1775 році - остаточно зруйновано Запорізьку Січ як останній форпост української ідентичності та національної державності.
Але й це не спинило Катерину ІІ у її намірах розправитися з Україною. Вже у 1782 році нею було ліквідовано існуючий територіально-адміністративний устрій Гетьманщини. На заміну полковій та сотенній адміністраціям було введено три намісництва. У 1785 році цариця видала «Жалованную грамоту дворянству», яка на законодавчому рівні оформлювала та закріплювала привілеї російського дворянства та прирівнювала до них українську козацьку старшину, закріпивши за росіянами значні земельні володіння.
Прикриваючись реалізацією нової податкової політики, Катерина ІІ запровадила в Україні кріпацтво, а точніше його найогидніші й найжорстокіші форми, що пройшли апробацію в Росії. З’являється таке суспільне явище як «панщина» - державна система національного і соціального приниження української нації. При цьому Катерина ІІ особисто керувала усіма каральними акціями із придушення українського спротиву. Так під її безпосереднім керівництвом російські окупаційні війська придушили національно-визвольний рух - Коліївщину у 1768 році та безжально розправилися із українцями, учасниками Турбаївського повстання 1789 – 1793 років.
Без перебільшення, Катерину ІІ можна вважати одним із найбільших ворогів української мови та культури. Саме вона у 1783 році заборонила викладання української мови в Києво-Могилянській Академії, натомість запровадила там навчання російською. У 1786 році нею було проведено секуляризацію церковних земель, що істотно послабило церковну владу в Україні, а отже мало вкрай негативні наслідки для духовного життя нашого народу.
Щоб сповна збагнути усю одіозність російської цариці наведемо невелику цитату визначного історика Михайла Грушевського: «Коли пропала Гетьманщина та Січ-мати, здавалось, що вже українському народові прийшов кінець. Знищено всі ті організовані форми, які довгою і тяжкою працею, потом і кров’ю своєю створили покоління кращих українських людей для захисту свободи й свого національного життя. Зісталась українська маса народна розпорошена й беззахисна супроти натиску чужого права, чужої власті, чужого панства».
Чи пройде Україна нове «випробування Катериною»? Час від часу у ЗМІ з’являються повідомлення про те, що у Сімферополі та Одесі представники українських націоналістичних та козацьких організацій проводять різноманітні заходи щодо недопущення будівництва пам’ятника Катерині ІІ. До цих акцій долучаються кримські татари, а Меджліс кримськотатарського народу навіть виступив із заявою у якій зазначається, що встановлення пам’ятника Катерині ІІ «несе загрозу дестабілізації ситуації в Криму». Генеральний прокурор України Михайло Потебенько під час зустрічі з лідером Меджлісу Мустафою Джемілєвим пообіцяв «провести перевірку щодо наміру властей Сімферополя встановити в місті пам`ятник Катерині II».
З цього приводу мовчить лише центральна влада та проводи парламентських партій. Але, якщо пам’ятник Катерині ІІ таки буде споруджено в Україні, то їхнє мовчання буде красномовнішим за будь-які заклинання про любов до Батьківщини і, як вони кажуть, її «неоднозначного» історичного минулого.
