Судячи з археологічних даних і найдавніших написів, це була докласова - община чи "первіснокомуністична" держава, яка очолювалася священнослужителями: "первісною інтелігенцією" - рахманами (брахманами), нащадкамияких є слов'янські волхви. Аратські написи на глиняних табличках з Подунав'я свідчать про звичаї, більш-менш збережені традиції яких донині прослідковуються в етнографії індоєвропейських народів. На межі V-IV тисячоліть до н.е. центр Аратти (умовно іменованої тепер "трипільською археологічною культурою" чи Трипіллям) затвердився на території нинішньої Черкаської області.

Організаційно Аратта складалась із сукупності великих (площею до 450 га) міст-полісів, кожне з який оточене було малими селами.Кожен поліс мав один чи кілька "майданів"-святилищ-обсерваторій. Саме тому подібні Див, Зевс (Дзеус-Дій), Дьяус і їхні нащадки Купало, Аполон, Гопалан. Імена трьох останніх божеств пов'язані з "захистом"-полісом, що пояснює таємницю імені слов'янського племені "полян" і назви індійського князівства Палунь, а також споріднення трьох царствених братів того й іншого: полянских Кия, Щека, Хорива і палунских Куара, Мелтея ("Змій", як і Щек), Хариана.

Споріднені також давньоруські Арсания - Артта (князівство і його столиця в складі домонгольской Русі) і індійські Бхарата - Арата (самоназва країни і провінції в Індії). Крім цієї спільності прослідковується паломництво священнослужителів до святинь від Греції до Гіпербореї і Гімалаїв, що підтримували зв'язок між святилищами своїх індоєвропейських пращурів. Саме ці перші жреці стали родоначальниками арійських брахманів - вищої касти, що стояла над воїнами (кшатріями), общинниками (вайшами) їх підлеглими (шудрами).

Подібне співвідношення каст, як природна ієрархія суспільства, донині зберігається в Тибеті й Індії. На Русі споконвічна влада священнослужителів-волхвів закінчилася в епоху князя Володимира, що перейняв християнську релігію від Візантії. Прадавні священнослужителі дбали, насамперед, про душу народу, тобто про його свідомість; становлення грецької культури ознаменувало занепад суті цієї індоєвропейської традиції і розквіт її нової форми. Схід (Тибет, Індія й ін.) виявився прямим спадкоємцем споконвічної аратто-арійскої культури, тоді як Захід (Греція як родоначальниця європейської культури) став її відгалуженням; тупиковим, як показала подальша історія "найбільшого передового матеріалістичного вчення" у таборі соціалізму.

На відміну від особливо ураженої іудаїзмом і марксизмом Росії, Захід уже з ХІХ-ХХ століть став досить успішно вибиратися з цього глухого кута. Вивекананда і Шарден показали шлях відтворення колишньої єдності і величі індоєвропейської культури; Фрейд і Гітлер, хоч і в примітивнійших, що переходять в антигуманні, формах, але все-таки відкрили інструменти практичного відтворення; Юнг наситив це все гуманізмом; Моуді, Гроф і їхні однодумці додали цьому гуманізму всесвітнього статусу якісно нового рівня розвитку брахманських традицій. Історик і психоаналітик К.Г.Юнг, порівнюючи сучасну і древню культури, справедливо помітив, що "ми стали багатими в пізнаннях, але бідними в мудрості". На його авторитетну думку, інтуїція древніх (частково збережена поетами нового часу) набагато перевищувала "свідомий розум" і тому була здатна до пророцтв. Їх даром якоюсь мірою оволоділи Вивекананда і Юнг, коли напередодні I-й Cвітової війни бачили раптом - наяву і в снах - залиту кров'ю Європу.

По Юнгу, у свідомості, крім передбачень, існують і генетичні праформи досвіду колишніх поколінь (не тільки людей і їхніх предків, але, очевидно, і попередніх станів матерії), які дослідник назвав архетипами колективного підсвідомого. Саме в них він вбачав, зокрема, і джерела війни: "З древніх часів мудреці розуміли: що які б не були зовнішні умови, це лише привід для дійсно грізних небезпек, а саме соціально-політичних потрясінь, що не є цілком необхідними наслідками зовнішніх умов, але насамперед породжуються підсвідомим".

Древні мудреці - особливо брахмани арійських племен - уміли справлятися з такими потрясіннями, а сучасні політики - ні. Вони опиралися у своєму мистецтві на інтуїцію, а не інтелект, на архетипи - а не на гасла, на поле-душe, а не на речовину-тіло. Священнослужителі інтуїтивно розуміли те, до чого лише зараз починає наближатися наша наука. У контексті традиційного підходу механістичної науки людей можна уявити собі, як окремі ньютонівські об'єкти - складні біологічні машини, що складаються з клітин, тканин і органів.

Однак, недавні відкриття підтверджують думку древньої філософії і великих містичних традицій про те, що люди є також нескінченними полями свідомості, які перевершують межі часу, простору і лінійної причинності. Це уявлення подібне до відомого парадоксу часток і хвиль стосовно матерії і світла, описаному в принципі Бора. У світлі сказаного цілком очевидно, що не механістичне розуміння сили, а вміння концентрувати своє біополе і підключати його до енергетичних вузлів світобудови - це першооснова збережених і розвинутих на Сході арійських бойових мистецтв та інших традицій. На арійській прабатьківщині основа цих мистецтв чітко проглядається у найдавнішій культурі козаків.

Вирішальним аргументом на користь існування безсмертної душі "залишкового розумного біополя" (індивідуального "Я") є відкриття лікарем-реаніматором Р.Моуди реальності потойбічного світу, розповіді людей які перенесли клінічну смерть. Більшість з воскреслих оповідають про свій політ через темний тунель, наприкінці якого все яскравіше сяє деяке втілення найвищого розуму-світла-любові (Творчий Розум). Моделі такого тунелю зустрічаються вже в найдавніших арійських курганах, а пізніші (переддень часткового переселення аріїв в Індію й ін.) майже суцільно являють собою ці моделі.

Основний міф арійської Рігведи і донині живе на Русі, і для фахівця не складно розпізнати його під нашаруваннями християнської релігії. За формою він нескладний: герой Індра (Перун) відвойовує в змія Вритры (Велеса) зародок новорічної світобудови Валу (Коляду), розколює його своєї чудодійною палицею - ваджрою (булавою) і випускає назовні весняні води, сонце, череди. Саме в честь цього під час весняного рівнодення і проводяться великодні обряди.
Юрій Шилов - академік,професор
кандидат історичних наук

Источник: http://kozaky.org.ua/index.htm?id=4