Продовження: (Початок: http://gaidamaky.pp.net.ua/news/vasserman_nikakoj_ukrainy_ne_bylo_i_net/2010-01-31-670)
Ніхто і ніколи вже
не запровадить російську
мову як другу
російську в нашій державі. Запровадження російської
мови як другої
державної означало б
повернення до тотальної
русифікації, яка й без
того сьогодні набула більших
масштабів ніж навіть у
радянські часи. Відома
аксіома: немає мови – немає
народу. Українці не
дозволять, щоб мова колишньої
метрополії була державною
мовою. Але це не
означає, що російська
мова нам не потрібна. Російською
мовою має добре володіти кожний свідомий
українець, бо це мова наших
братів-росіян, це мова великої
світової культури, це мова міжнаціонального спілкування принаймні
на пострадянському просторі. До того ж
не забуваймо вислів: „скільки
мов ти знаєш - стільки разів ти людина”.
Водночас, я вірю в
здорові сили великого
російського народу, серед якого
мені довелося жити багато
років і в Москві, і
в Іваново. Я вірю
в те, що нікому і ніколи не вдасться
посварити російський і
український народи і
вони житимуть в дружбі, злагоді
і добросусідстві.
Примара «брейн-рингу» в майбутньому парламенті,
Або
як пан Вассерман збирається руйнувати Українську Державу.
«Чорноморські новини»,
Одеса, 6 квітня
1994 р.
Тижнів зо три тому по
одеському телебаченню показали цього Вассермана. Він залякував одеситів
громадянською війною, при цьому запевняв, що як «справжній український патріот»
втече на той час до Москви, щоб пересидіти там, поки комуністи і націоналісти
будуть знищувати один одного. Потім він демонстрував свою тілогрійку з безліччю
кишень і казав, що не може одружитися через те, що жодна порядна жінка не
витримає його препоганого характеру...
Скажете, та й що з того? Ще
не таке показують по телебаченню, щоб привернути увагу сьогоднішнього
вибагливого і примхливого телеглядача. Воно, звісно, було б смішно, якби не так
сумно. Річ у тім, що Вассерман висунув себе кандидатом у депутати до -
Верховної Ради. Пізніше я дізнався, що він вважається дуже великим розумником і
ерудитом, бере участь у телетурнірі «Брейн-ринг» аж у самій Москві. Хоча давно
відомо, що розум, інтелект, отруєний недоброзичливістю, ненавистю, цинізмом і
зверхністю обертається великим злом і руйнівною силою не тільки для оточуючих,
а й для носія цього спотвореного інтелекту.
А перед самісінькими
виборами 27-го березня прихильники Вассермана кинули в мою поштову скриньку
прокламацію, котру я мав прочитати і передати іншому. Ознайомившись з писаниною
Вассермана, від якої нестерпно тхнуло смородом печерного українофоба, я дійшов
висновку, що з його поглядами справді треба ознайомити якомога більше людей…
Ніде правди діти - Вассерман досить
неординарна особа. За власною, характеристикою він є атеїст, альтруїст,
марксист і антикомуніст, соціал-демократ, та ще й до того ворог української
незалежності і пана Жириновського одночасно (?!). Вочевидь, логіки дуже мало в
цих незвичних поєднаннях. Як може Вассерман вважати Жириновського своїм
ворогом, коли обидва вони люто ненавидять українську незалежність?
Передвиборну програму Вассермана, на
мою думку, треба було б надрукувати в усіх газетах України. Хай люди читають і
знайомляться з шовіністичними теревенями цього одесита. Може, хоч це трохи
розштурхає сонний флегматизм наших співвітчизників, особливо на Півдні та Сході
України, коли дізнаються, як їх збираються рятувати від націоналістів і
комуністів розумники-вассермани. Щоб не бути голослівним, процитую декілька
постулатів Вассермана:
«В истории Украины не бывало
несчастья большего, чем независимость». Отже, будьте залежними, будьте
рабами і будете, тоді щасливі. А чи була вона взагалі та справжня незалежність?
Не було її і поки що немає. Бо й сьогодні нами править вчорашня номенклатурна
еліта, бо ми залежні від нашого парламенту позавчорашнього дня, залежні від
нашого нікчемного уряду, від злочинних мафіозних структур. Залежні від
інертності і смиренності нашого народу, який зневірився до такої міри, що
навіть не хоче собі обирати достойних провідників. Нам бракує національної гідності
настільки, що вассермани і чародєєви плюють нам у вічі, а ми думаємо -
ображатися чи ні?
Читаємо далі: «Украинское
государство и украинский народ совместно выжить не в состоянии». Тобто,
українці настільки нікчемні, що нездатні побудувати власну державу. Тому їх
треба до когось приєднати, аби не пропали.
