Козак сьогодні – це далеко не самі лиш історично-етнографічні чуб (на жаргоні – оселедець) та шаровари для заробляння грошей. Власне, це взагалі не «оселедець» і не шаровари. Саме тому «Главред» вирішив дослідити питання: як стають сучасними козаками?

Універсальний воїн

Козак – і так було від самого початку – насамперед, хранитель духу, духу цілого козацького роду: хитрого, простого, волелюбного, зірвиголового, підступного, зрадливого, заможного, мудрого, жартівливого, розбишацького, але козацького. Це був рід, у якого позичали гроші англійська корона та який запрошували до двору іспанські королі. Козацтво нарівні боролося з найкращою у XV–XVII століттях татарською легкою кіннотою, перемагало найкращу піхоту світу – яничар, протистояло найкращій важкій кінноті – польським «кривавим гусарам».

Козак був учнем у старшого за себе й прикладом – для меншого. Приклад подавав своїми вчинками, а життєву мудрість – козацький звичaй – переказував у колі молодших побратимів.

Кажуть, сьогодні козацький звичaй перервався – бо давно не стало дідів, які б переповіли своїм уже правнукам правила козацької гри (а це філософія цілого життя!). Бо козаками не народжувалися, козаками ставали, передаючи звичай із уст в уста. «Я думаю, що насправді козаком може бути і негр, і араб, і жид – говорить Руслан на прізвисько Прорва. – На той час, коли процвітало козацтво – це була суміш крові, у кого вкрали дітей – забирали на Січ, а крали по селах немало. Але бути сучасним козаком, думаю, треба мати досить-таки потужну суміш патріотизму, справедливості, честі, совісті, бути достатньо хитрим і мати хорошу фізичну підготовку. Без цього козака не може бути». Своє назвисько – Прорва – чоловік отримав, коли пішов у перші козацькі походи, під час яких з’їдав усе, що бачили очі. Руслан – родом з села з-під Києва, який п’ятнадцятирічним юнаком приїхав до столиці й не соромився говорити, як усі, «па-правільнаму», – на початку 1990-их долучився до звичаєвого козацького руху завдяки своєму вчителю, Валерію Гонтару, який викладав українську літературу в технікумі.

Сам звичаєвий козацький рух починався з Одеси у 1989 році, зокрема з Леоніда Безклубого (відійшов у вічність на початку цього року. – Ред.), до якого, у свою чергу, правдивий козацький звичАй дійшов через його діда – Григорія Чорного, а він переповів його далі. Звичай ніколи не записували на папір, бо козаки вважали написане – мертвим. «Звичай – це було виховання, – пояснює Прорва. – Не має підручників, є приклад батьків».  

Ніндзя-черепашка чи Козак?

...Сидячи днями в одній київській кав’ярні в товаристві довелося почути одну розмову. Люди, які щойно завершили обговорювати справи, пов’язані з початком зйомок нового аматорського кіно на казку Сашка Лірника «Про Чорного Козака», розговорилися кожен про своє. «Маю восьмирічного сина, – почав чоловік на ім’я Сергій Афанасьєв, який на час зйомок погодився бути водієм, а сам – сорокарічний підприємець середньої руки. – Хлопець має рости з кулаками й з головою – я так вважаю! Чи є якась своя організація, куди можна віддати дитину?», – спитав він у свідомого й знаного київського козака Василя Середенка, який у майбутньому фільмі гратиме головного героя. Василь стенув плечима: «для таких малих дітей, ні, їх нема куди віддавати. Маємо проблему середовища, де формуватися дитині».  

Сергій як батько зіткнувся з труднощами – куди віддавати сина, аби той не бродив вулицями Троєщини й не гаяв дарма час. «Вожу його в секцію ай-кідо, їздимо в Палац спорту, завожу сина в зал, він має кімоно, все чікі-пікі, а на вівтарі в залі стоїть китаєць. Підсвідомість каже: хлопці, а де ж наш символ, де наш ідол? Шукав-шукав-шукав… А нема куди піти!»

