Витоки буковинської переберії сягають середньовічних народних карнавалів, які, у свою чергу, опираються, очевидно, ще на античні звичаї влаштування процесій ряджених та масок на честь Діоніса, Вакха та інших веселих божків. Із прийняттям християнства такі карнавали прилаштувалися під покровом християнських свят, як, наприклад, в українців - Меланії та Василя.

Особливо багата традиціями буковинська переберія у Вашківцях над Черемошем, на яку щороку збираються тисячі гостей із усього краю і з-поза його меж.

У вечір напередодні "старого" Нового року ледь не в кожній вашковецькій оселі від пацанів до статечних ґазд перебираються у фантастичні маски та костюми: "дідів", "баб", "циганів", "ведмедів" та інших казкових і невигаданих істот. І в такому чудернацькому вбранні переберія ходить від оселі до оселі, віншуючи господарів і відганяючи та задурюючи всіляких злих духів та відьом – таких наївних і довірливих, як на наш прагматичний час. Після півночі гурти перебраних збираються на перехрестях вулиць на "маланкарські тусняки": це своєрідний огляд сил перед завтрашнім карнавалом. Горе роззявам, які потраплять цієї ночі до рук переберії: якщо вас лише відлупцюють віником й обіллють водою, вважайте, ви відбулися дрібничкою...

А наступного дня, на Василя, уся галаслива переберія із дзвіночками, батогами, пукавками, петардами, на фірах, коровах, мерседесах сходиться із трьох вашковецьких кутів: Гнатишиного, Затеплишного і Горішнього - на Хрестовій дорозі. Тут "ведмеді" міряються силами, "діди" братаються з "циганами", "баби" шугають малоліток, а "козаки" сюрчанням свитків намагаються надати всьому тому рейваху якийсь лад.

Ветерани переберії стверджують, що так відбувалося це свято в містечку споконвіку. Гурти перебраних із кожного кута намагалися приготувати найкращу маску, аби справити на гостей та сусідів враження.

Традиційно гурт перебраних у Вашківцях складався з "дідів", "баб", "ведмедів", "циган", "жидів". То були типажі, взяті з народного життя. "Діди" кропили зустрічних васильком і наливали кожному порцію горілки (Вашковецький спиртзавод теж мав свої традиції!). "Баба" вимітала віником злих духів із хати. Кожного "ведмедя" водив на ланці "циган" – адже в ті напівлеґендарні часи буковинськими селами ходили правдиві цигани, ведучи за собою правдивих ведмедів. Обов'язковим учасником переберії був "жид"-крамар – то ще один спомин про веселий народ, який колись жив-не тужив на Буковині.

Кожен гурт перебраних мав свій провід, до якого входили "козак", "вулан", себто улан, "бук-шандарь" і, власне, сама Маланка – перебраний молодицею парубок. Із-поміж перших трьох учасників обирався найстарший – калфа (слово походить від східного каліф, халіф – себто "старший"), який скеровував переберію за певним маршрутом. Крім того, на нього покладалися обов'язки збирати "коляду", а на заколядовані гроші після свят калфа організовував забаву, коли, як казали, "п'ють коляду". Характерно, що у переберії міг брати участь будь-який бажаючий, незалежно від віку, а от до проводу допускалися лише парубки "після війська".

Справжньою окрасою переберії були маски і костюми, які ставали предметом гордощів учасників карнавалу і темою обговорення вашківчан аж до наступного Василя. Костюми маланкарі шили самотужки. Ось як готувався костюм "ведмедя". "Тулубом" слугував кожух навиворіт, "лапами" - рукави зі старого кожуха, які перев'язувалися плетеною із соломи кіскою. Маску на голову виготовляли переважно з морди кабана чи теляти. "Ведмідь" підперезувався ланцюгом, який слід було стягнути якомога щільніше - щоби під час боротьби з іншим "ведмедем" суперник не зміг просунути під ланцюг руку і кинути на землю.

Костюм "козакові" чи "вуланові" обшивала тороками його дівчина, і по цьому Вашківці судили, чи з неї вміла рукодільниця. За небіжки Австрії "козаки" підперезувалися поясом синьо-жовтої барви з написом "Січ у Вашківцях". Носити національні барви заборонила румунська влада, тож хлопцям доводилося пов'язувати зверху на такий пояс традиційну народну крайку.

У Вашківцях був і чи не єдиний на всю Буковину костюм "бук-шандаря". Його історія - це своєрідне віддзеркалення історії самих буковинців. Колись давно служив у почесній варті цісаря Франца Йосифа вашківчанин на прізвище Курик. Хлопець вдався ростом нівроку - до двох метрів, менших ж бо і не брали на таку службу. Відслуживши, привіз із Відня додому розкішну парадну форму – шапка з "павою", "полети", себто еполети, гарний шкіряний ремінь. До цісарських цяцьок підібрали народну ношу - так і виник костюм "бук-шандаря". Кажуть, ту "паву" з "полетами" успадкувало ще й нинішнє покоління "бук-шандарів".

У Вашківцях віддавна існує і таке унікальне ремесло, як виготовлення масок. Старожили із захопленням згадують чудові маски роботи народного майстра Георгія Гараса (музей якого зберігає пам'ять про цього умільця), з пошаною називають імена майстрів Володимира Мігована й Володимира Леонтюка.

