Русский с китайцем - братья навек, або як я не полетів до Піднебесної - статті інших авторів - Статті

Планував я цього літа відвідати біотехнологічну виставку в Шанхаї, хотів подивитися на шокуючі досягнення азійського приладобудування та вражаючі приклади практичних результатів правильного державного інвестування в освіту та науку.
Тим більше, що виставка збігалася з термінами фінальної зустрічі з китайськими партнерами для інспекції виробництва та підписанням контракту на ексклюзивне ОЕМ виробництво комплектуючих для нашої компанії. Угода готувалася давно і в разі її реалізації ми на пару найближчих років набували серйозних переваг над конкурентами.
Купили квитки, забронювали готель. Здали документи в турфірму, щоб самим не бігати до китайського консульства в Москві. За кілька днів дзвінок : шановний, всім візу дають, але вам особисто з українським громадянством доведеться отримувати візу в Києві.
Ну, гадаю, прикро, америкосам китайці дають візи в будь-якому Гондурасі на відміну від нас, нещасних, але не така вже і проблема, я додому щотижня літаю. Окрім того, до незручностей, пов’язаних, з українським паспортом, мені не звикати.
Приходжу до китайського консульства в Києві, і перше, що псує настрій – всі до одного вказівники, таблички виключно китайською та російською мовами, як у Москві.

Беру анкету, починаю читати інструкцію по заповненню:
Заполните, пожалуйста, анкету на китайском или русском языках.
Ну, китайською, зрозуміло. Російською – теж, у нас більшість людей в столиці травмована довготривалим етноцидом, треба політкоректно враховувати їх нездатність поважати самих себе і свою державу. Але ж, шановні представники найчисельнішого народу, де анкета для нас, тих, хто «тіпа тітульная нація»? Ви ж в Україні працюєте?
Важко повірити, що у країни, яка здатна проводити олімпіади, немає грошей винайняти фахівця, який би перекладав анкети на мову держави, де розташовано консульство, та розмовляв нею з тими, які російську не вчили і вчити не збираються, або вважають нормальним на теренах своєї держави спілкуватися українською.
Насправді, ця дрібниця прекрасно інтеркалюється в загальну картину ставлення до нас і нашої країни.
Уявіть собі реакцію пересічного американця, француза, німця, та навіть поляка, зрештою китайця, якому на території Китаю запропонували японською заповнити подібний документ ! Уявили? Якщо так, то моя реакція на наступні події не виглядатиме для Вас неадекватною.
Підходжу до віконечка акваріума, з лагідною посмішкою, коректно та ввічливо, без націонал-фанатизму намагаюся дізнатися в нафталіново-комсомольського вигляду дівчати чи можу я заповнити анкету українською, або, принаймні, англійською.

Комсомолка підозріло коситься на мене, як на гуцула в кептарику, що зійшов на пірс Ванкувера в 1895 році, тримаючи в руках дідівську сокирку, і ламаною російською, голосно, ніби навмисно привертаючи увагу всіх довкола, починає з мене глузувати. Після 10-хвилинних сперечань дівча, не стомлене моєю впертістю, викликає з глибин акваріума вищу за рангом, компартійною ієрархією і зростом істоту, вигляд якої свідчить про те, що вона теж була комсомолкою, але за часів культурної революції.
Істота, підібравши губи вислуховує мої претензії, після чого потворною російською пропонує повторити мої запитання на зрозумілій для неї мові
На спробу говорити англійською відповідає на такому англокантонському діалекті, який жодна біла людина, якщо тільки вона не працювала інспектором по справах неповнолітніх в чайна-тауні, зрозуміти не в змозі.
Прохання привести хоча б когось, з ким можна налагодити комунікацію англійською або українською, призводить до того що партійна пані пані втрачає бажання дискутувати далі і безапеляційно заявляє:
-Єслі васа зівьота в кієва, далзна гаваріт па руські !
Це - вирок, що не підлягає оскарженню діагноз, що фіксує сучасний ментальний стан популяції, домінуючої на території, яка за дивним збігом обставин досі називається Україною, а не Хохляндією.
Навколо чисельна юрба громадян тризубими паспортами догідливо крапає анкети і в жодного з них вимога заповнити їх на мовах, жодна з котрих не є державною, не викликає навіть натяку на моральний дискомфорт.
Відчуваю, що більшість з них відверто дратуються від того, що своїми безглуздими понтами я затримую чергу та гаю їхній час, крім того, деяких явно турбує припущення, що інцидент викличе негативну проекцію з боку працівників консульства і через те вони активно намагаються відтіснити мене від віконечка, виправдовуючись перед китайцями – що ви його слухаєте, він же божевільний, йому робити нема чого, тут люди по справах, а от такі розумникихай вдома сидять, якщо такі свідомі.

Переборюючи бажання плюнути в акваріумне скло та показати фак, залишаю це збіговисько продуктів культурної революції та тривалої від’ємної селекції, які дивляться на мене, як на пінгвіна, що втік з зоопарку та вимагає від персоналу Макдональдсу знання пташиної мови на додаток до порції сирої мойви.
В носі я мав вашу біотехнологію, чортові хунвейбіни, разом з вашою компартією, і вас, представники артефактного етнодержавного утворення, що запопадливо підставляли та підставлятимуть дупу будь якій тварині більшого розміру ! Але чомусь на хвилину відчуваю себе мікробом, що закидає слонам те, що вони кепсько контролюють свої сфінктери і гадять на голови менших тварин, і це є проявом неповаги до чемних мікроорганізмів, в той час, коли решта одноклітинних радісно напихається вторинним продуктом.
Дзуськи вам! Не буду я вульгарним малоросійським копрофагом, залишуся унікальним та патогенним, міститиму плазміди самоповаги та гідності, якими інфекціонуватиму інших мікробів, геном яких ще здатний до інтеркаляції цього невмирущого матеріалу .
Не впевнений, правда, що тільки моєї конструктивної патогенності та здібності до трансфекції стане для того, щоб слони змінили свої ганебні звички, а одноклітинні встигли пройти еволюційний шлях до дельфінів, чия життєдіяльність мало залежить від монстрів тваринного світу.

На щастя, я завжди вилітав в Європу з Москви. Заповнював анкети англійською або російською, якою завдяки збігу обставин володію набагато краще, ніж більшість жителів української столиці, що спілкуються гидотно-пародійним (не моя, моїх чисельних московських друзів оцінка), варіантом цієї дійсно прекрасної, але не нашої мови.
З України – не знаю чи кудись полечу, якщо в інших консульствах ситуація з анкетами та сама, а поступатися принципами – не в моїй практиці. Якщо вже припре летіти з Києва, то через польське консульство, там є і анкети нормальні, і персонал адекватний, днями мої знайомі отримували там візи.

PS. Партнери мої провели перемовини, підписали контракт, правда ексклюзиву так і не отримали, бо гонорові китайці відміну мого візиту, терміни якого дискутувалися протягом кількох місяців, розцінили, як прояв неповаги.
Колеги так і не повірили в озвучену мною версію, що в київському консульстві за тиждень не вдалося оформити візу.