Фастівський полковник Семен Палій - керівник великого антипольського повстання на Правобережній Україні 1699-1704 років (так званої "Паліївщини") навічно увійшов до історії українського народу, як одна із найбільш визначних постатей. Однак далеко не всі знають, що ім'я Семена Палія безпосередньо пов'язано з нашим краєм та Одесою зокрема. Адже перед тим, як очолити народну війну проти "ляхів" правобережний козацький полковник Семен Пилипович Гурко, в народі Семен Палій, прославив себе численними походами проти "бусурман".

В останній чверті ХVІІ ст. військова активність запорозьких козаків на південному кордоні України помітно зменшилася. Давалася взнаки відсутність на Січи сильного лідера. Як мусив визнати видатний український історик Дмитро Яворницький: "...запорожці від часу смерті славного кошового отамана Сірка протягом 15 років, з 1680 до 1695 року, не здійснили майже жодного... походу гідного справжніх лицарів подвигу... Серед запорожців не було на той час жодної людини з таким полководницьким талантом, який мав кошовий Сірко. Був, щоправда, на Україні в той час славний своїми подвигами проти поляків і бусурман полковник Семен Пилипович Палій. На нього з надією дивилося усе Запоріжжя... Але він звив собі гніздо далеко від Запоріжжя, за правим берегом Дніпра, у Фастівщині." Палія неодноразово кликали на Запорозьку Січ, пропонували отаманство. Однак він не хтів залишати заснованого їм неподалік Києва полкового козацького міста Фастова. "На Запоріжжя йти мені не хочеться; - відповідав Семен Палій січовикам, – хоч Військо двічі кликало мене туди й пропонувало кошове отаманство й навіть вищій чин, але я звик до городового життя, йти на Січ не бажаю, бо прийшовши туди, в Низове військо, мусиму робити те, що Військо захоче. Краще мені ще у Фастові до часу триматись... Шкода мені дуже розлучатися з цим місцем не тільки тому, що там багато будівництва мого, велике поле хлібом засіяне, але й тому, що я взяв це місто порожнє й заселив його не польськими підданими, а від ріки Дніпра, почасти з Війська Запорізького, почасти з волохів; церкви божі прикрашені влаштував, чого не припадає покинути".

Хоча полковник Палій, як зазначалося вище,  "звів собі гніздо" далеко на півночі Правобережної України туркам і татарам здається від того було не легше. Семен Пилипович дошкуляв їм своїми походами досить таки регулярно, перейнявши таким чином традиційні "функції" січовиків. "Під проводом С.Палія, - писав відомий український історик, професор Одеського університету Анатолій Бачинський, – козаки активізують боротьбу з турецько-татарськими агресорами. Протягом 1684-1969 років вони здійснюють успішні походи на Акерман, Кілію, Бендери, Кизикермен в пониззі Дніпра, Очаків та супроти Буджацької орди."

Мало хто сьогодні в нашому місті знає, що одну з своїх найкращих перемог над татарами Семен Палій здобув на терені нашого міста, а саме теперішнього одеського району Пересипа.

До речі, слід сказати, що одеський Пересип згадувався в письмових джерелах задовго до того як наше місто стало називатися "Одесою". Ще 1442 року польській пан Язловецький, який отримав від короля у володіння Качібей (пізніше став називатися Хаджибеєм, а з 1795 року Одесою), почав судову тяжбу з польським урядом за район "Пресипки." Язловецький не давав урядовцям будувати там "будинки для сторожі" (очевидно митницю), вважаючи, що ця земля належить йому. Урядовці зі свого боку пояснювали що Пересип не може належати Язловецьким, оскільки "ця земля була пренесена морем з інших володінь короля".

Як стверджували геологи одеський Пересип насправді утворився десь в ХУ ст., коли море "пересипало" землею вхід до Хаджибеївського та Куяльницького лиманів. Чим закінчилося сперечання Язловецького та польських чиновників невідомо. Проте саме 1442 рік можна вважати першою письмовою згадкою про одеський Пересип.

Тривалий час Пересип являв собою вузьку піщану косу. Навіть у 1784 році, за словами французького інженера Лафіта-Клаве, Хаджибеївський та Куяльницький лимани були "відокремлені від моря піщаною косою завширшки від 400 до 500 туазів [тут напевно помилка слід читати 50 - 60 туазів - це приблизно 100 метрів - Т.Г.] ". По цій піщаній косі протягом декількох сторіч проходила стратегічна дорога, що з'єднувала турецькі твердині Акерман та Очаків.

Одного із взятих в бою на Пересипу ворогів - татарина Османа "челядника" кримського ватажка Бат-Кгерея Семен Палій, за його ж висловом, "презентував"  гетьману Івану Мазепі. Мазепа в свою чергу 20 квітня 1691 року доповів про перемогу Палія російському царю Петру І. "Охотницькі запорозькі козаки, - писав гетьман, - будучи тепер на початку весни цієї в промислах військових, …за Очаковом, на урочищі Пересипу громили неприятельських бусурманів кримських татар, що повертались з війни німецькій до Криму при двох султанах Девлет Кгирею та Бат Кгерею… в такому погромі багато їх покололи й усіляко військовим засобом умертвили й при великій здобичі взяли язиків декілька чоловік, з яких язиків й до мене прислали одного татарина, якого я в себе не затримуючи того ж часу для досконалішого про ті чужоземні поведінки донесення надсилаю до царствуючого міста Москви". (Цікаво, що Мазепа в своєму донесенні завжди називав Пересип "урочищем", в той час як для Палія це місце було просто "Пересипом").

