Пройшов  перший  тур  президентських  виборів, в результатах  яких практично ніхто  не  сумнівався.  Політичні  сили,  які  висунули  своїх  кандидатів  на  пост Президента  України,  робили  все  можливе і неможливе  для  своєї  перемоги,  хоча  всі  знали, що тільки двоє  кандидатів мають   реальні  шанси бути обраними у другому  турі. Але  кожен  з  решти 16   кандидатів  хотів   побачити свій  рейтинг переважно з  прицілом на майбутні  парламентські  вибори,  які  скоріше  всього відбудуться  вже   весною  або  восени цього року.

Жаль, що  регіонали  і  тимошенківці  не можуть порозумітися  і  домовитися  про  спільне   керівництво  державою,  адже  між ними чимало спільного і вони вже не  один раз  були за  крок до створення  коаліції в парламенті.. А головне, що в обох  партіях  є  багато  професіоналів  і здібних  менеджерів  високого  класу.  Але ми бачимо, що  амбіції  беруть гору  над  здоровим  глуздом і державницькою  мудрістю  і  це  шкодить  нашим національним інтересам. Виявляється 5 минулих років перманентної  політичної    кризи і нестабільності   було замало, щоб  зрозуміти,  що  треба  вчитися працювати разом  на благо народу, незважаючи на деякі  розбіжності   в  партійних  програмах   і  стратегіях.      

       І що дивує, кожного  разу, як  тільки Україна постає перед  доленосним вибором, до неї приповзають  звідусіль  різні  перевертні,  навіжені  віщуни і вурдалаки. Так  і  цього  разу  до  Одеси  приплентався, ледве переступаючи ноги під  вагою  своєї  двохпудової  камізельки,   зоологічний  українофоб Вассерман, який очолив... громадську організацію «За Одессу, за  Януковича!». Очевидно, шановні регіонали вирішили, що учасник різних  інтелектуальних  розваг і брейн-рингів, «знаток»  Анатолій Вассерман користується серед одеситів досить високим «авторитетом», забуваючи  про те, що розум і хаотичне  накопичення  різноманітної  інформації  -  це  зовсім різні  речі. Розум  лише  тоді є розумом,  коли  він  спрямований  на  творіння  добра. 

Якого ж  добра  можна  чекати нам  від Вассермана,   який  є  войовничим атеїстом і  намагається   довести  „абсурдність”  існування Бога,  стверджуючи, що «понятие Бога несовместимо с существованием природы».  Хто  хоче,  може  прочитати  його  „Дилогию атеизма» на  30 сторінках  (http://magazines.russ.ru/october/2007/7/va5-pr.html). Якого  добра ми, українці,  можемо  чекати від  цього україноненависника, який  стверджує,  що «Я  имею  украинское  гражданство и вообще родом из Одессы - столицы Новороссии. Украина оккупировала Новороссию в 18-м году, и я эту оккупацию им до сих  пор не простил  и прощать не намерен»?...  

      Або  ось таке: «Украинцы - это русские люди, говорящие на одном из диалектов русского языка. Никакой Украины не было и нет. Есть Галичина и часть России, искусственно отрезанная от всей остальной России. Галичину  необходимо отделить от Украины, которая   при мало-мальски честной агитации перед референдумом, несомненно, войдет в состав России. Скорее всего, на правах Юго-Западного федерального округа.  Для Украины именно эта форма организации будет оптимальной»…

Отже,  Вассерман   знає,  що  є  «оптимальним» для   46-мільйонного  європейського народу,  який,  на  його думку,  тільки і  мріє  про те, щоб  повернутися в лоно «матушки-Рассеи». Ну,  а що  роботи з тими, хто не погодиться з  цим?  Великий  «розумник»  Вассерман  не   може  собі  уявити, що сьогодні  мільйони українців  готові до захисту  незалежності  своєї  держави зі  зброєю  в руках. Згідно з  опитуванням,  проведеним соціологічною службою Центру   імені   Разумкова 20 - 28 липня 2009 року у всіх регіонах України, 52% українців підтримують незалежність своєї країни, а 63% готові її захищати.  І це   сьогодні,  в умовах  економічної  і  політичної кризи. Так,  українці  зневірились  в колишніх  помаранчевих  лідерах,  але  вони не  зневірились в  собі, в  ідеалах  Майдану,  в  своєму  прагненні  до  вільного,  щасливого  і  заможного  життя. Вони не зневірились у можливості  дружнього  і   добросусідського   співіснування  України  і  Росії. 