Насправді, де вчать хлопчиків і юнаків українських бойових мистецтв, для багатьох батьків питання актуальне, і залишається без відповіді. «Але підходити до виховання дитини як козака просто як до виховання в залі – це досить вузько й неправильно. У залі козака не зробиш!», – переконаний Дмитро на прізвисько Жила, яке йому дало товариство в тих самих походах, що й Прорві, але тут – через нелюдську витривалість чоловіка. Жила зараз працює та ростить двох синів: старшого Богдана – чотирьох років, і меншого Ярослава – одинадцяти місяців. Але в нього теж свого часу виникла проблема з «китайським» (скоріше, «японським») питанням.  

«Малий надивився мультика про ніндзя-чрепашок і все: «я ніндзя-черепашка», – кричить, – «давай битися!». Зараз він уже так не говорить, а твердить, що він – козак, і знає, що це набагато краще. Але який ідеал виховується в дитини в сім’ї, у суспільстві, якщо вона про козаків нічого не знає, а з екрану телевізора бачить тільки чужих черепашок, або чужих індійців, або ще когось? Хіба в дитини виникне запитання, що таке козацтво, що таке «Спас», що таке «Гопак», якщо їй змалечку про це не втовкмачувати в голову?! А козацьке виховання – це не тільки бойова система, це – спосіб життя. Тут головне – спадковість поколінь, щоб діти вчилися на прикладі своїх батьків, своїх дідів і бабів.

А в батьків, як правило, сьогодні немає часу, формуванням світогляду дитини натомість займаються садочки, школи тощо. Козаччина, яка завжди була форпостом для свого народу, нівелюється, бо нашим дітям сьогодні дається пацифістське виховання – зварили куліш, потанцювали, поспівали й усе. Тому я та мої друзі займаємося козацьким вихованням наших дітей самостійно».  

Виховувати дітей самостійно означає, що школи козацького бойового звичfю в Україні є, але вони закриті, закриті для сторонніх дітей. У них займаються тільки ті, хто входить у козацьку громаду. Як можна знайти такі навчальні заклади? Через тих, хто входить у товариство. Але найбільша проблема навіть закритих шкіл – це відсутність достатньої кількості дітей одного віку. «Діти, як правило, вчаться у середовищі своїх однолітків. Тому козацьке виховання впирається у проблему середовища – немає місця, куди можна прийти поспілкуватися, – пояснює Жила. – Держава не зацікавлена у тому, щоб у нас росли козаки, їй вигідніше бутафорне козацтво, яке сперечається за розмір лампасів та якою має бути матня».  

Але звичаєві козаки тим часом знають дуже простий вихід з такої ситуації. «Сила козацького духу більше загартовується у щоденній роботі, а не в щоденних тренуваннях,  – підсумовує Дмитро. – По ній видно, хто є хто і як кого називати».

Шпаргалка для батьків

Натомість Вадим Васильчук, якому 25 років – менеджер видавничої справи, отаман, побратим та майбутній магістр історії в одній особі – викладає Спас у Києво-Могилянській Академії, переконаний, що проблема середовища вирішується легко: ти його формуєш сам, і сам змінюєш! «Бо козак завжди гуртує навколо себе людей. Він за природою своєю має так робити», – пояснює молодий козак без прізвиська (правда, у школі, було, ровесники колись прозвали Вадима «незалежна Україна»).  

Козацтво для київського хлопця почалося з історичних книжок про Україну. А Спас, яким Вадим займається понад десять років, це не школа бойового мистецтва в традиційному розумінні Сходу, а козацький бойовий звичай, як Бойовий Гопак, Рукопаш Гопак чи Хрест. За цей час братчики створили програми тренувань, вишколів та навчань, і їхня школа – єдина в Києві відкрита школа Спасу. Учнями є переважно вже студенти – і хлопці, і дівчата. Тут регулярно відбуваються тренування й час до часу братство гуртом виїжджає в табори для бойового вишколу.  

Але фізичне виховання козаків відбувається не зовсім так, як у східних системах: підйом, зарядка, певні вправи, дихання тощо. Потрібні фізичні навички козак отримував у роботі. «Козацтво – це ж життя, це принципи, які ти обрав і яких дотримуєшся щодня», – пояснює Вадим.  