Чи згадувався у реляціях про ці події "Хаджибей" чи "Качібей" - поселення що існувало колись в центрі теперішньої Одеси? Радянський дослідник Федір Петрунь, з цього приводу писав: "Палій 1691 року підстерігав татар "у Пересипу" про Качібей, однак у своїй реляції навіть не згадує". Виходячи з того історик вважав, що назва "Качібей" чи "Хаджибей" в той час була маловідомою. З цим важко погодитись. По-перше С.Палій напевне "підстерігав" татар на східному виїзді з Пересипу. Таким чином Качібей не був в полі його уваги. По-друге Качібей (Одеса) у зв'язку із перемогою козаків 1691 року на Пересипу згадується, щоправда не в реляціях Палія та Мазепи, а в свідченнях згадуваного вище полоненого татарина.

Відправивши взятого С.Палієм цінного "язика" Османа до Москви І.Мазепа разом з ним надіслав й ті відомості, що вдалося вивідати у нього гетьманським "товмачам". Свідчення татарина Омана були вельми цікавими. Він докладно розповів про похід орди кримського хана на допомогу турецьким військам, що воювали з австрійським імператором. Зокрема Осман повідомив про взяття тарами багатьох міст Подунав'я, в тому числі Білграду, та винищення всього їх населення у помсту за тривалий опір, а також про похід хана у землі угорців де було взято величезний ясир й повністю розбито значний загін австрійської армії.

Після переможного походу татари повертались із награбованим багатством та полоненими у Крим. Головні сили їх військ супроводжували захоплену здобич до Білгорода-Дністровського і далі дорогою на Очаків. Однак татарські ватажки "перейшовши Кочубей та інші небезпечні місця стали повертатися назад з головнішими та більш озброєними татарами, а кіш [татарський -Т.Г.] з ясиром при незначній купі татар вперед до Очакова відправили". Отже Кочубей (центр теперішньої Одеси) вже традиційно був для татар дуже "небезпечним місцем" де вони постійно чекали нападів українських козаків. Проїхавши його кримчаки думали, що позбулися небезпеки і відправили охорону назад у Білгород (Акерман). Проте цього разу С.Палій перехитрив ворога. Він напав на татар там де вони цього не чекали.

Обоз татарського війська не далеко відійшов від Хаджибею. Як свідчив Осман, при виході з Пересипу на татарській "кіш… несподівано з боку ударивши Палій з товариством своїм, багатьох татар, а там само й ясиру покололи." Отже, С.Палій напав на кримчаків "з боку" - напевно з Півночі з-за лиману тобто там, де зараз знаходиться житловий масив ім. Котовського. Очевидно десь на кордоні між теперішніми Пересипом та Селищем Котовського і відбулися головні події цього бою. Славний фастівський полковник помстився за пролиту татарами кров братів-християн, а десятки з них врятував від неволі.

Потім у житті Семена Пилиповича Палія було ще багато важливих подій. Наприклад, у 1693 році він завдав татарам нової більш нищівної поразки. Цього разу біля річки Кодими, що на півночі теперішньої Одещини. Ось як описував ці події А.Бачинський: "Ранньої осені цього року сорокатисячне військо кримського хана, що включало в себе буджацьких та єдисанських ногайців, вирушило на Київ. Загарбники, вихвалялися, що повторять похід 1492 року хана Менглі-Гирея, який страшенно спустошив місто. У широкому степу біля річки Кодими, що слугувала кордоном між турецькими та польськими володіннями, татари устрілися із сьомитисячним загоном Семена Палія. Становище козаків здавалося безвихідним. Ворог мав величезну перевагу чисельності. Відбивши перший удар, козаки спорудили кругове укріплення з возів, засипаних землею. цілий день штурмували татари козацький табір, проте прорватися через лави його захисників не спромоглися. Вночі Семен Палій наказав своїм козакам збудувати на Кодимі греблю. Із світанком у татарський табір пішла вода. Розбуджені стрімкими потоками вороги в паніці почали розбігатися. В їх тил вдарили козаки. Кримські війська зазнали цілковитої поразки та повернули до степу. Баталія ця увійшла до історії як битва на Кодимі. Поразка, що її завдав відносно незначний козацький загін, справила на хана гнітюче враження. Він видав розпорядження тимчасово припинити набіги на Україну".

Потім, з 1699 року, як відомо, Семену Палію судилося вступити в нерівну, жорстоку та тривалу боротьбу за порушені козацькі права з Річчю Посполитою. По закінченні "Паліївщини" у 1704 році внаслідок конфлікту з гетьманом Мазепою Палія заслали до Сибіру. Він повернувся на Батьківщину 1708 р. вже 70-річним старцем і невдовзі помер. Тоді, до речі, вже настав час Івану Мазепі вирушати у вигнання. Він разом із королем Карлом ХІІ втікаючи від російських військ Петра І шукав порятунку у турків. По дорозі на Бендери український гетьман та його шведський союзник, так само як і колись Палій проїжджали  через Пересип. Проте це вже зовсім інша історія.

Доктор історичних наук , професор ОНУ ім..І.І.Мечнікова

Гончарук Тарас Григорович.