  Сьогодні,  в епоху  суспільства  інформаційних  технологій,   ви  можете  легко  знайти   гарячкове  базікання   Вассермана  в Інтернеті.  І  все  це   він  верзе  принаймні  протягом останніх 16  років,  коли програвши вибори до Верховної Ради України у 1994 році, почав позиціонувати себе як «політичного консультанта». 6 квітня 1994 р. в одеській газеті „Чорноморські  новини”  була   опублікована  моя  стаття  під  назвою  „Примара „брейн-рингу” в майбутньому  парламенті,  Або  як пан Вассерман збирається  руйнувати  Українську  Державу”.  На  жаль,  ця  стаття  залишається  актуальною  і  сьогодні.  Минуло 15  років,  але  українофобія  Вассермана  стала  ще  більш  маніакальною.  І  сьогодні   він  повторює ті  самі  завчені    україноненависні   кліше, з  якими  він  виступав  16  років  тому.  Проте спостерігається  також  деяка трансформація  його   постулатів.  Так,  якщо  у 1994  році  Вассерман  вважав, що  «захват Галичины – это бесспорное сталинское преступление”, то  сьогодні   він  каже,  що «очень хотел  бы работать под руководством такого менеджера, как Сталин. Честно вам скажу, познакомившись со списками тех, чье истребление Джугашвили утверждал поименно, я с большей частью его решений вынужден  согласиться»…

Як  це не  прикро,  але  маємо  при  цьому  визнати, що   незважаючи на  всю  дикість  поглядів  Вассермана,  він і  йому  подібні  українофоби  все ж  мають певну  аудиторію,  соціальну  базу  і підтримку  серед  тих  незначних  прошарків  громадян  України  переважно російського  походження,  які  на  рівні  хронічної  ідіосінкразії не  сприймають нічого  українського -  ні  української  держави, ні  українського народу, ні  його мови,  ні історії, ні  культури. Живучи в Україні,  вони створюють навколо  себе  штучне  моноросійське  середовище. Але  ми,  етнічні  -українці,  не повинні  вступати з ними в  конфронтацію.  Ми маємо бути  терпеливими, толерантними  і  мудрими.  Є лише  один  оптимальний  спосіб   боротьби з   проросійською „п’ятою  колоною” – зробити життя  в Україні кращим  і  заможнішим.    

З  іншого  боку,  дивно, що  шановні  регіонали,  виборча  кампанія  яких  проходить під гаслом  «Україна  для  людей»,  не  нехтують  послугами  таких  «залётных» одіозних  осіб  як  Вассерман,  в   політичних    поглядах  якого  важко знайти  щось  людське і гуманне.  Дехто  стверджує,  що  поява  Вассермана   у  виборчому  штабі  регіоналів   в Одесі -  це  „диверсія”  Ю. Тимошенко.  Але при  всій  геніальності  цієї  жінки,  не думаю, що  вона  могла  б до такого  додуматися.

Схоже, що  регіоналів  не  навчив  сумний  досвід  „підтримки”  з    боку не  менш  одіозного  керівника „Єдіного Отєчества”  в Одесі  Валерія  Каурова, від якого офіційно відмежувалася УПЦ Московського патріархату (http://orthodox.org.ua/uk/arhiereyskiy_sobor/2007/12/22/2498.html). Показово,  що  „поборника  православ’я”  Каурова  і  безбожника  Вассермана   єднає   багато  спільного:  обоє   не  визнають  існування  України  і  українців, обоє  виступають  за  відродження  так  званої  Новоросії,  обоє  мають підтримку  із Москви. Це  напевно той  випадок,  коли регіонали  мали б сказати: „Позбав мене, Боже,  таких  «друзів», а з  ворогами я справлюся  сам”.

Проте  більше  всього   дивує  і обурює  інше:   чому  Вассерман  до  цього часу  є  громадянином держави,  яку  він  параноїдально  ненавидить  і  паплюжить  на  кожному  кроці  щонайменше  протягом останніх  16  років?    Хтось  може  собі  уявити, щоб  в Росії  публічно  виступав  якийсь  „політичний  консультант”  з  закликом, скажімо,   приєднати   Кубань  до  України,  Східний  Сибір до Китаю,  або  стверджував,  що  «никакой России не было и нет»?  Це  питання  до  нашої  «української»  влади.  Але  вона  схоже  не  спроможна  дати  відповідь на  це  питання, бо, на жаль,  на  19-му  році  незалежності  ми ще  не маємо повноцінної  української  влади.  І  скаржитись нам  немає  на  кого, крім як  на  самих  себе. Які  ми -  така й наша  влада.