За твердженням фольклористiв, найцiкавiша Маланка у буковинському мiстечку Вашкiвцi. Проте з ним може смiливо посперечатися Маланка з галицького села Горошове, що на Тернопiллi. Тутешнiй староноворiчний карнавал уже давно став легендарним i на нього, як i на вашкiвський, з’їжджаються гостi навiть iз-за кордону. Проте цими двома визнаними центрами географiя свята не обмежується. Наприклад, у селi Горбiвцi тiєї ж Чернiвецької областi, пiд самим румунським кордоном, зберiгся унiкальний старовинний звичай ходiння по хатах iз «кониками». Двоє хлопцiв, вбраних у костюми коней, разом iз вояками, Маланкою та ватагою музик ходять у переддень свята вiтати господарiв, а як знайдуть незамiжню дiвчину, танцюють iз нею, аж доки та не вiдкупиться солодощами та грiшми.

Та  найдужче запам’яталася Маланка в селах Глибоцького району. Такого дива  нiколи й нiде не бачив. Це фантастичне дiйство тривало кiлька дiб i скорiше нагадувало сон, нiж реальнiсть. Стiльки химер i витiвникiв я ще в життi не зустрiчав в один час i в одному мiсцi.

Не без того, звичайно, щоб чорти запалене колесо дорогою покотили, дiвку господареву полiзли цiлувати чи посуд перевертати. Але це все жартома.

 Вашківська Маланка — це унікальне явище в Україні. Раз на рік у містечку над Черемошем, де зродилася „Черемшина”, Маланка гуляє так, що весь світ дивується.

І нічого з цією переберією не могли зробити ні татари, ні турки, ні австріяки, ні румуни, ні більшовики. Вони забороняли Маланку, а вона таки була. Вони карали тих, хто переодягався, а вони все ж таки перебиралися, Маланка вижила. Вона перемогла всіх загарбників і залишилася навіки у Вашківцях. Бо тут її корінь, тут її земля, тут її народ і тут її душа.

Чому так ненавиділи Маланку всі, хто загарбником приходив на нашу землю? Тому, що Маланка сміхом, гострим словом, сарказмом і народною сатирою висміювала і знищувала поневолювачів землі української. Проти цієї зброї не могли встояти армії імперій. Вони розбивалися об Вашківську Маланку і зникали.

Чи не кожен перебраний тоді сидів по 15 діб. Влада ненавиділа і боялася Маланку. А як їй не боятися і не ненавидіти?! Маланка висміювала пристосуванців — комуністів, хабарників — бюрократів та інших виродків комуністичної системи.

Спливли роки. Український народ з Божою поміччю став вільним від всіх імперій. Він почав будувати свою країну такою, якою хотіли її бачити багато поколінь героїв, котрі віддали своє життя за Україну.

Iз давнiх-давен парубки готуються до Маланки заздалегiдь. Розучують коляди, розподiляють ролi, майструють костюми, плетуть батоги i лагодять iнший потрiбний реманент. Багато речей виготовляються «на смiх», наприклад, намиста для Циганки можуть бути з картоплi, квасолi та бобiв, у нiс Цигановi вкладають «кулко» (кiльце), а всередину Дiдьчого хвоста — колючий дрiт, щоб, коли хтось зi стороннiх захотiв його пiймати, то поколов би собi руки.

Усi цi творiння передаються вiд поколiння до поколiння, дбайливо зберiгаються i вдосконалюються. По деяких селах i досi можна зустрiти перебраних Ведмедiв у справжнiх звiриних шкурах i з такими ж справжнiми головами. До речi Ведмедям, а особливо пiдборовi парубкiв на їхнi ролi, придiляється особлива увага. Ними стають наймiцнiшi, бо вони мусять вiдстоювати честь та славу своєї Маланки у боротьбi.

Ще один важливий момент. Костюми та маски мають добре змiнювати зовнiшнiсть. Голос теж треба викривляти, щоб не впiзнавали. Бо коли вгадають когось, вiн мусить негайно припинити забаву.

Iз часом маски i персонажi оновлюються, i тут даються взнаки злободеннi проблеми та моднi вiяння. Часто поруч iз Чортом можна побачити якогось вiдомого полiтичного лiдера чи героїню телесерiалу. Не кажу вже про американських полiцейських, бетменiв та iнших «народних улюбленцiв». Проте немає одних i тих же персонажiв навiть у селах по сусiдству. В кожному маланкують по-своєму.

Усе це може тривати аж до обiду наступного дня, вже на Василiя. Залежить вiд величини сiл. З обiду ж усi мешканцi вiд малого до старого сходяться до центру села на двобої Ведмедiв. Видовище незабутнє i вражає своєю архаїчнiстю. За мить нiби переносишся на тисячi рокiв назад, коли мисливцi перед походом по здобич справляли свiй магiчний ритуал. Чорти батогами розганяють усерединi майдану глядачiв, утворюють коло i впускають туди двох Ведмедiв iз рiзних ватаг. Тi, пiдiгрiтi криком, починають боротися. Удари й жоднi хитрощi тут не проходять. Перемагає дужчий i спритнiший.

Що тут скажеш... Розповiдати про Маланку — все одно, що змальовувати словами музику Моцарта чи удар блискавки. Це треба побачити. I моя вам порада — не барiться. Приїжджайте у невелике містечко Вашківці  над бурхливим Черемошом і самі все побачите.

Степан КАРАЧКИ
архівіст, краєзнавець
м. Чернівці