Я сподіваюсь, що ерудит Вассерман
дещо чув про той народ, до якого він належить «по паспорту». Тисячоліття
єврейський народ, розпорошений по всьому світові, прагнув мати свою державу.
Його прагнення нарешті здійснилося у 1947 році. Так чому ж «украинец по
проживанию» відмовляє українцям у праві мати свою державу?
Вассерман намагається нам
сьогодні втлумачити, що Україна не має жодних підстав бути незалежною державою.
Але, були і є більш поважні авторитети, які думали і думають інакше. І серед
них немало чужинців, тобто людей, яких неможливо запідозрити в українофільстві.
Наприклад, відомий німецький письменник, філософ і етнограф Йоґан Готфрід
Гердер (1744—1803) в «Деннику моїх подорожей» писав: «Україна стане
колись новою Грецією: прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу,
музичний хист, родюча земля колись прокинуться... повстане велика культурна
нація і ті межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген, у далекий світ».
Великий німецький вчений і
мандрівник, основоположник антропогеографії Йоган Георг Коль
(1808-1878), подорожуючи по Україні, пізнавши український народ, його культуру
і колишню славу, подає такі думки про Україну: «Нема найменшого сумніву, що
колись велетенське тіло російської імперії розпадеться, й Україна стане знову
вільною і незалежною державою. Час цей наближається поволі, але неухильно.
Українці є нація з власною мовою, культурою та історичною традицією. Хвилею
Україна роздерта поміж сусідами. Але матеріал для будови української держави
лежить, готовий: коли не нині, то завтра з'явиться будівничий, що збудує з тих
матеріалів велику і незалежну українську Державу!».
Воістину,
пророчі слова.
Вассерман: «Россия Украину
не угнетала никогда». Невже? То, мабуть, Україна поневолювала Росію понад 300
років. Про пригноблення України російським царатом (не кажучи уже про
совєтських більшовиків) написано безліч літератури. Однак процитуємо й тут
кількох іноземців, аби нас не звинуватили, що ми цитуємо «націоналістичних»
авторів.
У своїй книзі «Історія Карла
ХІІ» великий Вольтер, зокрема, писав, що Україна «… піддалася
Московітові, що уярмлював її наче рабів, як це завше є звичаєм Московитів».
Німецький автор Ф. Вебер
у своїх спогадах, виданих у 1720 р., писав: «Московський генерал Меншиков
приніс на Україну всі страхіття помсти та війни. Всіх приятелів Мазепи безчесно
катовано; Україна залита кров'ю, зруйнована грабунками і виявляє скрізь
страшенну картину варварства переможців».
Шарль Франсуа Масон, що служив у російському
війську в 1762—1307 рр. і близько стояв коло царського двору, писав у своїх
«Секретних споминах про Росію»: «Войовнича нація козаків зменшується з дня
на день. Вона скоро зникне з поверхні землі, так як зникли інші, на яких
затяжів російський скипетр... Козацька нація є нині в стані кризи, вона
хвилюється і б'ється під ногою кольоса, що її розчавлює».
Не ми це вигадали, чужі люди
бачили і писали.
«Превращение Украины в
национальное государство есть геноцид… Любая попытка насильно отрезать нас от
русской культуры… принудить нас говорить не на родном языке - преступление». А хіба то не злочин -
відібрати у народу його мову, руйнувати його вікові культурні надбання,
позбавляти його свободи? Про неіснуючі утиски російської мови і культури на
Україні може говорити тільки нещира людина. Подивіться лише - всі газетні
кіоски завалені виключно російськомовними
виданнями, московськими
насамперед. В Одесі немає жодної справді повноцінної української школи,
лише по кілька класів у кількох школах. Про які утиски російської культури
можна патякати, коли українській культурі не дають піднятися з колін?
До речі, майже всі кандидати
в депутати Півдня і Сходу України вимагають у своїх програмних заявах
рівноправ'я української і російської мов. З огляду на жалюгідний стан
української мови в цих регіонах, можна було б подумати, що всі кандидати
переповнені благородним бажанням підняти українську мову до рівня російської,
але сьогодні вимога запровадження двох державних мов реально означає, що
українська мова на Півдні і Сході так і залишиться занедбаною і «державною»
тільки на папері.
Сьогодні українську мову
треба просто рятувати від повного занепаду.
Звичайно справа, власне, не
в мові. Для недоброзичливців вассерманів мовне питання - це передусім політичне
питання. Вони добре усвідомлюють, що без української мови не може бути
українського народу. Відберіть у народу його мову - і цей народ зникне,
розчиниться, пропаде.