Проте  у 2010 році   у нас,  слава Богу,  є ще  один  шанс   змінити  цю  владу  – в  ході  президентських виборів, на   виборах до  місцевих  рад,  призначених   на  30 травня,  і на  виборах  до  самої  Верховної  Ради.  Нас,  українців, понад 80%  в Україні  (в Одесі – 70 %) і  ми  маємо   ще  один  шанс,  можливо останній,  обрати  українську  владу.   Від  нас залежить  -  житимемо ми  в  незалежній європейській  державі чи повернемося до статусу  малоросійської  провінції  Росії,  куди  нас  хотіли б загнати  вассермани, жириновські, затуліни,  корнілови, дугіни, смоліни, лужкови, леонтьєви, мамонтови, караганови,  павловські   і   їм  подібні  „радетели”  України,  які  зрараз  здіймають  несамовитий   істеричний  лемент   щодо  можливого  вибору  українського народу  у другому  турі  президентських  виборів.  

       Так, заступник  голови   Держдуми  РФ,  лідер ЛДПР  закликав  С. Тигіпка    підтримати  В. Януковича,  зазначивши при  цьому,  що  від  того, хто стане  президентом України  залежить  термін  початку  Третьої  світової  війни...   

      Депутат  Держдуми Росії, директор  російського  Інституту   країн  СНД  К. Затулін,  якого за  антиукраїнську діяльність неодноразово видворяли з України,  зухвало заявив,  що  підтримка  Сергієм  Тигіпком  Юлії  Тимошеноко  у другому  турі  президентських   виборів  в  Україні  була  б   ідіотизмом…

Підлеглий   К. Затуліна,   директор   Філіалу  Інституту   країн  СНД  у Києві  В. Корнілов  добалакався до того, що   закликав    українців  дозволити Росії  застосовувати  до  України  «soft power”  (м’яку   силу),  інакше   Росія  може  вдатися   до захисту  своїх  інтересів  в Україні    силовими методами, як  це  було  в Грузії в  серпні  2008 року …

Подібних  висловлювань  „друзів України”  можна  навести  безліч. Характерно, що у своїх просторікуваннях вони виходять з традиції  державного устрою,  який  існує в Росії  протягом  останніх століть,  незалежно  від його форми  - царської,  комуністичної  чи  „демократичної”.  Основою   цього устрою  була  і залишається  автократія,  яка  сьогодні  називається „керованою демократією”.  Це  визнають і  самі російські  політики.  Так,   досить поміркований  демократ С. Глазьєв  заявляє:   «У нас немає демократії... У нас парламент – дорадчий орган, а не орган влади. І фактично після розстрілу парламенту  у 1993 році в Росії створена типова авторитарно-бюрократична держава, де вся влада в руках у однієї людини». Навіть  спікер Держдуми Б. Гризлов   погоджується  з  С. Глазьевим,  визнаючи,  що   «в Росії парламент не місце для дискусій»...  Нещодавно  прем'єр-міністр  В.  Путін   заявив,  що  «ніякої українізації політичного  життя  в Россії  не буде».  Думаю,   що   в Україні  мало знайдеться   людей,  які  переймаються  «українізацією»  політичного  життя  в  Росії.  Проте   я  з упевненістю  можу  сказати,  що більшість українців,  при всій недосконалості  нинішньої української  демократії,  не  бажали б «путінізації»  політичного  життя в Україні.     

Російські „друзі  України”  виходять з  того,  що  прийде  проросійський  президент і  буде  проводити таку  політику, яка  задовольнятиме   Кремль.  Але  вони   чомусь   постійно  забувають, що Україна – не Росія,  хоча  про це  ще  10 років  тому  писав Л. Кучма.  Сьогодні  ми в Україні  важко і тяжко переходимо до  стану, коли  влада  має  виконувати волю народу, а не навпаки.   Російські  „друзі  України”  як  і  5  років  тому роблять ставку  на  В. Януковича.  Але  В. Янукович   ніколи не буде  російською  маріонеткою.  По-перше,  йому  це  не  потрібно,  бо  це  просто принизливо.  Навіщо  йому  бути маріонеткою Росії,  якщо  він  може  бути президентом великої європейської  держави? По-друге, і це найголовніше,  український народ  не дозволить йому  проводити проросійську   політику   на шкоду національним  інтересам України. Російські  „друзі  України”  забувають,  що   українці   відчули   смак  свободи  на Майданах у 2004 році  і покірними  рабами,  безликим і безвольним   „насєлєнієм”   вони  вже ніколи  не  будуть.  Тому  позиції  будь-якого президента в Україні  будуть залежати від його відданості  національним   інтересам  українців. Українці  здобули  внутрішню  свободу, скинули зі  своїх  душ  пута  страху і  покори.  Сьогодні   українцям   не потрібні  поводирі,  лідери, пророки, месії і  вожді, а  потрібні   порядні, сумлінні  і  професійні  держслужбовці  високого рангу  на  посту  президента,  повністю  підзвітні  народу  і  Верховній  раді...

 далі:

http://gaidamaky.pp.net.ua/news/vasserman_nikakoj_ukrainy_ne_bylo_i_net/2010-01-31-671