Відчуття чоловічого духу

До принципів, до речі, належить і вигляд козака. «Він має чітко підтримувати свою зовнішність», – кидає між іншим Прорва.  

- Чи належить до зовнішності чуб? – перепитую в Жили.

- Так, чуб надає агресивності. Чуб – це ознака воїна, – пояснює мені тонкощі козацької перукарської справи Дмитро, який ніколи в житті не вистригав собі чуба. – Зараз ніхто не воює, тому ніхто не має права носити оселедець. Чубами нині заробляють гроші.  

Чуб, до речі, колись вистригали лише запорожці. Могли вистригати спереду, могли і на маківці. Бо робили це тільки ті, хто дав собі обітницю не одружуватися і не мати сім’ї, тому що завданням такого козака був захист свого народу, своєї Землі-Матері.

Судячи з того, скільки українських юнаків починають носити чуба, на цій землі поволі знову збирається добра козацька ватага! То хто сказав, що нині нема де вчитися бути козаком і що перервано звичай?

Знакові місця для козака (карта):

Козацькі свята:

14 жовтня – Покрова

22 грудня – Звичаєвий козацький Новий рік

7 січня – Різдво

30 березня – Теплого Олекси (свято для дітей)

6 травня – Курган Леля (свято вшанування жінок)

19 серпня – Спас

Школи / системи козацького бойового звичаю:

Спас у Києві (Дмитро Рябий на прізвисько Жила, Олександр Корнієнко, Вадим Васильчук) та Запоріжжі (Олександр Притула)

Бойовий гопак у Львові (учитель Пілат)

Клуб бойових мистецтв «Характерник», Чорнобаївська січ на Буковині (тренер Валерій Чоботар на прізвисько Гатило)

Хрест у Тернополі (провідник Владислав Дрозд)

Вежа у Донецьку (школа дитячого козацького виховання Вадима Задунайського)

Що означає жити за козацькими звичаями? Дещо з козацьких постулатів:

КОЗАК – ЗАХИСНИК ЗЕМЛІ-МАТЕРІ!

Що означає: найсвятіше для козака – рідна земля, край, батьківщина, а не держава чи інше політичне утворення

НЕ ДОПУСКАЙ ЗВЕРХНОСТІ У СОБІ І НАД СОБОЮ!

НЕ УБИВАЙ ВОРОГА ДО КІНЦЯ – ЗНИЩИШ ВОРОГІВ, ЗОГНИЄШ САМ!

КОЗАК ХРСКЛОВОМ ЗЧЕП ЗВЕРХНИКА.

Що означає: нема чого розпускати кулаки, коли перемогти можна влучним словом

РЯТУЮТЬ ВОЗИ І ТЕРЕЗИ!

Що означає: допоки діло не дійшло до війни, вирішуй проблему політичними методами, коли війна неминуча – рятують мури (у козацькому таборі вози відігравали функцію оборонних мурів)

У РОБОТІ, ЯК У БОЮ – І В БОЮ, ЯК У РОБОТІ!

КОЗАК – ОБОВ’ЯЗКОВО БАГАТА ЛЮДИНА!

Спортивний інвентар для тренувань з бойових мистецтв:

(для бойового тренування):

тренувальні шаблі, списи, ножі

(для таборів, вишколів):

стандартний набір туриста, плюс стрейкбольна зброя

(одяг для тренувань):

• шаровари (тканина для спецодягу, джинс)

• козацький пояс (тканина) на 6-12 ліктів, яким підперезують стан (стримує вібрації внутрішніх органів під час боротьби, при кидках та ударах)

• футболка проста

• кеди/боксерки/борцовки

• накидка (легка з грубої тканини сорочка з короткими рукавами)

• вишиванка (для парадових виступів)

(засоби захисту під час спарингу):

• рукавички

• щитки/накладки

• ракушка

• бинти еластичні (на руки, ноги, капу)

• шолом захисний

• протектор на груди

Фото: Олександр Пересіч, Михайло Марків, Ольга Годованець, Ромко Малко, з особистого архіву Василя Середенка, PHL

джерело