Щодо твердження Вассермана
про «превращение Украины в национальное государство», то цьому, з дозволу
сказати, ерудитові не завадило б знати, що Україна прийняла Закон про захист
національних меншин і надіслала його в ООН, де він знайшов високу оцінку
світового співтовариства як найбільш прогресивний на сьогоднішній день. Але
навіщо те знати Вассерманові, коли він прагне до того, щоб саме українці на
Україні й були б національною меншиною, а ще краще було б, якби вони зовсім
пропали.
«Независимо от
употребляемого языка украинцы - русские». Вассерман твердить, що кожна людина
належить, до тієї національності, мовою якою вона думає. Отже, якщо вас
примусили думати російською, то хоча б ваші батьки, діди й прадіди були
найщирішими українцями, а може й козаками, то все одно ви –
«русский».
«А вот кто точно не русские - так
это галичане. Собственно, галичане и не украинцы». Хоч стій, хоч падай! Вассерман -
ото справжній українець, хоч, правда, тільки «по проживанню», а ви, галичани,
які з покоління в покоління клали голови за Україну, виборювали її
незалежність, ви, взагалі - чорти-батька зна що! Панові Вассерманові просто не
хочеться, щоб ви вважали себе українцями, тому що, на його погляд, у вас на це
немає ніяких підстав. За Вассерманом, українців як окремої нації зі своєю
історією, культурою, мовою, менталітетом, взагалі не існує. Українцями можна
бут лише «по проживанию»: «Мы - Украинцы, ибо живем на Южном краю Руси».
На кого ж розраховує Вассерман,
верзучи таку нісенітницю? На безбатченків, перевертнів і зденаціоналізованих
люмпенів? На людей із залишками психології совєцького народу? Таке враження, що
„розумник” Вассерман вважає, що в Одесі
живуть переважно дурні, які своєї історії не знають, книжок не читають, тому
можна плести що завгодно, «великому ерудитові» повірять. Тому він поводиться з
історією, як сам собі хоче. Наприклад, Вассерман твердить, що Галич (князь?
місто?) нібито «инициировал в 1097-м съезд князей в Любече, куда более
разрушительный, нежели Беловежская пуща». Хоча навіть школярам відомо, що
ініціатором цього з'їзду буз київський князь Святополк. Вассерман також
твердить, що «захват Галичины 1939.09.17 - бесспорное сталинское
преступление: оккупация независимого государства». Отже, по Вассерману
виходить. що Галичина на той час були незалежного країною (?). Дуже «сміливі»
поправки до історії, чи не так?
Звичайно, безглузде було б вступати
з Вассерманом у дискусію і доводити йому, що галичани - це ті ж українці.
Навіть якби ми тут процитували, скажімо, І. Крип'якевича про те, що «Галицько-Волинська
держава об'єднувала тільки етнографічні українські землі, і завдяки тому тут
сильніше зазначалися прикмети української культури, що стали основою
національної окремішності», то, звичайно, Вассерман сказав би нам, що і
Крип'якевич - то націоналістичний історик, так само як Грушевський,
Яворницький, Кащенко, Антонович, Драгоманов, Куліш, Василенко-Полонська, Аркас
та безліч інших дослідників історії України. Ну що ж, тоді, можливо, слова
великого російського історика М. Костомарова щось таки важать для Вассермана:
«Уже в XI веке название это (Русь -
О. В.) распространилось на Волынь и на нынешнюю Галицию, тогда как не переходило
еще ни на Северовосток, ни к кривичам, ни к новгородцам...». Цілком вірогідно, що М.
Костомаров для вассерманів не авторитет, бо його можна звинуватити в
українофільстві. Тоді звернімось до вже цитованого нами Й. Г. Коля. Про
галицьких українців в його «Подорожі по Південній Росії» читаємо: «Це
малоруське плем'я так посвоячене з малоросами, як баварці зі саксонцями. Їх
мова, очевидно, значно різниться від великоруської. Зате подільські та київські
малороси розуміються з галицькими, як брати».
Як ми знаємо з історії, нікому не
вдалося стерти з лиця землі волелюбний галицький народ - ні татаро-монголам, ні
полякам, ні австрійцям з угорцями, ні німцям, ні совєцьким
комуністам-енкеведистам. І сьогодні галичани вболівають за свою Україну і не
відокремлюють себе від усього українського народу. І за це Україна має скласти
велику подяку своїм синам - галичанам, а разом з ними всім
західноукраїнцям. В єдності Сходу і Заходу - наша сила, запорука нашої
перемоги.
Але це дуже не до вподоби
сьогоднішнім «чуженародным элементам» - панам вассерманам, і вони хотіли б
загнати галичан у резервацію або переселити на іншу планету, якщо неможливо їх
знищити…
Далі: http://gaidamaky.pp.net.ua/news/vasserman_nikakoj_ukrainy_ne_bylo_i_net/2010-01-31-672
|
